1. Особливості середньовічної культури

Після загибелі пізньої античності народжується середньовічне суспільство. Середніми віками дослідники називають тривалий період в історії Західної Європи між античністю і Новим часом. Цей період охоплює понад тисячоліття з V до середини XVII ст. Термін «середні віки» виник в Італії в XV – XVI ст. у колах гуманістів.

Для середньовіччя характерні такі соціально-історичні особливості:

• перехід до феодалізму;

• затвердження системи міського самоврядування, організація цехів;

• виникнення абсолютної монархії.

2. Значення християнства для розвитку європейської культури

Важливим фактором розвитку середньовічної культури стала релігія та її суспільний інститут – церква. В центрі цієї культури знаходилось християнство. Церква тоді володіла освітою, контролювала її. Вона мала своє право, основні норми якого іменувались канонами.

Чимало чого середньовічного важко зрозуміти сучасній людині. Наприклад, не існувало поблажок для дітей: до них і дорослих були однакові вимоги. Обвинуваченою в суді могла бути не лише людина, а й тварина. Час не вважали цінністю й не берегли. Година була не однаковою в різні пори року. Хвилин до XV ст. не лічили. Всі міри лічби були неточними. Довжину шляху вимірювали за кількістю днів, які треба було витратити для поїздки сушею чи морем. Тканини міряли ліктями, міри площі землі встановлювали на око.

Італійський монах Бенедикт в 529 р. на півночі Італії заснував 1–ий в Західній Європі монастир і написав статут монастирів.

На Різдво 800 р. Карл Великий коронувався в Римі папою як імператор всього європейського заходу. У результаті цього утворилася держава, яка увійшла в історію як Священна Римська імперія. Пізніше (900 р.) Священна Римська імперія розпалась на такі держави: Францію, Німеччину, Італію.

3. Розвиток освіти і науки

З ХІ ст. починається піднесення середньовічних шкіл, система освіти вдосконалюється. Освітою займалась церква. Середньовіччя знало три типи шкіл. 1.При церквах і монастирях існували нижчі школи. Вони готували елементарно письменних духовних осіб. Головну увагу в цих школах приділяли вивченню латинської мови, якою правили службу католики. У середніх школах, що здебільшого існували при єпископських кафедрах, школярів навчали «семи вільним мистецтвам». Вони складалися з 2 частин. Спершу вивчали 3 мистецтва чи 3 науки про слово (тривіум) – граматику, риторику і діалектику. Подолавши його, учень переходив до другого, підвищеного циклу –квадривіуму - науки про числа. Він включав в себе арифметику, геометрію, астрономію та музику. Для синів світських феодалів існувала спеціальна система виховання. Виховання включало навчання релігії, придворному етикету і так званим семи рицарським доброчинностям: верховій їзді, фехтуванню, володінню списом, плаванням, полюванню, грі в шахи, створення віршів на честь дами серця.

Кінець XII - початок XIII ст. – час злету, руху, глибоких перемін у розвитку середньовічної культури. На цей період припадає виникнення перших західноєвропейських університетів. Першим в Західній Європі було засновано Болонський університет в Італії в 1119 р. Особливістю Болонського університету було те, що він був юридичним навчальним закладом. Слово «студент» означає «старанно вчитися». Університет мав свій статут, уряд, звід правил та суд. Великим здобутком 1-го університету була незалежність від міської та королівської влади майже в усіх питаннях внутрішнього життя.

Великою популярністю в Європі користувався Паризький університет, заснований в 1200 р. Він був найбільш типовим. Його статут ліг в основу інших європейських університетів. Університет мав 4 факультети: артистичний (загальноосвітній, підготовчий), медичний, юридичний, богословський. Духівник французького короля Робер де Сорбон заснував в Парижі коледж для підготовки вищого духовенства. На честь свого засновника коледж дістав назву «Сорбонна».

У другій половині ХІІ ст. був заснований Оксфордський університет в Англії. У цій країні в 1209 р. відкрився Кембріджський університет. В 1500 р. університетів було 65.

Викладання велось латиною – міжнародною мовою тогочасної науки. Лише в ХІV ст. з`явились школи з викладанням на національних мовах. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Якщо студент виконував усе передбачене програмою, то одержував титул бакалавра, далі - магістра, доктора.

З розвитком шкіл та університетів розвивався попит на книгу. Книга в середньовічній Європі коштувала досить дорого. За одну книгу в XI-XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. На XI ст. припадає час зародження схоластики, що означає «шкільна філософія». Ця наука спиралась не на досвід, спостереження, а на авторитети. Віра має зверхність над розумом. Відомим схоластом був німецький вчений Фома Аквінський.

Професор Оксфордського університету Роджер Бекон, якому належить ряд важливих відкриттів у галузі фізики, зокрема винайшов окуляри. Міф про «філософський камінь», який нібито допомагав перетворити метали в золото. Це призвело до популярності алхімії (наукові узагальнення та фантазія). Крім схоластики, була містика, яка вела з нею боротьбу. Містики вважали, що релігійні доктрини пізнаються не за допомогою розуму, науки, а шляхом інтуїції.