2. Гуманізм як ідеологія Відродження

Головною рисою культури Відродження став новий світогляд – гуманізм. Це слово означає ,,людяність”. Гуманізм – це теорія та практика, в основі якої лежить ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, вияв своїх здібностей.

На відміну від культури Середньовіччя Ренесанс вважається світською культурою.

Освічених людей шанували як у середні віки святих. Основними елементами Ренесансу були наукові відкриття та мораль «вседозволення». Гуманізм на перше місце ставив наукові знання, орієнтував на пізнання навколишнього світу і себе завдяки розуму, що відрізняє людину від усіх інших створінь. Гуманісти висміювали аскетизм і теорію стриманості католицької церкви, утверджували право людини на насолоди.

Величезного практичного значення набула антична культурна спадщина. Відновлення античної спадщини почалось з вивчення стародавніх мов. Латинь стала мовою епохи Відродження. Сенс культури Відродження полягав не у відновленні античних зразків, а в заклику бути гідними їх, перевершити досягнення античної культури.

Вперше поняття «відродження» вжив італійський письменник Джованні Боккаччо. Терміном, який визначив цілу епоху, це поняття стало завдяки Джорджо Базарі.

Ренесанс виступав як епоха звеличення людина, як період віри у велич, могутність та красу людини. Людину проголошено найвищою цінністю.

У галузі науки й освіти гуманісти виступили проти догматизму і схоластики. Вони боролися за свободу думки, наукових пошуків і творчості, виступили проти будь-якої цензури. Усі вони визнавали перевагу розуму над вірою. Вважали, що у людині важливе не її походження або соціальне становище, а особисті якості, такі як розум, творча енергія, діловитість, почуття власної гідності, воля, освіченість.

Провідною рисою культури Відродження став антропоцентризм, який розглядає людину як найбільш досконале творіння природи. Людина обожнюється. Гуманісти були християнами. Мистецтво Відродження було своєрідним синтезом античної фізичної краси і християнської духовності.

Гуманізм поклав край диктатурі католицької церкви в Західній Європі. Появилась єресь, яка спростовує релігійний догмат і є виявом ,,вільного розуму”. Для переслідування небезпечних єретиків об’єдналися світська та церковна влада і створили інквізицію. Церква повинна була виявляти єретиків і передавати світській владі для покарання.

З діяльністю інквізиції – судово-карної установи католицької церкви, яка проіснувала від XIII до XVIII ст. – пов’язані найтрагічніші сторінки європейської історії. Боротьба проти єресі поступово вилилася в переслідування вчених, у заборону наукової діяльності. В результаті її діяльності було знищено понад один мільйон чоловік.

Жертв інквізиції спалювали на вогнищах, тому що грішників треба було вбивати гуманно, не проливаючи їхньої крові. Так вимагала церква. У 1600 р. був спалений Д. Бруно, Ян Гус – чеський політичний діяч. Гус, помираючи, сказав знамениті слова ,,О свята простота!” Цей вислів уживався на означення крайньої наївності, що межує з глупотою. Т.Шевченко присвятив поему ,,Єретик”.

Інквізиція переслідувала Галілея, Рабле, Сервантеса та ін. Коли італійський фізик Галілео Галілей підтвердив, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки, як твердила церква, інквізитори посадили його до в’язниці як небезпечного єретика. Старий вчений не витримав знущань та погроз і публічно відмовився від свого відкриття. Сходячи з помосту, тихо сказав: ,,А все ж таки вона обертається”.

Іншими словами, здійснювався свого роду обмін благ земних на блага небесні. Цілковите панування римо-католицької церкви в усіх сферах життя привели цю церкву до внутрішнього переродження. Широкого розповсюдження набула порнографічна література і живопис. Благодать і спасіння можна було заробити паломництвом, участю в хрестовому поході або просто майновим або грошовим пожертвуванням на потреби церкви.