34. Нормування електромагнітного та радіаційного забруднення.
Нормування електромагнітного та радіаційного забруднення регламентується нормативно–правовими документами: законом України "Про правовий режим території, яка піддасться радіоактивному забрудненню внаслідок чорнобильської катастрофи, нормами радіаційної безпеки України – НРБУ–97", що нормують допустимі рівні впливу радіації на людину, державним нормативом ДР–97, який регламентує вміст 137Сз та 90Зг у продуктах харчування на території України, основним діючим документом є "Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП–72/87", ГОСТ 12.1.006.
На їх базі розробляються і встановлюються ГДЗ – гранично допустимі значення, ГДД – гранично допустимі дози, ГД – границі дози, ГДК – гранично допустимі концентрації найбільш поширених радіонуклідів у воді відкритих водойм, ГДР – гранично допустимі рівні електростатичного поля в житлових та не житлових приміщеннях, ЕРК – еквівалентні рівноважні концентрації ізотопів радону для повітря приміщень, ППД – потужності поглиненої дози (допустимі рівні) гамма випромінювання в повітрі будинків та приміщень, ТДР –тимчасово аварійно допустимі рівні вмісту радіонуклідів у продуктах харчування та питній воді.
♦ Допустимі рівні електромагнітних полів на робочих місцях. Електромагнітні поля характеризуються певною енергією, яка поширюється у просторі у вигляді електромагнітних хвиль; оцінюються кількістю енергії (потужності), що переноситься хвилею у напрямку свого поширення. Простір навколо джерела ЕМП умовно поділяють на ближню зону (зону індукції) та дальню зону (зону випромінювання). Для оцінки ЕМП у цих зонах використовують різні підходи. Ближня зона охоплює простір навколо джерела ЕМП, що має радіус, який приблизно дорівнює 0,17 довжини хвилі. В цій зоні електромагнітна хвиля ще не сформована, тому інтенсивність ЕМП оцінюється окремо напруженістю магнітної та електричної складової поля. У ближній зоні, зазвичай, знаходяться робочі місця, на яких присутні джерела електромагнітних випромінювань з довжиною хвилі меншою ніж 1 м. Інші – знаходяться практично завжди у дальній зоні, у якій електромагнітна хвиля вже сформувалася. У цій зоні ЕМП оцінюється за кількістю енергії (потужністю), що переноситься хвилею у напрямку свого поширення. Для кількісної оцінки цієї енергії застосовують значення поверхневої густини потоку енергії, що визначається у Вт/м–2.
Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону на робочих місцях та в місцях знаходження персоналу, в яких є джерело ЕМП, регламентуються за ГОСТ 12.1.006. Напруженість ЕМП в діапазоні частот 60 кГц–300 мГц на робочих місцях персоналу протягом однієї доби не повинна перевищувати встановлених граничнодопустимих рівнів (табл. 2.5.4).
Таблиця 2.5.4.
Гранично допустимі рівні ЕМП
Примітка: Допустима поверхнева густина потоку енергії ЕМП в діапазоні частот 300 мГц – 300 гГц на робочих місцях персоналу потрібно визначати, виходячи з допустимого енергетичного навантаження на організм людини з урахуванням часу впливу за формулою:
де: ГДЗгдр – гранично допустиме значення щільності потоку енергії, Вт*м–2; ЕНгдр – нормативна величина енергетичного навантаження робочу добу 2–20 Вт–/м~~ за годину; Т–час впливу, год.
Максимальне значення ГДЗГдр не повинно перевищувати 10 Вт/м–2 за год. Для захисту населення від впливу ЕМП, утворюваного РТО, влаштовують при необхідності санітарно–захисні зони і зони обмеження забудови в яких ГДР електромагнітного поля не перевищує норми. Межі санітарно–захисних зон вздовж траси ВЛ у населеній місцевості наведені в табл. 2.5.5.
Таблиця 2.5.5.
Межі санітарно–захисних зон вздовж траси високовольтної лінії
* 3начення, наведені в дужках, допускаються за виняток для сільської місцевості. Необхідно забезпечити обмеження тривалості робіт і заземлення машин, а також – провести інструктаж: населення.
Для захисту від електричних полів промислової частоти необхідно збільшувати висоту підвішування фазових проводів ВЛ, зменшувати відстань між ними. При правильному доборі геометричних параметрів можна в 1,6–1,8 разів знизити напруженість поля поблизу ВЛ. Напруженість ЕМП може бути зменшена віддаленням житлової забудови від ВЛ, застосуванням екранувальних пристроїв та інших засобів зниження напруженості електричного поля.
♦ Система нормування в галузі радіаційної безпеки.
Діюча нині система нормування в галузі радіаційної безпеки побудована на понятті дозового навантаження. Основними документами, у відповідності до яких здійснюється радіаційний контроль за безпекою населення, є "Закон про радіаційну безпеку населення" і прийняті як його розвиток "Норми радіаційної безпеки України – НРБУ–97", введені в дію з 1 січня 1998 року.
Обидва ці документи служать для забезпечення радіаційної безпеки людини, екологічних нормативів, які встановлювали б допустимі впливи на екосистеми, в галузі радіаційної безпеки не існує. В системі нормування використовуються такі основні поняття: поглинена доза (Дпогл), еквівалентна доза (Декв), іонізуючої спроможності еквівалентної дози.
Для розрахунку еквівалентної дози поглинену дозу множать на коефіцієнт якості ІВ (Qі), який відображає здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму.
Декв = Дпогл * Qi
Значення коефіцієнта Qі наведені в таблиці 2.5.6
Таблиця 2.5.6
Значення коефіцієнта Q для різних видів випромінювання
Одиницею еквівалентної дози є зіверт – тобто доза будь–якого виду випромінювання, поглинена в і кг біологічної тканини і така, яка створює такий же біологічний ефект, як і поглинена доза в 1Гр фотонного випромінювання. 1зіверт= 100 бер. Альфа–випромінювання вважається у 20 разів не безпечнішим за інші види випромінювання.
♦ Нормування радіоактивних речовин у повітрі. Основним джерелом опромінення населення є природне випромінювання навколишнього середовища. Таким навколишнім середовищем, у якому людина проводить 80 % усього часу, є будівлі, житлові будинки і виробничі приміщення. Якщо порівняти повітря в наших квартирах із забрудненим міським, то в приміщені воно виявиться в 4–6 разів бруднішим і у 8–10 разів токсичнішим.
Компонентом природного випромінювання є, по–перше, будівельні матеріали, виготовлені з природної сировини, що мають у своєму складі природні РН – 226Rа, 232Тn, 40К, які є джерелом зовнішнього гамма–випромінювання всередині приміщень; по–друге радіоактивний газ радон, який утворюється при розпаданні 226Ка і 232Тh і надходить у повітря приміщень зі стін, грунту з водопроводу, побутового газу.
Сумарно ці джерела вносять до 70% у загальну дозу випромінювання населення. Допустимі рівні потужності поглиненої дози (ППД) гамма – випромінювання в повітрі будинків та приміщень (поширюються на гамма – випромінювання, сформоване за рахунок активності природних радіонуклідів, включаючи природний радіаційний фон):
• Потужність поглиненої дози (ППД) всередині приміщень, будівель та споруд, які проектуються, будуються та реконструюються для експлуатації з постійним перебуванням людей, не повинна перевищувати 0,27 мкГр /год–1 (30 мкР /год–1). До приміщень з постійним перебуванням людей відносяться житлові приміщення, а також приміщення дитячих закладів, санітарно–курортних лікувально–оздоровчих закладів.
• ППД всередині приміщень, будівель і споруд, які експлуатуються з постійним перебуванням людей, не повинна перевищувати 0,45 мкГр /год–1 (50мкР /год–1), за винятком дитячих, санітарно–курортних і лікувально–оздоровчих закладів.
Для повітря приміщень установлені допустимі рівні середньої квадратичної еквівалентної рівноважної концентрації (ЕРК) ізотопів радону:
♦ Для повітря приміщень, що проектуються і будуються та при реконструкції будинків і споруджень с постійним перебуванням людей ЕРК 222Кn не повинна перевищувати 50Бк /м–3, а для 220Rn – 3 Бк/м–3.
♦ БРК 222Кh у повітрі будинків, що експлуатуються з постійним перебуванням людей не повинна перевищувати 100 БК /м–3, а для 220Rn – 6Бк/м–3.