50. Можливості та необхідні умови експорту української продукції.

Експорт продукції українського виробника регулюється Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Для здійснення зовнішньоторговельної операції суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен здійснити акредитацію у митних службах.

Для контролю за дотриманням порядку зовнішньоторговельних операцій з боку митних органів введене обов’язкове декларування товарів та майна, що пересікають митний кордон України. Воно носить обов’язковий характер і здійснюється шляхом заповнення відправником або отримувачем вантажу вантажевої митної декларації (ВМД), яка відбиває відомості, що є підставою для нарахування на товар мита, а також статистичного обліку зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Для митного оформлення сільськогосподарської та харчової продукції на експорт необхідні: декларація (ВМД), рахунок-фактура, страхові документи, сертифікати якості, відповідності, походження; якщо необхідно – ветеринарні та санітарні (фітосанітарні) свідоцтва; контракт; документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів; ідентифікаційний код підприємства; картка акредитації підприємства в митних органах; висновки Торгово-промислової палати щодо індикативних цін на окрему продукцію (велика рогата худоба, живі барани та вівці, шкури ВРХ та овечі). Індикативні ціни на готову продукцію не установлюються.

Ліцензуванню та квотуванню така продукція не підлягає.

Обліку (реєстрації), яка нагадує процедуру ліцензування, підлягають угоди, предметом яких є деякі групи товарів, в тому числі окремі види продукції сільського господарства).

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції.

51. Роль стандартизації в охороні наколишнього середовща.

Усі закони, нормативні документи і стандарти, що сто­суються проблем довкілля та якості життя, повинні ґрун­туватись на єдиній науковій і методичній базі. Розроблення та впровадження масштабних проектів у галузі охорони НПС неможливе без застосування міжнародних стандартів. Натепер діють сотні стандартів ISO/IEC у галузі екології (якості повітря, ґрунту, води і т. д.). Захист довкілля роз­глядають як один із пріоритетних напрямів стандартизації у майбутньому (розроблення, виготовлення, затвердження технічних засобів, контролювання якості загальних пра­вил і норм для аналізу стану довкілля, попередження за­бруднення, створення екологічних технологій тощо).

З метою вироблення і дотримання норм природокорис­тування, які можуть поліпшити стан довкілля, держави розробляють спільні програми. Зокрема, метою Конвенції з питань кліматичних змін, яку було підписано в Ріо-де-Жанейро в 1992 p., є стабілізація концентрації парнико­вих газів на рівні, який запобігатиме небезпечному впливу атмосфери на кліматичну систему Землі. Протокол, прий­нятий в Кіото у 1997 p., стосується шести найнебезпечні-ших з точки зору парникового ефекту газів, зокрема дво­окису вуглецю. Необхідне зменшення викидів шкідливих газів у розвинутих країнах: у середньому в 2010 р. запла­новане їх 5% скорочення порівняно з 1990 р. за допомогою таких гнучких механізмів:

• спільне впровадження ( JI — 6-й пункт протоколу), яке надає право індустріальним країнам і країнам з пере­хідною економікою досягти величини зменшень викидів (ERUs) залежно від скорочень, досягнутих в індустріаль­них країнах;

• торгівля викидами (ЕТ — 17-й пункт протоколу), що дозволяє купівлю і продаж їх визначених кількостей (AAs) між індустріальними країнами та країнами, що роз­виваються.

На конференції в Гаазі, що відбулась у листопаді 2000 p., учасники кліматичної Конвенції регламентува­ли особливості упровадження у дію Кіотського протоко­лу. Для цього він повинен бути ратифікований 55-ма країнами, на частку яких припадає 55% світових вики­дів. Досвід ISO буде корисний у питаннях розроблення стандартів систем нагляду і звітування про викиди та у питаннях торгівлі викидами.

З 1998 p. ISO вивчала потенційну роль добровільних стандартів у спрощенні впровадження Базової конвенції ООН із кліматичних змін (UNFCCC) та Кіотського прото­колу. ISO створила такі дві групи:

• Цільову групу з кліматичних змін у межах техніч­ного комітету ISO/TC 207, 1998 p.;

• Спеціальну групу в межах ISO/TMB із кліматичних змін (AHGCC), 2000 р.

Потенційне застосування стандартів ISO серії 14000 для проектів з кліматичних змін наведено на рис. 3.3.

Економічне обґрунтування і законодавче утвердження норм у галузі охорони довкілля реалізується ISO при роз­робленні стандартів у галузі екології.

Діяльністю із питань стандартизації екологічних ви­мог і суміжних питань займаються організації ISO, IEC, CEN та багато технічних комітетів різних країн. її коорди­нують Програма ООН з охорони навколишнього середови­ща (UNEP), Організація економічного співробітництва і

Рис. 3.3. Потенційне застосування стандартів ISO серії 14000 для проектів з кліматичних змін

розвитку (OECD) та Комісія Європейського Союзу, на­ціональні організації зі стандартизації, метрології і серти­фікації регулюють угоди, положення та програми. На­приклад, у США створено організацію «Загальна ініціати­ва з управління навколишнім середовищем» (GEMI), що розробляє методи управління якістю та техніку управлін­ня охороною навколишнього середовища. У Франції чин­ний стандарт FN X 30—200, який визначає загальні вимо­ги щодо розроблення, впровадження і оцінювання системи управління у галузі охорони довкілля на виробництві.

З 1995 р. діє директива Європейського Союзу для під­приємств країн ЄС «Схема менеджменту і аудиту в галузі навколишнього середовища» (EMAS). Вона передбачає складання підприємством декларації про стан навколиш­нього середовища: опис виробничої діяльності підприємс­тва, оцінка його впливу на довкілля, обсяги відходів і за­бруднень, споживання води і енергії, методи управління, контролювання навколишнього середовища і т. д.

Створення Технічного комітету (ISO/TK 207) «Управ­ління навколишнім середовищем» започаткувало новий напрям у галузі охорони довкілля. Сьогодні існують численні Технічні комітети: ISO/TK 146. «Якість повітря», ISO/TK 147. «Якість води», ISO/TK 190. «Якість ґрунту», ISO/TK 176. «Управління якістю і забезпечення якості», ISO/TK 209. «Чисті приміщення і відповідні контрольова­ні середовища» та ін.

У межах ТК 207 створені підкомітети, які займаються питаннями системи екологічного менеджменту, екологіч­ної оцінки діяльності підприємства, екологічного аудиту, екологічного етикетування, оцінювання життєвого циклу продукції, термінів та визначень. Робочі групи розробля­ють екологічні вимоги для включення їх у стандарти на продукцію, стандарти на форму і зміст документів з оціню­вання впливу на довкілля і т. д.

Вагомим напрацюванням ТК 207 стали стандарти серії ISO 14000, які є добровільними і ґрунтуються на міжнарод­ному узгодженні. їх перевагою є поширення на всі сфери ді­яльності через надання міжнародної системи тестів або мето­дів визначення захищеності навколишнього середовища. Перші стандарти серії ISO 14000 з'явились у 1996 p.: ISO 14001. «Системи управління охороною навколишнього середовища. Специфікація з настанови щодо користування» та ISO 14004. «Системи управління охороною навколишньо­го середовища. Загальні настанови щодо принципів, систем та заходів підтримки». Ці два документи є основою серії ISO 14000. На той час вони задовольнили потреби бізнесу в загальному керівництві, самооцінці, реєстрації та сертифі­кації, однак система стандартів, що стосується охорони довкілля, повинна постійно розвиватися.

Загальна кількість стандартів з екологічних питань, прийнятих іншими ТК, перевищує 400, а в процесі розроб­лення перебуває до 600. Під час розроблення стандартів ISO серії 14000, ISO/TC 207 координує свою діяльність з Комі­тетом ISO з оцінки відповідності CASCO та ISO/TC 176. «Управління якістю і забезпечення якості». Обидві систе­ми стандартів (ISO серії 9000 та ISO серії 14000) необхідно розробляти на підприємствах так, щоб вони інтегрувалися у систему управління виробництвом. На підприємствах промислово розвинутих країн і України вже впроваджу­ються системи управління якістю, системи екологічного менеджменту та інтегровані системи (під інтегрованими системами розуміють поєднання двох та більше систем ме­неджменту).

Комплекс стандартів ISO серії 14000 постійно розвива­ється. Споживачі прагнуть мати достовірну інформацію про екологічні характеристики продуктів харчування, побутової техніки, обладнання, матеріалів тощо. ISO/TC 207 розробив міжнародні стандарти з екологічного маркуван­ня й етикеток, що прийняті як національні стандарти Ук­раїни і є чинними з 01.07.2004 р.

У 2004 p. ISO опублікувала стандарт ISO 14001:2004, положення якого передбачають поглиблену кількісну оцінку аудиторами аспектів впливу діяльності підпри­ємств на довкілля.

Україна розробляє власну систему стандартизації у галузі природокористування: економічно виправдану і технічно ефективну політику, спрямовану на ефективне і бережливе використання природних ресурсів у процесі структурної перебудови економіки. її реалізацію започат­кувало прийняття Законів «Про охорону навколишнього середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Вод­ного кодексу» і т. д. Ці документи передбачають розроб­лення різними органами виконавчої влади великої кіль­кості підзаконних документів нормативного характеру і формують основні напрями державної політики. Стандар­ти при цьому виконують роль третього після законів і під­законних актів рівня законодавчого врегулювання.

В Україні розроблення, розгляд та погодження націо­нальних стандартів, участь у роботі споріднених ТК міжна­родних та регіональних організацій, формування позиції України щодо нормативних документів з охорони природ­ного середовища здійснює підкомітет технічного комітету стандартизації ТК 93 «Системи управління якістю, довкіл­лям та безпекою харчових продуктів — ПК 93/2», а функ­ції секретаріату ТК 93 — державне підприємство «УкрНДНЦ».

У країнах ЄС з 2001 р. діє добровільна «Програма управ­ління навколишнім середовищем та аудиту» (EMAS), яка пе­редбачає більш поглиблені екологічні вимоги, ніж; стандарти ISO серії 14000, зокрема поінформованість громадськості про вплив діяльності підприємств на екологічний стан.

Країни, що готуються до вступу в ЄС, повинні створити організаційні структури, які сприятимуть впровадженню вимог ЄС щодо екологічних норм. Для цього розроблена EMAS для країн Центральної та Східної Європи. Згідно з її положеннями кожна держава у процесі розроблення влас­ної програми завжди може враховувати специфічні умови: законодавство з навколишнього середовища, організацій­ні засади місцевих органів влади, розвиток виробничого сектору. Країна-кандидат до вступу в ЄС повинна визнача­ти правила, в яких містяться умови розроблення та вико-

нання ефективної програми, і оприлюднювати її у вигляді рішень уряду.

З 1993 р. Україна бере участь у роботі всіх міжнарод­них технічних комітетів зі стандартизації в галузі управ­ління навколишнім середовищем: з якості повітря, води, ґрунту, управління навколишнім середовищем.

Екологічні норми та вимоги стають одним з найважливі­ших інструментів регулювання відносин між країнами внаслідок загострення боротьби за ринки виробництва і збу­ту продукції, екологічним бар'єром для обмеження ввезен­ня в країну промислової і сільськогосподарської продукції. Наявність сертифікованої системи екологічного мене­джменту є невід'ємною складовою вимог стратегічних пар­тнерів України до українських товарів. Тому Держспожив-стандарт впроваджує міжнародні стандарти серії ISO 14000: ДСТУ ISO 14001. «Склад та опис елементів системи управ­ління навколишнім середовищем і настанови щодо їх за­стосування»; ДСТУ ISO 14004. «Загальні настанови щодо принципів управління, систем та засобів забезпечення»; ДСТУ ISO 19011. «Настанови щодо здійснення аудитів сис­тем управління якістю і (або) екологічного управління» таін.

Необхідність дотримання стандартів, зорієнтованих на захист навколишнього середовища, підтверджують зміни умов ведення бізнесу у XXI ст. За оцінками японських екс­пертів, істотний вплив на діяльність сучасних підприємств матимуть такі фактори: зміни міжнародного становища, поява високих технологій, розвиток інформатики, зміни умов праці та необхідність захисту навколишнього середо­вища. Останній фактор протягом 1980—2006 pp. з неістот­ного перетворився на один з основних.

Розвиток стандартизації як на національному, так і на міжнародному рівні відбувається у напрямі створення еко­логічного менеджменту, систем менеджменту якості, стан­дартизації показників, що комплексно характеризують довкілля і його окремі об'єкти.