47. Українська Соціалістична Радянська республіка на початку 20-х років. Нова економічна політика в республіці.

Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характеризується глибокою кризою, яку визначали:

1. Економічна розруха. Вона зумовлена, з одного боку, тим, що тривалі воєнні дії (майже безперервно протягом 7 років) зруйнували матеріально-технічну базу промисловості, погіршили її кадрове забезпечення, з іншого — воєнно-комуністична політика значною мірою призвела до дезорганізації господарських зв'язків.

Після закінчення громадянської війни республіка перетворилася на руїну. Збитки оцінювалися у 10 млрд. крб. золотом із загальної суми збитків, нанесених усім республікам (39 млрд. крб.). Виробництво промислової продукції у республіці знизилося до 1/10 довоєнного рівня. У 1920 р. в Україні продукувалося сталі — 1,7%, прокату — 1,8%, вугілля (Донбас) — 22% від рівня 1913 р. З 11 тис. підприємств 1921 р. в республіці діяло понад 2,5 тис. переважно дрібних підприємств.

Не кращою була ситуація і у сільському господарстві України. Незацікавленість селян, зумовлена політикою воєнного комунізму, недостатня забезпеченість реманентом та тягловою силою спричинили скорочення на 15% посівних площ. Внаслідок цього валовий збір хліба в Україні 1920 р. становив майже 38,5% від рівня 1913 р.

Резолюція V конференції КП(б)У (листопад 1920 р.) констатувала: «господарський розпад ніде не досягав такого величезного розміру, як на Україні».

2. Політична нестабільність. Вона була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали глибоке невдоволення, тому розкладка виконувалася з величезним напруженням. Не випадково в одному з циркулярів наркомпроду УСРР, виданому 25 грудня 1920 p., зазначалося, що «своєчасне виконання продрозверстки є актом великого революційного подвигу». Вилучати хліб з українського села ставало дедалі важче. Конференція продзагонів, яка відбулася в грудні 1920 р. у Харкові, урочисто запевнила наркомат продовольства, що «куркульству буде завдано удару, і хліб... буде взятий силою і могутньою волею українського і великоросійського пролетаріату».

Для подібних акцій сили продзагонів вже не вистачало, і на допомогу їм було кинуто 68 загонів червоноармійців (майже 5,5 тис. осіб) Української запасної армії. Проте здійснення продрозкладки за допомогою армійських частин тільки ускладнило ситуацію, оскільки наштовхнулося на збройний опір селянства.

Майже на всій території України, насамперед у Донецькій, Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській губерніях поширився повстанський рух, який влада розглядала як політичний бандитизм.

За офіційними даними, наприкінці 1920 — на початку 1921 pp. тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. Про масштаби селянського опору і серйозність загрози радянській владі свідчить те, що на боротьбу з повстанцями було кинуто дві третини регулярних частин Червоної армії, які діяли проти Врангеля. Очолили ці воєнні формування відомі воєначальники В. Блюхер, П. Дибенко, І. Дубовий, Г. Котовський, О. Пархоменко.

На Півдні та частині Лівобережжя повстанці діяли під анархо-комуністичними гаслами, на решті території — під націоналістичними.

З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася. Він ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені імперіалістичною і громадянською війнами та політичною нестабільністю суспільства. Тому боротьба набувала характеру взаємовинищення. Так, питання про ліквідацію продрозкладки перетворилося з проблеми економічної у політичну з тенденцією переростання у воєнну.

3. Голод 1921—1923 pp. Катастрофічна посуха та неврожай 1921 р. загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. УСРР зібрала лише 30% урожаю 1916 р. Різко збільшувалася кількість голодуючих. Тільки в степових губерніях республіки вона зросла з грудня 1921 до травня 1922 р. з 1,2 млн. до 3,8 млн. осіб, а по всіх губерніях — до 5,6 млн. осіб, що становило 25% населення УСРР. Епіцентром лиха в Україні стала Запорізька губернія.

Особливо важким був 1922 р. У травні цього року голова ВУЦВК Г. Петровський звернувся до ВЦВК з проханням припинити вивіз продовольства з УСРР, аргументуючи це тим, що на фронті боротьби з голодом «у Росії — перелом у кращий бік. На Україні — навпаки. Херсонські жахи продажу людського м'яса поширюються... На 1 квітня голодуючих — 3 млн. Допомога — переважно одна восьма фунта хліба — надається тільки 15%...» Через тиждень уже в листі до М. Калініна він з болем констатує: «Маючи своє Поволжя, Україна з початку кампанії до 1 травня надіслала в прикріплені до неї голодгубернії РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям...»

Взимку 1922—1923 pp. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки дітей голодувало 2 млн. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки. Підрахунки фахівців підтверджують це. У 1921—1922 pp. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 35 млн. пудів. Того ж часу до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Хлібний дефіцит у 1922—1923 pp. скоротився до 20 млн. пудів, причому він перекривався із запасом (у 15 млн. пудів) зерновими лишками у врожайних губерніях. Проте продовольчі ресурси України були значною мірою вичерпані хлібозаготівельними органами. За неповними даними, з УСРР було вивезено майже 18 млн. пудів зерна: 2,5 млн. пудів до РСФРР і більше 15 млн. пішло на експорт.

З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921—1923 pp., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга — експортом українського зерна.

На жаль, була ще одна причина трагедії 1921—1923 pp. Посиливши голод численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично апробувала його як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку.

Отже, на початку 20-х років УСРР вдалося здійснити дипломатичний прорив і вийти з дипломатичної ізоляції. Проте зовнішньополітичну діяльність республіки не можна назвати незалежною політикою незалежної держави, оскільки ця політика визначалася, координувалася та контролювалася Москвою, яка намагалася використати українську дипломатію для нейтралізації активності національно-визвольних сил та як додатковий інструмент для здійснення прорадянської політики на міжнародній арені. З часом тенденція до обмеження активності українських дипломатів призвела до цілковитої ліквідації зовнішньополітичного представництва УСРР.

Внутрішнє становище УСРР у цей час характеризується економічною розрухою, занепадом промисловості та сільського господарства, посиленням у соціальній сфері процесів маргіналізації та декласування, наростанням соціальної напруженості та політичної нестабільності, активізацією та поширенням повстанського руху. Своєрідним каталізатором зазначених процесів та явищ став голод 1921—1923 pp.

Нова економічна політика в республіці.

В українських селах неп було введено пізніше, аніж в Росії, — наприкінці 1921 р. — на початку 1922 р.

· Введення непу в сільському господарстві України співпало з голодомором 1922 p., що відсунув нормалізацію становища в селах ще на рік-півтора.

· Продподаток в Україні був вище, аніж в Росії і стягувався примусово, часто за допомогою війсь­кових підрозділів.

Особливості непу в Україні були пов'язані з прагненням радянського керівництва якнайдовше корис­туватися продовольчими ресурсами республіки без істотних обмежень.

В цілому неп позитивно вплинув на стан економіки: почали працювати заводи; була скасована карт­кова система; відновлено грошовий обіг; крамниці почали сповнюватися промисловими і сільського­сподарськими товарами. Нарешті зріс матеріальний рівень життя населення.

В грудні 1922 р. було завершено підготовчу роботу по створенню Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з'їзд Рад СРСР. В ньому взяли участь делегації Ро­сійської, Української, Білоруської та Закавказької радянських республік. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет СРСР; його очолили 4 співголови (від України — Г.Петровський). В 1924 р. була прийнята Конституція СРСР, в 1925 р. — Конституція УСРР.

Культура і духовне життя в роки непу

Політика більшовиків у галузі культури

• Державний контроль над культурою, духовним життям суспільства.

• Боротьба зо всіма проявами вільнодумства, ухилами від політичної лінії РКП(б), КП(б)У.

• Перебудова культури на ідеологічних засадах марксизму.

• Використання українізації для досягнення цієї мети на початковому етапі.