66.Суспільно-політичне життя України в умовах перебудови. Створення багатопартійної системи.

Причини:

• Розширення демократизації суспільного життя, гласність

• Виникнення і розвиток в Україні дисидентства

• Нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила

Правову основу для формування багатопартiйностi в Україні заклав позачерговий ІІІ з’їзд народних депутатiв СРСР (березень 1990 р.), що внiс змiни до Конституцiї СРСР, скасувавши, зокрема, й статтю 6 — про керiвну i спрямовуючу роль КПРС, ядро полiтичної системи радянського суспiльства.

У жовтні 1990 р. було прийнято закон СРСР «Про громадськi об’єднання»

К середині 1980-х рр. системна криза в СРСР сягла апогею. Деградувала економіка, “брудна війна” в Афганістані повністю дискредитувала “супердержаву”. Всеохоплююча корупція, організована злочинність, казнокрадство - такі риси агонізуючої системи були кричущими. Саме тому, новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов (з березня 1985 р.) оголосив у квітні 1985 р. початок “перебудови”. Страшним символом режиму стала Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 р.

Перші роки нової політики не принесли Україні істотних змін - збільшувався дефіцит, зростали черги. Але у червні 1987 р. було прийнято рішення про розширення прав підприємств, запровадження нових форм господарювання: арендних, акціонерних, кооперативних, малих, спільних та прийнято закон про індивідуальну трудову діяльність.

В суспільному житті країни зміни були більш помітними. З’являються організації з різними політичними концепціями: антисталінське товариство «Меморіал», «Спілка незалежної української молоді», «Християнсько-демократичний фронт», товариство «Спадщина». Відроджується УАПЦ.

Новими потужними чинниками політичного життя стали робітничий (страйки шахтарів 1989-1991 рр.) і студентський (голодівки і демонстрації 1990-1992 рр.) рухи.

«Перебудова» сприяла активізації національно-визвольного руху, який проявився у боротьбі за звільнення політичних в’язнів, відновлення статусу української мови, відродження суверенітету України, у формуванні національних громадських організацій і політичних партій, проведенні мітингів, демонстрацій, акцій протесту. В цей час друкований орган “Літературна Україна” висунув лозунг “Народний Рух за перебудову”. В рамках руху виникає національно-демократичні та неформальні громадські організації, незалежні від офіційної влади: Український культурологічний клуб (1987 р.), правозахисна організація Українська Гельсінська спілка (1988 р.), Українська студентська спілка (1989 р.), історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (1989 р.), екологічна організація «Зелений світ» (1989 р.). Першою масовою опозиційною організацію став «Народний рух України за перебудову» (НРУ, 1989 р.) на чолі з І. Драчем, який об’єднав представників різних політичних сил, що ставили собі за мету створення незалежної української держави. Письменники цього періоду

підіймали дуже гострі питання: «Українська національна революція 1917-1920 років», «Голодомор 1932-33 років», «Історія ОУН-УПА», «Сталінські репресії» та ін.

У 1989 р. виникла Міжнародна Асоциація Україністів, відновлено Наукове товариство імені Т. Шевченка та створена Українська наукова асоциація. 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР схвалила закон про державний статус української мови.

В цей час виникає значна кількість демократичних партій. У 1988 р. Українська Хельсинська Група була перейменована в Українську Хельсинську Спілку (УХС), а у квітні 1989 р. на її основі була створена Українська республіканська партія (УРП) (голова Левко Лук’яненко). У 1990 р. виникла партія демократичного відродження України (ПДВУ), а також соціал-демократична партія (СДПУ) і її “ліве” крило Об’єднана демократична партія України (ОДПУ). Але все ж нові партії були слабкіші за КПУ.

У гострому протистоянні політичних сил (компартійної більшості (“група 239”) та демократичної меншості). 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, як основу для створення незалежної держави. У Декларації Україна проголосила намір стати нейтральною державою, не брати участі у військових блоках і дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. 5 липня 1991 р. Верховна Рада України, яку очолював Л. Кравчук, прийняла закон про заснування поста Президента УРСР, трохи раніше - про відновлення Кримської автономії у складі УРСР .

На тлі різкого погіршення життєвого рівня населення (за рік ціни підвищувались у 8 разів) влітку 1991 р. активізувалися реакційні сили СРСР. 19 серпня 1991 р. почався заколот очолюваний комуністичною партією. 24 серпня ВРУ прийняла Акт проголошення незалежності України, а 30 серпня забронила діяльність компартії. 1 грудня 1991 р. в Україні було проведено референдум, на якому громадяни України підтримали Акт незалежності. Президентом Республіки Україна було обрано Л. Кравчука - колишнього компартійного ідеолога.

8 грудня 1991 р. після історичної зустрічі Б. Єльцина, Л. Кравчука і С. Шушкевича у Біловезькій пущі, СРСР припинив своє існування і виникла організація під назвою “Співдружність незалежних держав” (СНД), до якої пізніше приєдналися усі колишні ремпубліки СРСР, окрім Литви, Латвії та Естонії.

Однак, обіцянки нового президента незалежної України - Л. Кравчука реалізувати протягом п’яти років головні пріорітети держави (державність, демократія, достаток, духовність, довіра) на той час взагалі неможливо було виконати. Населення було шоковане спадом виробництва і погіршенням рівня життя.

Коли ж в червні 1993 р. почали страйкувати шахтарі, а слідом за ними і працівники інших галузей народного господарства, Верховна Рада вирішила провести достроково, у березні 1994 р., вибори до парламенту, а президентські - у червні 1993 року. Посприяв прийняттю такого рішеня і закон від капітулювати: у жовтні 1991 р. вони створили Соціалістичну партію України на чолі з лідером “групи 239” О. Морозом.

Слід зазначити, що 7 травня 1992 р. вийшов указ про звільнення України від ядерних озброєнь протягом семи років, який був негативно сприйнятий у суспільстві.