67. Проголошення незалежності України. Державотворчий процес. Прийняття Конституції України.

1

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Іс­торичний документ виняткового значення для долі укра­їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:

"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України."

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

2

З проголошенням незалежності України розпочався перехідний період, у який потрібно було досягти докорінних перетворень у всіх сферах життя, нового ступеня суспільного розвитку:

·у політичній сфері передбачалося перейти від тоталітарної системи до демократії;

·в економічній - від командно-директивної до ринкової економіки;

·у соціальній сфері - від «людини-гвинтика», яка неусипно контролювалася системою радянської влади, до активного творця власної долі;

·у гуманітарній - від класових до загальнолюдських цінностей;

·у міжнародній - від політики конфронтації радянських часів до інтеграції у міжнародне співтовариство.

Потрібно було здійснити рішучі кроки шляхом системного оновлення всіх сфер суспільного життя, прилучення українського народу до надбань сучасної цивілізації. У перші місяці незалежності в Україні склалася своєрідна політична ситуація. Правляча Комуністична партія була позбавлена владних функцій: її діяльність була заборонена. Нова система державної влади ще не була створена - у центрі й на місцях утворився вакуумвиконавчоївлади.Виниклагострапотребаупосиленні президентської влади. Для здійснення виконавчої влади був сформований уряд України - Кабінет Міністрів. Загальне керівництво його діяльністю здійснював Президент як глава виконавчої влади. Тогочасні закони передбачали тяжіння до сильної президентської влади. Верховна Рада приступила до творення нового законодавства. Важливе значення для розбудови демократичної держави, втілення у життя верховенства права мало б проведення судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної, незалежної судової влади. Однак формування судової влади відбувалося досить повільно і не в повному обсязі. Впродовж 1992-1996 pp. парламент не прийняв концепцію судово-правової реформи, не був сформований у ті ж роки й Конституційний Суд. Перші кроки реформування державної системи не внесли кардинальних змін у життя суспільства. Державний лад України поєднував елементи парламентської республіки, президентського правління та радянської влади. Особливо слабкою й неефективною виявилася вертикаль виконавчої гілки влади. Уряд практично втратив контроль над регіонами. У цих умовах державний апарат працював з перебоями, влада на місцях виявилася недієздатною. Тому було здійснено реформування діяльності місцевих Рад, обмежившиїхобов'язкамимісцевоготарегіональногосамоврядування. Натомість у березні 1992 р. було утворено інститут представників Президента - голів місцевої державної адміністрації, сформованої на базі колишніх виконкомів місцевих Рад. Представникам Президента надавались досить широкі повноваження, вони були покликані здійснювати виконавчу владу в областях і районах, контролювати органи місцевого самоврядування в плані виконання наданих їм державницьких функцій.

Реформування державних органів влади. Поява нових політичних партій супроводжувалася серйозним загостренням соціально-економічної ситуації в Україні. На цьому етапі державного будівництва давалася взнаки відсутність науково обґрунтованої програми державотворення, реформування економіки, переведення її на ринкові відносини. Щоб якось змінити ситуацію на краще, приймається рішення про дострокові вибори до Верховної Ради та Президента України.

У 1994 р. пройшли дострокові вибори до Верховної Ради та Президента України. Прийнятий закон про вибори встановлював, що новообраний парламент працюватиме на постійній основі, суміщення депутатського мандата з державною чи адміністративною роботою заборонялося. Закон передбачав зменшення терміну повноважень обраної Верховної Ради з п'яти до чотирьох років. Наслідки виборів відобразили глибоке невдоволення виборців політикою правлячої еліти, яка не зуміла вивести країну з глибокої кризи.

26 червня 1994 р. відбулися вибори Президента, а також голів місцевих рад. На основі Закону про вибори 10 липня 1994 р. було проведено повторне голосування по двох кандидатурах, які одержали найбільшу кількість голосів - Л. Кравчука і Л. Кучми. Переміг Л. Кучма, набравши понад 52% голосів виборців. Протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади свого піку досягло навесні 1995 p. BУкраїні виникла конституційна криза.

Конституція України, прийнята у 1978 p., зазнала істотних змін: до неї Верховна Рада внесла більше 200 доповнень. В Україні приймалися закони, що нерідко вступали у протиріччя з існуючою Конституцією, aце підривало принципи законності, негативно впливало на стабільність у державі. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію України. В Основному Законі Україна проголошена суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою.

Нова Конституція заклала правові основи для активізації законотворчих процесів в Україні. Вибори до Верховної Ради України були проведені 29 березня 1998 р. Уперше в історії українського парламентаризму вони відбулися на принципах змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи, що надала можливість політичним партіям реалізувати надане їм Конституцією право. Жодна політична партія не дістала явної переваги у парламенті. Третина народних депутатів - позапартійні, більша частина з них увійшла до різних депутатських фракцій.

Вибори Президента відбулися 31 жовтня 1999 р. Однак у першому турі жоден із претендентів не набрав необхідної кількості голосів. У другому турі, що відбувся 14 листопада 1999 p., за Л. Кучму було подано понад 56% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Президентом України на п'ятирічний термін було обрано Леоніда Кучму.

Громадяни України вперше в українській історії скористалися своїм конституційним правом вносити корективи в організацію державної влади у країні. 16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% тих, хто взяв участь у референдумі, висловились за необхідність формування двопалатного парламенту, aтакож — за зменшення конституційного складу Верховної Ради. Виборці висловились за те, щоб Президент мав право достроково припиняти повноваження Верховної Ради, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого й поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Виконання рішень всеукраїнського референдуму за народною ініціативою поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції України та виборчого законодавства.

3

Центральною подією всього конституційного процесу в сучасній історії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України.

Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.

Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти.