69. Україна в сучасному світі

Після здобуття державної незалежності Україні у досить складних умовах довелося заявляти про себе як про самостійного учасника міжнародної політики, формувати власний зовнішньополітичний стиль і курс. Україна, як один із співзас-новників ООН із значним і різноманітним потенціалом, не мала відповідного місця й впливовості у міждержавних стосунках, поставала радше об'єктом, ніж суб'єктом впливу, відчувала зрештою брак дипломатичних кадрів. Доводилося освоювати нову, навіть у світовому вимірі, галузь міждержавних відносин — стосунки з так званим "близьким зарубіжжям". Складність полягала й у тому, що, з одного боку, Україну пов'язували з республіками колишнього СРСР численні економічні й політичні зв'язки, а з іншого, — налагодження нової системи господарювання, суперечливі позиції та дії офіційних структур призводили до несприятливих колізій у цих взаєминах.

Українська зовнішня політика досить несподівано виявилася предметом внутрішньополітичної боротьби, коли, наприклад, питання про ядерне роззброєння України використовувалося як знаряддя отримання дивідендів у змаганнях за владу.

Усе це призвело до того, що зовнішня політика України у першій половині 90-х років зводилася до розв'язання проблеми ядерного роззброєння, з'ясування стосунків з Росією щодо Криму та Чорноморського флоту, заохочення іноземних інвестицій (у 1994 р. при Кабінеті Міністрів України навіть було створено агенцію з міжнародного співробітництва та інвестицій на правах міністерства), до міжнародної участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й запобігання її поширенню та до отримання гуманітарної допомоги.

Нині відповідальні діячі державного управління та громадського самоврядування, політичні лідери спрямовують свої зусилля на створення якомога сприятливіших умов для всебічної міжнародної діяльності України. Помітні результати цієї діяльності мали місце вже на початку її самостійного державного існування. Серед них рішення Ради Міністрів закордонних справ держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі про визнання України повноправною учасницею цього форуму, підписання Президентом України Хельсінкського Заключного акту і Паризької хартії для нової Європи, участь України у міжнародній програмі "Партнерство заради миру", її членство у Раді Європи тощо. Вже у 1992 р. відроджену державу визнали 134 країни світу, з багатьма з них було встановлено дипломатичне співробітництво, укладено понад 20 двосторонніх і близько 50 міжурядових угод.

Здійснення радикальної соціально-економічної реформи в Україні, ЇЇ інтеграцію у світове господарство на ґрунті міжнародного поділу праці пов'язують з налагодженням співробітництва зі світовими торговельно-економічними й фінансовими структурами, зокрема Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку та ін.

Верховна Рада України, згідно з Конституцією, визначає засади зовнішньої політики, дає згоду на обов'язковість міжнародних договорів або денонсує їх (ст. 85). Президент України представляє нашу державу на міжнародній арені, керує зовнішньополітичною діяльністю держави, проводить переговори, укладає міжнародні договори (ст. 106). Організація ж і забезпечення здійснення зовнішньої політики держави, зокрема зовнішньоекономічної діяльності, покладаються на Кабінет Міністрів України (ст. 116).

Одним із здобутків реформування державно-політичного життя в Україні стало те, що виконання зовнішньополітичних та економічних функцій перестало бути монополією урядових структур. Безпосередніми суб'єктами міжнародної взаємодії стали окремі підприємства і фірми, політичні партії та громадські організації, значно розширилися контакти громадян на приватному рівні.