61. Суспільно-політичне життя України в умовах десталінізації (1956-1954). Шестидесятники.

Причини та передумови десталінізації: - Кризові явища, в яких перебувала легка промисловість, с\г та рівень життя населення. – 19-й з’їзд КПРС проголосив курс: «наздогнати й перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками», «розгорнути будівництво комуністичного суспільства» - Атмосфера загального страху в умовах репресій, тоталітарної системи. – Смерть Йосипа Сталіна 1953 р. 5 березня. – Боротьба за владу між реформаторами й сталіністами. Складові десталінізації: «відлига» - процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя, проведення значних соціально-економічних реформ; зростання ролі рад у порівнянні з партійними органами; республіки отримали більше повноважень і почалась нова хвиля українізації; лібералізація суспільно-політичного життя (ліквідація системи масових репресій, ГУЛАГу, зміна системи судочинства, децентралізація управління), реабілітація – політичний процес із відновлення історичної правди і справедливості щодо необґрунтовано репресованих громадян, депортованих народів, впроваджено амністію; критика Сталіна; реорганізація силових відомств і зміна принципів їх роботи, відбулись зміни в законодавстві щодо системи покарань. (стосувалось політ.злочинців). Було ліквідовано Військові трибунали МВС. В 1956 на 20 з’їзді партії в Москві Хрущов виступив про культ особи, розкритикував Сталіна повністю. Під час Відлиги виходить «Саміздат», діяльність Шісдесятників – творча інтелігенція, яка займалась українською культурною справою, влаштовували вечорі пам’яті жертв репресій. Організовують Українську робітничо-селянську спілку (Лук’яненко очолив), мета якої: вихід з СРСР. Павличко, Стус, Драч, Костенко – члени шістдесятників.

У цей час на повний голос заявили про себе представники молодого покоління Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Микола Руденко.

№ п/п	Історичне значення
1	Це був протест проти існуючої системи
2	Шестидесятники відроджували рідну мову, культуру, історію
3	Пробуджувалась національна самосвідомість і людська гідність
4	Правдиво зображували дійсність,поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей.

62. Економічні реформи Хрущова в Україні.

Час, коли радянську країну та партію очолював М. Хрущов увійшли в історію також під назвою «лібералізація» та «хрущовська відлига», це період з 1953 по 1964р.

Реформи с\г: 1) Передбачалось укріплення матеріально-технічної бази колгоспів, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на с\г продукцію, зменшення податків на присадибне господарство. Наслідки: с\г стало рентабельним. 2) Почалась програма освоєння цілинних земель Казахстану, Сибіру. Наслідки: 100 тис. молодих людей і 90 тис. машин було відправлено. 3) Програма розширення посівів кукурудзи (до 1961 –займала 20% посівної площі) Наслідки: Врожайність кукурудзи не збільшилась, порушилась система сівозмін, виснажились грунти, знизилась врожайність зернових. 4) В 1956 р. зменшувались присадибні ділянки, в містах заборонялось мати. Заборонялось годувати худобу зерном, хлібом, крупами. Наслідки: продукти тваринництва зникали з ринкової торгівлі, що вело до загострення продовольчої проблеми. 5) 1957 – 1960 – кампанія по укрупненню колгоспів та по перетворенню їх на радгоспи. Наслідки: Радгоспи забезпечували зарплату та пенсійне забезпечування. 6) Ліквідування МТС. С\г техніку мали викупити колгоспи за завищеними цінами. Наслідки: Зросли борги колгоспів державі, умов для збереження та утримання техніки не було. 7) У с\г ввели територіальну систему управління: створювались виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували 3-4 райони. Наслідки: Зріс бюрократичний апарат. В промисловості: - Ліквідовано низку міністерств союзного та союзно-республіканського значення ; Розширились права республіки у формуванні бюджету, у питаннях матеріально-технічного оснащення, збуту продукції, капіталовкладень. – Замість галузевих міністерств створено територ. органи управління, щоб наблизити управління до виробництва: територія України ділилась на 11 економічних регіонів, на чолі кожного –Раднаргосп. В соціальній сфері: - Скорочується робочий день: перехід на 5-годинний робочий день. Скасовано кримінальну відповідальність за самостійне залишення підприємств. – Селяни отримали паспорти, стали отримувати заробітну плату. – В 1956 на 80% збільшилась пенсія. – Почалось масове житлове будівництво, покращився побут і інфраструктура. 1957 – гоніння на церкву. 1959 – новий шкільний закон (мали право обирати мову навчання дітей).

63.Соціально-економічний розвиток УРСР в епоху застою.

Період правління Л. Брежнєва (1964-1982 рр.) сьогодні прийнято називати "застійним", проте, в другій половині 60-х рр. ще продовжувався поступальний розвиток економіки СРСР. Відносно високі темпи розвитку спостерігалися в промисловості, значно нижчі - в сільському господарстві.

На початку 1970-х рр. різко погіршився економічний стан в Україні. Виразно позначилися багаточисельні ознаки спаду виробництва. Якщо в попереднє десятиліття зростання промислового виробництва в Україні складало близько 5 % в рік, то в 70-і роки не досягав і 3 %. У економіці продовжував панувати екстенсивний шлях розвитку, притягувалася додаткова робоча сила, будувалися нові підприємства, але на старій технічній основі.

Намітилися і ознаки екологічного лиха. У ряді промислових областей України рівень забрудненості повітря у багато разів перевищував всі допустимі норми. Близько 1 млн гектарів родючих українських земель поглинули штучні моря і водосховища. В Україні було споруджено 8 атомних електростанцій, що також не сприяло поліпшенню екологічного клімату в республіці.

Ще гірше йшли справи в сільському господарстві. З 1970 по 1985 рр. посівні площі в Україні скоротилися на 1,1 млн гектарів. Одночасно значно зросла чисельність адміністративного апарату, сільського господарства. Окрім державних чиновників, селянством керували і багаточисельні партійні комітети. Держава постійно підвищувала ціни на сільськогосподарську техніку, добрива, транспорт, при цьому залишаючи незмінними закупівельні ціни на продукцію сільського господарства. Як наслідок такої політики, на початок 1980-х рр. більше 40 % колгоспів були нерентабельними і потребували постійних дотацій. За 15 років державні капіталовкладення в сільське господарство виросли в два рази, досягнувши рівня 31 млрд. крб. в п'ятирічку. Але і ці колосальні витрати не змінювали положення на краще.

У травні 1982 р. черговий Пленум ЦК КПРС прийняв "Продовольчу програму", розраховану на 8 років. Головною метою цієї програми було забезпечення населення основними видами продовольчих товарів. Проте ці плани партії так і залишилися на папері. З кожним роком економіка сільського господарства України і всієї країни в цілому наближалася до катастрофічного стану. На місці колись квітучих сіл все частіше почали з'являтися покинуті пустки і руїни. Тільки за офіційними даними в період з 1972 по 1986 рр. в Україні зникли 1502 села. Зменшення кількості сільського населення та збільшення питомої ваги міського населення було закономірним явищем переходу від аграрної до індустріальної цивілізації. Цей болісний, але неминучий процес стосувався всіх промислово розвинених країн, незалежно від того, чи базувалася їхня економіка на принципах приватної власності на засоби виробництва (капіталістичні країни), чи на принципах державної власності (соціалістичні країни).Ставав все більш очевидним той факт, що економіка соціалістичних країн не може конкурувати із західною моделлю, заснованою на ринковій економіці і демократії.