1. Загальна характеристика епохи феодалізму

Термін "феодалізм" виник перед Великою Французькою революцією і означав "старий порядок"(абсолютна монархія, панування дворянства тощо). У марксизмі феодалізм розглядався як соціально-економічна формація, яка передувала капіталізму. У сучасній історико-правовій науці феодалізм аналізується як соціальна система, яка існувала лише у Західній Європі в епоху Середньовіччя, хоча окремі риси феодалізму можна виявити й у інших регіонах світу, і в різні епохи. В основі феодалізму-міжособистісні відносини: між васалом і сеньйором, підданим і сюзереном, селянином й великим земельним власником. Феодалізму притаманна станово-ієрархічна нерівність, закріплена правом, рицарська воєнна організація. Формування феодалізму охопило V - ІХ ст.ст., після завоювання Римської імперії варварами. Головною галуззю феодальної економіки було сільське господарство, тому панівним класом суспільства був клас землевласників.

Визначальними ознаками феодалізму були:

Ø панування натурального господарства;

Ø особиста залежність селянина від землевласника;

Ø наділення безпосереднього виробника засобами виробництва та землею.

Феодальному способу виробництва властиві низький рівень техніки, незначний розподіл праці, слабкий розвиток обміну, поєднання сільськогосподарського виробництва з домашніми ремеслами.

Феодальний порядок характеризується злиттям двох понять - "власність", та "суверенітет": власник землі мав усі або частину прав, сукупність яких складають суверенітет.

Територія держав поділена на володіння, які називаються по-різному: напр., сеньйоріїу Франції, менори у Англії. У кожному з володінь верховним був свій правитель, якому підкоряється населення його володіння та на користь якого відбуває різні повинності. Основною формою повинності є феодальна рента, яка складається з трьох елементів:

Ø відробітна рента (панщина);

Ø продуктова рента (натуральний оброк);

Ø грошова рента (грошовий оброк, податок).

Феодальні власники (сеньйори, лорди) залежали не тільки від короля, але й один від одного. Отже, феодальний порядок характеризується ієрархічною структурою, яка зв'язувала у єдине ціле панівний клас, забезпечуючи йому можливість панувати над селянами та дрібними ремісниками.

2. Виникнення Франкського королівства. Правління Хлодвіга і

Франкська держава - варварська держава, заснована у Галлії франками наприкінці V ст.

Франки - група германських племен (хамави, бруктери, усибети, тенктери, сугамбри), що заснували в епоху раннього Середньовіччя Францію та Німеччину. Спочатку населяли низовину Рейна. Підрозділялися на дві групи: салічні (жили поблизу моря) і ріпуарські (проживали вище по берегах Рейна). У середині IV ст. франки стали федератами римлян: салічним франкам була відведена територія в межиріччі Маасу і Шельди, а ріпуарським - між Маасом і Рейном.

На відміну від інших германських племен, франки не залишали насиджених місць, а стали розширювати свої володіння - як на захід, на територію Галлії, так і на схід, у глиб Німеччини. Початок їхнім завойовницьким походам поклав король салічних франків ХлодвіґІ (правив у 481 -511), що згуртував франків у єдине королівство і розширив кордони своєї держави до Піренеїв, знищивши залишки Римської імперії в Галлії і відтіснивши бурґундів і вестготів. Жорстокий і безпринципний, Хлодвіґ зарекомендував себе як обдарований воєначальник. У 486 р. при Суассоні він здобув перемогу над Сиагрієм, останнім римським намісником у Галлії, установивши контроль над межиріччям Сомми і Сени. Через десять років він здобув перемогу над алеманнами при Цульпіху біля Кельна і зайняв верхню Рейнську область. Ця перемога, як і вплив його дружини-християнки Клотільди, привели до обернення Хлодвіга і ще трьох тисяч франків (за деякими даними-з тисячею) у правовірне християнство (бл. 498р.). Представники духовенства вітали його як захисника істинної віри, чим Хлодвіґ не забарився скористатися. Прийняття християнства забезпечило йому підтримку духовенства і галло-римського населення в боротьбі проти інших германських племен, що у своїй більшості сповідували аріанство. Поступово влада франків поширилася на долину Рони і центральну Німеччину. Хлодвіґ належав до династії Меровінгів, згадки про яку йдуть від легендарного короля Меровеха. До середини VIII ст. ця династія виродилася й поступилася троном Каролінґам, раніше спадкоємним майордомам (\Майордом (від середньовіч. лат. та)ог аоти5 - старший у домі) (палатний мер) - вища посадова особа у Франкському королівстві при Меровінгах (кін. V- сер. VIII ст.ст.). Зі середини VII ст. майордоми значною мірою зосередили у своїх руках державну владу. Майордом Піпін Короткий у 751 р. поклав початок династії Каролінгів, яка витіснила династію Меровінгів.).