3. Держава франків періоду правління Карла Мартелла

Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори — саксів, фризів, алеманів, баварів, і знову обклав їх даниною. У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погро­жуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі. Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, по­стало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла. Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді "бенефіціїв" (дослівно: "благодіян­ня"). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX—X ст. на­були характер феоду (лену), тобто спадкового володін­ня, пов'язаного з обов'язком військової служби. Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв. Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширен­ню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб зміцнення своєї влади. Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків: По-перше, значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; вони були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення голов ної військової сили, що підкреслювало його неповноправ­не становище в державі; по-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпа­ченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконува­ли на його користь панщину або сплачували податок. Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.

4. Розвиток Франкського королівства за Карла Великого

Час найбільшої могутності Франкської держави при­падає на правління сина Піпіна Короткого — Карла Великого(768—814), що став героєм багатьох легенд, оповідань і пісень. Сучасників вражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталі управ­ління державою, у справи адміністрації, господарства, військові, дипломатичні, справи освіти тощо. За описах сучасників, Карл Великий був величезного зросту, міц­ної статури. Для свого часу він був досить освіченою лю­диною — цікавився літературою і поезією, зокрема ан­тичною, знав латинську і грецьку мови, хоч писати так і не навчився. Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності. У результаті походу в Італію (774) лангобардський король Дезідерій був позбавлений пре­столу, а його володіння приєднали до Франкської дер­жави. Карл перейшов також у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успіш­ним: дійшовши до Сарагоси, франки вимушені були повернути на свою територію ні з чим. Цей невдалий по­хід став пізніше сюжетною основою середньовічного французького рицарського епосу "Пісня про Роланда". За Карла Великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія. Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією н орбіту франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія) — область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців). Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від сло­в'ян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським слов'янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до Віденського лісу, ядра майбутньої Авст­рії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.