1. Утворення англо-саксонських держав.

Корінним населенням Британі були кельти. До початку І тис. Британь знаходилась під владою Римської імперії. З розпадом імперії почався процес самостійного розвитку кельтів, який характеризувався посиленням влади військових ватажків і створенням основ військово-демократичного ладу.

Проте вже з VI ст. почалося масове вторгнення на землі Британії германських племен англів та саксів. Ці племена знищували кельтські та перетворювали їх на залежних. Завоювання англо-саксонськими племенами Британії прискорили процес розкладу в них первіснообщинного ладу та формування ранньофеодальних держав.

Королівська влада підтримувала захоплення селянської землі у вільних общинників та їхнє обернення в залежних. Держава при цьому передавала великим землевласникам судову, а потім і всю іншу владу над селянами. Ставало регулярним виконання вільними селянами державних повинностей.

У VII ст. англосакси прийняли християнство і утворили 7 королівств, які в подальшому у ІХ ст. об’єднались і увійшли до складу держави Англія. У ІХ-ХІ ст. тут остаточно переміг феодалізм: особисто вільне населення виконувало різні державні повинності; а залежні та фортечні люди працювали на земельних власників, що розповсюджували на них судову та особисту владу.

Влада в державі зосередилась в руках короля та знаті. Знать організувалась у королівську раду і була вищим органом державної влади. Без її згоди король не мав права видавати закони або проводити будь-які державні заходи.

Місцева судово-адміністративна організація тривалий час залишалась за своїм характером народною, общинною, хоч все і підпорядковувалось верховній державній владі. Основою цієї організації виступали графські та сотенні округи. Шериф, що стояв на чолі графства, збирав податки, штрафи, завідував королівським майном у графстві, здійснював судову і адміністративно-поліцейську владу. Двічі на рік у графствах проводились збори знатних осіб, що розглядали судові справи, організацію оборони графства.

2.Суспільний лад к період англо-саксів

 у 829 р. король Уессекса Ерберте об'єднав їх в одну державу, що стала називатись Англією. У цей час з'являється диференціація населення, серед якого виділяються: родоплемінна знать (ерли), вільні общинники (керли), напіввільні (лети) та домашні слуги. Верховним державним органом був вітенагемот (вітан мудрий), до складу якого належало від ЗО до 100 осіб, які представляли вище духовенство, родоплемінну знать, заможних феодалів (танів), королівських посадовців, і сам король. До повноважень цього органу належали: обрання короля, формування вищого суду, обговорення та прийняття законів, запровадження податків, вирішення питань війни й миру. Значні повноваження зосереджувалися в руках короля: у військовій сфері, управління земельним фондом, право на чеканку монети, встановлення мита, а потім і податків. Королівський двір перетворюється на центр управління країною. З'являються такі посадові особи: камерарій (відповідав за фінанси та майно), маршал (збройні сили), капелан (королівська канцелярія). Поступово запроваджується поділ країни на округи (графства), що замінює родоплемінний поділ. Графства поділяються на сотні, а останні — на десятки. Отже, на початку XI ст. в Англії сформувалася централізована бюрократична система управління.

3.Державний устрій Становлення феодального ладу в Англії було завершено нормандським завоюванням (1066 р.), що закріпило характерні особливості англійського феодалізму - політичне об'єднання країни та централізацію державної влади. Хоча ця специфіка й була підготовлена попереднім розвитком, але важливу роль відіграв і власне факт завоювання. Усі землі Англії були поділені між переможцями - нормандськими й іншими французькими феодалами, котрі утворили верхівку класу феодалів. Розділ землі був проведений у декілька етапів у м іру захоплення території та конфіскації землі у представників англосаксонської знаті. Тож володіння великих феодалів були розпорошеними в різних частинах країни та не утворювали суцільних територіальних князівств. Підтримка великими феодалами сильної королівської влади, зумовлена необхідністю утримувати панування над ворожим населенням і закріпаченим селянством, мала тимчасовий характер, оскільки суперечила їхньому прагненню досягти політичної самостійності та незалежності. Королі нормандської династії в своїй діяльності спиралися на середніх і дрібних феодалів, зацікавлених у закріпаченні селян й охороні своїх прав від зазіхань великих феодалів Феодально-ієрархічна драбина, котра ще не зовсім сформувалася, була укріплена встановленням безпосереднього зв'язку між усіма її сходинками - васалами окремих сеньйорів і королем (Солсберійська присяга 1086р.), що й були особливістю ленноїсистеми в Англії. Тоді король запропонував усім вільним князям присягнути йому на вірність. На чолі держави стояв монарх, який здійснював вищу судову, законодавчу та виконавчу владу. Відбувалось упорядкування структури й уточнення компетенції вищого органу центрального управління - королівської курії, що поєднувала функції виконавчого, судового та фінансового органу. До її складу належали маршал, камерарій (керував королівським 70 майном) і канцлер (особистий секретар короля). Відтак з посиленням королівської влади у складі курії виділяються окремі відомства -палата шахової дошки на чолі зі скарбником (центр фінансового управління), відомство канцлера, Вищий суд короля на чолі з юсти-ціарієм (з нього пізніше виділився суд загальних позовів, який дістав право проводити засідання без участі короля). При королі діяла також Велика рада, що складалася з великих феодалів і найупливовіших посадовців. З часом вона поділилася на дві палати - судову та казначейства. У XII ст. король Генріх II (1154—1189) здійснив судову та військову реформи. Суть військової реформи: військова служба феодала на користь короля за користування загальним наділом була замінена сплатою "щитових грошей", за які король мав змогу наймати на військову службу будь-кого.

Основні складові судової реформи: -

центральні королівські суди (яким тепер були підсудні майже всі кримінальні злочини) через інститутрозТздних суддів (як представ ники центру регулярно об'їздили графства та розглядали всі справи, підсудні короні) були пов'язані з окружними й обласними судами. Розслідування таких справ тепер здійснювалося через присяжних - 12 лицарів і 4 вільних людей, які під присягою повинні були повідомляти про всі злочини, скоєні в окрузі; - кожна вільна людина Англії відтепер мала право за певну плату перенести майновий (земельний) спір у королівську курію, що підривало судову владу окремих феодалів (сеньйоріальних судів) та водночас посилювало й розширювало королівську юрисдикцію. У військовій сфері відроджувалося колишнє англосаксонське народне ополчення. З цією метою запроваджувалася військова служба для всього вільного населення. Кожний вільний (феодал, селянин, міщанин) повинен був власним коштом придбати необхідну зброю. У такий спосіб створювалося нерегулярне військо, котре король міг протиставляти своїм неслухняним васалам. Отож, у ХІІ-ХІІІ століттях в Англії утворюється система центральних установ, яка виросла з управління королівського палацу та ще більше зміцнила королівську владу.