5. Право салічних франків

Салічна правда – це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особистості та майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні пошкодження. Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника. Штраф визначали в солідах і денах. За один солід можна було купити однорічного бичка. Вергельд господареві вбитого раба становив 35 солідів. Штраф за вбитого раба з челяді був таким самим, як за вкраденого бичка, – 30 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника, слуги (співтрапезника), навіть коли він був римлянином, – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався. Плата за відірваний ніс франка становила стільки, скільки коштувало життя лита. Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка. Так, будь-хто, назвавши франка “виродком”, “зайцем” тощо, змушений був платити 3 соліди, “донощиком” або “брехуном” – 15 солідів. Таке саме покарання передбачалось за неправдиве свідчення. Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадення чужої дружини належало платити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець, платив 15 солідів, а ті, хто називав вільну розпусницею, – 45 солідів. За побої вагітної жінки, що призвели її до смерті, стягували 700 солідів, за вбивство жінки, хлопчика віком до 10 років – по 600 солідів. Салічна правда у своєму первісному вигляді взагалі не згадували про страту. Проте в іншій пам’ятці – Саксонській правді (початок ІХ ст.) з посиланням на закон франків смертна кара передбачалась за участь у змові проти короля, а також за задум убити його. Таке саме покарання загрожувало грабіжникам, що викрали майна на суму понад 3 соліди. Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов’язаний дати суду докази скоєного, привести співприсяжних, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинувачуваного дозволяють застосовувати “суд божий” (ордалії) – випробування розжареним залізом або кропом. Заможний франк міг відкупитись від “суду божого”. Салічна правда була оригінальною, самобутньо пам’яткою права раннього феодалізму, що не зазнала якогось помітного впливу римського права. Крім Салічної правди, існували й інші “варварські правди” (Рипуарська, Алеманська, Баварська та ін.), де є посилання на закони франків.

Франція

1. Утворення та етапи розвитку феодальної держави і права Франції  Феодальний тип держави і права приходить на зміну рабовласницькому типу в результаті закономірного історичного процесу. На території нинішньої Франції цей процес почався приблизно в V столітті. Найбільш типовою формою феодальної держави є монархія, яка в міру розвитку держави виражалася в трьох формах:

1. сеньориальная монархія;

2. станово-представницька монархія;

3. абсолютна монархія;

Відбувається становлення феодальної держави, правителемякої був король.У IX—XI століттях його обирала верхівка світських і духовних феодалів, лише з XII ст. утверджується спадкове передання трону. Найближчим радником і помічником короля був сенешал(вважався главою королівського двору та командував армією). У військових справах важливу роль відігравав великий конетабль(глава королівської кінноти), помічником якого був маршал.Королів­ською скарбницею завідував скарбник,який мав помічника -камергера.Канцелярією керував канцлер.На місцях адміністративні, військові та судові функції покладалися на призначених королем посадовців. З XI ст. у королівському домені з'являється нова посадова особа - прево,— котра збирала податки, командувала гарнізоном і ополченням. У XII ст. виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.З розвитком феодальних відносин утворю­ються збори королівських васалів (які служили королю за надану їм землю) - королівська курія,значення якої поступово зростає.

2. Період феодальні роздробленості Суспільний устрій Франції в період феодальної роздробленості У Франції в IX-XI ст відбувається остаточне оформлення феодальне залежного селянства, серед якого розрізнялись такі категорії: серви (розгляда­лись як проста належність до землі) та вілани (вважалися вільними держателями землі). Відбувається формування соціальної верхівки суспільства - феодалів-землевласників, до яких приєднується духовенство, - та їх консолідація. Виникає особлива форма відносин між ними - сюзеренітету-васалітету - та формується своєрідна ієрархічна драбина за категоріями феодалів, кожен з яких фіксував титул або ранг. На верхівці перебував король, а далі йшли герцоги, маркізи, графи, барони, віконти та шевальє. Залежно від того, яку сходинку в цій ієрархічній драбині посідав той чи той феодал, визначалися його права, привілеї, обов'язки. Міста у Франції, виникаючи на землях феодалів, підпадали під їхню юрисдикцію, вважалися їхньою власністю та були зобов'язані відбувати різні повинності. Це викликало невдоволення міст. Отож, уже в X-XII століттях французькі міста отримують певну авто­номію, звільняючись від влади феодалів. Багато з них створюють власні органи управління, мають свій суд, видають законодавчі акти. Управління містом зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних. Останні обирали мера міста. Державний устрій Франції в період феодальної роздробленості Відбувається становлення феодальної держави, правителем якої був король. У IX-XI століттях його обирала верхівка світських і духовних феодалів, лише з XII ст. утверджується спадкове передання трону. Найближчим радником і помічником короля був сенешал. У військових справах важливу роль відігравав великий конетабль, помічником якого був маршал. Королів­ською скарбницею завідував скарбник, який мав помічника -камергера. Канцелярією керував канцлер. На місцях адміністративні, військові та судові функції покладалися на призначених королем посадовців. З XI ст. у королівському домені з'являється нова посадова особа - прево, - котра збирала податки, командувала гарнізоном і ополченням. У XII ст. виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї. З розвитком феодальних відносин утворю­ються збори королівських васалів - королівська курія, значення якої поступово зростає. З розвитком великого феодального землеволодіння та неперерв­ною роздачею земель васалам настає економічна роз'єднаність, яка зумовила політичну роздробленість. Великі феодали відмовля­ються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними та незалежними. Після того, як класична формула васалітету "васал мого васала не мій васал" була визнана юридичною нормою, король, фактично, був позбавлений прямого зв'язку з основною масою феодалів. Його влада обмежилася лише власним доменом. Франція розпалася на просту сукупність феодальних володінь.