4.Встановлення республіки

Обрані «активними» громадянами, Законодавчі збори урочисто розпочали свою діяльність у жовтні 1791 р. У них переважали прихильники поміркованих буржуазних реформ і конституційної Монархії, які очолювали революцію на її початку і вважали, що з прийняттям конституції необхідні перетворення у Франції вже здійснено. Тепер вони гуртувалися навколо Клубу фельянів. Проте з часом дедалі активнішу роль у роботі зборів почали відігравати представники середньої буржуазії - промисловці, торговці, фінансисти, які вважали проведені в країні перетворення занадто обмеженими : недостатніми. їх називали бріссотинцями - на честь лідера, відомого паризького промовця і літератора Жака Бріссо. Пізніше за ними закріпилася назва жирондисти, оскільки більшість депутатів фракції бріссотинців походила з багатих приморських департаментів Франції, зокрема Жиронди. Вони виступали за подальші реформи з метою забезпечення повної свободи підприємництва, скасування будь-яких монополій і привілеїв, а головне, вважали потрібними подальші політичні зміни в країні. Дехто з бріссотинців заявляв про необхідність заміни короля з ненависної у Франції династії Бурбонів, але більшість схилялася до ідеї проголошення республіки. Робота зборів проходила в частих суперечках депутатів, що ускладнювало їх нормальну роботу. Більшість з прийнятих декретів не впроваджувались у життя, бо на них накладав вето (заборону) сам король. Тим часом у Франції поглиблювалась економічна криза, зростали ціни, збільшувалася кількість безробітних. Народ голодував, і у великих містах Франції почастішали виступи найбідніших верств населення. Виразники їх інтересів -священики Жак Ру і П'єр Долів'є - вимагали від депутатів безкоштовного розподілу між селянами поміщицької землі, введення твердих цін на хліб і предмети першої необхідності, жорстких заходів проти спекулянтів, що наживалися на народних бідуваннях. Нестійке політичне становище в країні ускладнилось у зв'язку з прямою загрозою контрреволюційної інтервенції. Монархи Європи вбачали в революції заколот бунтівників, загрозу Своїм власним тронам. Австрійський імператор Леопольд II і прусський король Фрідріх Вільгельм II домовилися розпочати війну проти Франції з метою знищення революційних здобутків і поновлення необмеженої влади Людовіка XVI. До цього їх активно підбурювали також англійський і російський уряди. У 1792 р. Пруссія і Австрія підписали союзний договір, який поклав початок утворенню першої антифранцузької коаліції. Поруч із французьким кордоном у містечку Кобленц союзники сформували табір французьких дворян-емігрантів, які мали стати авангардом у боротьбі з революційною загрозою.

5.Встановлення якобінської диктатури

Жирондисти були неспроможні врегулювати ситуацію в країні, чим активно користувалися монтаньяри-якобінці, звинувачуючи їх у нездатності врятувати республіку. Розуміючи це, лідери жирондистів були змушені вдатися до надзвичайних заходів. На вимогу голодуючих було встановлено тверді ціни на хліб, а для захисту республіки створено Комітет громадського порятунку. Але, незважаючи на це, їх авторитет продовжував неухильно падати. Скориставшись народним невдоволенням, спираючись на віддане керівництво Національної гвардії і підтримку Ради Комуни Парижа, 2 червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і захопили владу в країні. Бріссо, Верньо та інші лідери-жирондисти були заарештовані й ув'язнені. Бажаючи уникнути звинувачення в узурпації влади, якобінці насамперед прискорили прийняття нової конституції. Конституція 1793 р. гарантувала громадянам набагато ширші права, ніж попередня. Законодавчу діяльність мали здійснювати не лише депутати - обранці народу, а й безпосередньо самі громадяни. Передбачалось, що уряд буде повністю контролюватися парламентом. Проте в умовах інтервенції й громадянської війни нова конституція так і не набула чинності, а проголошені демократичні принципи не були виконані й потонули в крові диктаторського режиму якобінців.