8. Кримінально-правові відносини

. Злочини можна поділити на такі групи: 1) проти держави — недонесення про змову, бунт (ст. 109), невиконання військового обов'яз­ку (ст. 26, 33); 2) проти здійснення справедливого правосуддя (ст. 1,2, З, 11, 126, 127), зокрема неправдиве звинувачення; 3) проти життя і здо­ров'я; 4) проти майна — грабунок (ст. 22-24), крадіжка звичайна і квалі­фікована (ст. 6, 14, 16, 21 ,25 та ін.); 5) проти моралі; 6) проти честі та гідності; 7) злочини, скоєні через недбале виконання професійного обо­в'язку (наприклад, лікаря, ветеринара, будівельника), та ін. Покарання. Отже, закони царя Хаммурапі за різні злочини залеж­но від їх тяжкості, від суб'єкта і об'єкта злочину, вини передбачали різні види покарань: смертну кару (просту і кваліфіковану), тілесні та членопошкоджувальні кари, накладання знаку безчестя, штрафи, вигнання з рідної місцевості, звільнення з посади тощо. У законах Хаммурапі нічого не сказано про криваву помсту. Проте були інші пережитки первіснообщин­ного ладу, а саме: 1) вже згадуваний таліон — "рівним за рівне" (серед рівних за соціальним станом); 2) відповідальність за злочин усієї те­риторіальної общини, якщо не встановлена особа, що скоїла зло­чин; 3) відповідальність дітей за злочини батьків; 4) вигнання зло­чинця з даної місцевості. ^ Процес. Докази. У Вавилонській державі ще не було різниці між процесами цивільним і кримінальним. Звинувачення здебільшого ви­сували і здійснювали зацікавлені, тобто приватні особи. Пропозицію стосовно покарання теж висував потерпілий чи його рідня, вони ж представля­ли і докази своєї правоти. Звинувачений зобов'язаний був з'явитися у суд, інакше його приводили царські воїни. Він, у свою чергу, повинен "Був подбати про власні докази. Суд усе зважував і, посилаючись на закон або царську волю, виносив вирок. Доказами служили: власні зізнання, покази свідків, документи, при­сяга, а також ордалії (або суди божі, тобто перевірка силами природи, силою богів). 

Афіни

1. Гомерівська Греція: суспільний устрій, органи управління, виникнення права.

Дорійське завоювання і переміщення племен прискорили розклад родоплемінних відносин. Розвивається приватна власність, поглиблюється майнова нерівність, відбувається класоутворення. Особливо інтенсивно ці явища спостерігаються у ХІ-ІХ ст. до н.е. В історії цей період називають "гомерівським". Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщинного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднувалися у фратрію, а декілька фратрій — у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу. Племена вже об'єднувалися в невеликі народи, родові відносини ще були міцними. Зберігається звичай кривавої помсти. Земля перебувала ще у колективній власності общини (роду), але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї.

Населення, крім землеробства, активно займалося скотарством, ремеслами, торгівлею. Загалом господарство мало ще натуральний характер, продукція виготовлялася головно для власного вжитку і споживання. Численні ремісники працюють не у власних майстернях, а вдома у замовника, користуючись його матеріалом і знаряддям. У цю епоху з'являється вже рабство, яке має домашній характер. Рабів ще небагато, здебільшого — це домашні, дворові люди, які допомагають вести господарство. Іноді господарі дають їм невеликі земельні ділянки, хату, дозволяють мати сім'ї.

Серед вільних поглиблюється майнова і соціальна диференціація. Верхівка общини поступово виділяється в родову знать — це вожді, старійшини, герої. Вони володіють кращими і більшими наділами землі, мають багато рабів, худоби, золото, срібло. Держави у греків у той час ще не існувало, проте певні органи управління суспільством, безумовно, існували. Найважливішими з них були такі постійнодіючі органи:

1)Рада старійшин — буле. До її складу входили всі старійшини роду. Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи, у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами дають клятви від імені общини, беруть участь у родоплемінному суді. Вони ж разом з вождем розв'язують усі питання стосовно життя і діяльності роду, фратрії, філи.

2)Вождь — базилевс. Це — військовий керівник, воєначальник, який командував військом і мав завдання захищати народ і землю. Його обирав народ. Він був рівним серед своїх воїнів, спав і харчувався разом з ними, у битвах з ворогами виступав у перших рядах війська. Однак накази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він повністю відповідав також за результати битви. Зате у випадку перемоги він діставав кращі трофеї, більше рабів та почесті. Базилевсу виділяли найкращу ділянку землі — теменос. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох.

3)Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старійшин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших проблем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, стихійних лих та ін.

У VIII—VII ст. до н.е. в Греції зміцнюється влада і зростають привілеї родової знаті. З'являється боргове рабство неоплатних боржників. На території Балкан виникло багато невеликих так званих держав-полісів (поліс-місто). Форми правління у них були різними. Спочатку здебільшого виникали тиранії. Ранні тиранії були недовгочасними. Після повалення тиранії в найбільш економічно розвинених полісах звичайно встановлювали нові форми правління демосу. Зокрема, у тих полісах, де майнове розшарування громадян було порівняно невеликим, виникала стародавня демократія, тобто правління вільних корінних жителів, усього поліса. А в тих полісах, де майнове розшарування виявилося різким і вплив багатіїв великим, виникала олігархія.