36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.

Згідно Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.03.2000 N 33 «Положення про психологічну службу установи виконання покарань» психологічна служба є складовою частиною соціально-психологічної служби установи виконання покарань (далі - установа), функціонування якої забезпечується психологами, виконуючими специфічні завдання вивчення засуджених та сприяння зменшенню негативного впливу перебування в умовах позбавлення волі на їх особистість. Основними завданнями психологічної служби є: надання психологічної допомоги засудженим; розробка та реалізація спільно з персоналом установи індивідуальних і групових програм психокорекційного і педагогічного впливу на засуджених з урахуванням їх індивідуальних особливостей, ступеня соціальної занедбаності; підвищення психологічної компетентності персоналу установи, надання йому кваліфікованої методичної допомоги, навчання формам та методам психологічного вивчення особистості і середовища засуджених, а також прийомам психолого-педагогічної корекції; узагальнення та впровадження в практику роботи установи сучасних методів психолого-педагогічного впливу на засуджених. Основними функціями психологічної служби є: психодіагностична - вивчення і узагальнення особистісних та групових характеристик засуджених, спрямованих на визначення індивідуально-психологічних особливостей поведінки та встановлення наявності у засуджених тих чи

інших психологічних якостей, виявлення серед засуджених групи "ризику" (тобто тих, які мають психічні відхилення, схильних до проявів зовнішньої або внутрішньої агресії у вигляді самогубства або членоушкодження, створення конфліктних ситуацій серед засуджених, нападу на персонал установи та інші) осіб, які потребують профілактичного обліку; прогностична - оцінка перспектив розвитку особи, прогнозування можливої індивідуальної і групової поведінки засуджених на основі виявлених особистісних, характерологічних якостей та наявної соціально-психологічної обстановки; профілактична - виявлення, усунення та попередження особистісних і групових негативних психологічних явищ, які виникають в процесі відбування покарання, надання психологічної допомоги засудженим, а також в разі необхідності персоналу установ; корекційна - цілеспрямоване досягнення позитивних змін психічних станів, особливостей поведінки та особистості засуджених; консультативна - надання рекомендацій персоналу щодо роботи з групами та окремими засудженими, попередження негативних явищ та формування позитивного морально-психологічного клімату серед засуджених; просвітницька - поширення психологічних знань серед персоналу та засуджених, підвищення рівня їх психологічної культури; дослідницька - сприяння у проведенні наукових досліджень у галузі психології і педагогіки та впровадженні їх результатів в практичну діяльність.

37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.

Засуджені до позбавлення волі несуть дисциплінарну відповідальність відповідно з Кримінально-виконавчим кодексом України. Згідно зі ст.132 КВК України до засуджених до позбавлення волі застосовуються наступні Заходи стягнення, які можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період; б) заходи стягнення, пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених. До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців. До заходів стягнення, що пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпшених умов тримання. При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засудженого та його попередня поведінка. Стягнення, що накладається, повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань і приниження людської гідності. Визначені заходи стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру), є крайніми заходами дисциплінарного реагування, що застосовуються до засуджених, які свідомо відмовляються виконувати встановлений порядок відбування покарання, мають негативну спрямованість особистості та не реагують на профілактичні і виховні заходи. До засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) не застосовується, оскільки такого роду місць для застосування заходів стягнення у них немає. Закон чітко вказує категорії засуджених, які ні за яких умов не можуть бути поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру). До них віднесені: вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях та інваліди першої групи. У ст. 134 КВК України визначається порядок застосування до засуджених заходів стягнення. При застосуванні стягнень керуються трьома основними принципами: а) облік обставин вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведінки; б) відповідність стягнення тяжкості й характеру порушення; в) за одне порушення заборонено накладати декілька стягнень. Врахування цих принципів позволяє зробити стягнення справедливим та ефективним у досягненні поставлених перед ним задач. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його на кладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово. Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання. При цьому сума штрафу перераховується в доход держави. КВК України встановлює достатньо суворі умови тримання для засуджених, поміщених у дисциплінарний ізолятор або в карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру). До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми. Дострокове звільнення з дисциплінарного ізолятора, карцеру або приміщення камерного типу (одиночної камери) в порядку заохочення не допускається та є можливим лише у разі виникнення обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого в них. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Для цього адміністрація колонії при накладенні стягнення надає засудженому можливість у встановленому порядку (листом, телефоном тощо) повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого. За одним з основних принципів кримінального права, що не має покарання не передбаченого у кримінальному законі, кримінальна відповідальність осіб засуджених до позбавлення волі міститься виключно у Кримінальному кодексі України. Згідно ч.3 ст. 390 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню вироку і досягненню цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання покарання.

Відповідно КВК засудженим до позбавлення волі на певний строк може бути дозволений короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи на строк не більше семи діб у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близьких, стихійне лихо, заподіяння значного матеріального збитку). За тих самих обставин може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправного центру і засудженим до обмеження волі. Останні можуть одержати дозвіл на такий виїзд і з інших поважних причин: за необхідністю звернутися до медичного закладу з приводу захворювання або лікування; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судово-слідчих органів; для попереднього вирішення питання про працевлаштування і побутове влаштування після звільнення; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, що вимагають присутності засудженого. Засуджені до обмеження волі можуть отримати дозвіл на виїзд до близьких родичів у святкові, неробочі, вихідні дні або у відпустку строком до дванадцяти діб як захід заохочення. В усіх зазначених випадках неповернення особи до місця позбавлення волі після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення засудженого від подальшого відбування покарання, що тягне за собою відповідальність за ст. 390 КК, Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у статтях 39 та 40 КК), відповідальність особи за частиною 3 ст. 390 КК виключається. Згідно ст. 391 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню вироку, досягненню цілей покарання та порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання вироку суду та призначеного цим вироком покарання. Склад злочину, передбаченого ст. 391 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона виражається як у діях, так і в бездіяльності, що являють собою: а) злісну непокору законним вимогам адміністрації; б) іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного із зазначених діянь. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину — кримінально-виконавча (виправна) установа, де відбувається позбавлення волі. Під злісною непокорою (бездіяльність) вимогам адміністрації слід розуміти відкриту, демонстративну та виражену у зухвалій формі відмову засудженого від виконання наполегливих, неодноразово висловлених законних вимог або розпоряджень представника адміністрації, який на підставі свого службового становища має право висувати такі вимоги та віддавати розпорядження, а засуджений зобов'язаний і має можливість їх виконати. Злісна непокора або інша протидія вимогам адміністрації тягне за собою відповідальність за ст. 391 КК лише в тому випадку, якщо вона була вчинена протягом року після накладення на винного дисциплінарного стягнення у виді його переведення до приміщення камерного типу (одиночну камеру) або на більш суворий режим відбування покарання за допущене ним порушення вимог режиму відбування покарання. Кримінальна відповідальність за ст. 391 КК можлива лише у випадках, коли вимоги представника адміністрації до засудженого мали законний характер, а порушення, допущені винним, не були малозначними. Тому відмова виконати незаконні вимоги чи протидія таким розпорядженням виключає відповідальність за ст. 391 КК. Вчинення засудженим малозначного про-ступка (наприклад, порушення форми одягу, запізнення до шикування) тягне за собою лише застосування заходів дисциплінарного стягнення. Згідно ст. 392 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за дії, що дезорганізують роботу виправних установ. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів та установ кримінально-виконавчої системи, перешкоджає досягненню цілей покарання, а також посягає на особисту безпеку та здоров'я як представників адміністрації кримінально-виконавчих установ, так і засуджених. З об'єктивної сторони злочин вчиняється лише шляхом активної поведінки — дії, яка виражається в одній з таких форм: а) тероризуванні засуджених; б) нападі на адміністрацію; в) організації (створенні) організованої групи для тероризування засуджених або нападу на адміністрацію; г) активній участі у такій (організованій) групі. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину — виправна установа, призначена для відбування (виконання) покарань у виді обмеження або позбавлення волі. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених дій незалежно від того, чи спричинила вона які-небудь наслідки. Згідно ст. 393 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він протидіє виконанню вироку або заходу процесуального примусу, реалізації цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи та посягає на особисту безпеку і здоров'я осіб, які забезпечують виконання покарання і заходів процесуального примусу. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК є формальним, і його об'єктивна сторона виражається у втечі, що здійснюється будь-яким способом (але тільки шляхом дій), і являє собою самовільне, тобто незаконне, тимчасове або постійне залишення місця позбавлення волі або тримання під вартою, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, арешту або знаходиться в попередньому ув'язненні. Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моменту незаконного залишення особою місця позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув'язнення (перетинання винним меж установи та виходу з-під нагляду і контролю осіб, що його охороняють; отримання ним можливості за своїм розсудом змінювати місцезнаходження та безконтрольно вступати в контакти з іншими особами).