- •Кримінально-виконавче право україни
- •1. Поняття й предмет кримінально-виконавчого права як галузі права.
- •2. Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.
- •3. Поняття та значення класифікації засуджених до позбавлення волі.
- •4. Правове положення жінок, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •5. Режим утримання осіб, засуджених до відбування позбавлення волі та залишених у сізо для роботи з господарського обслуговування.
- •6. Право засудженихна одержання посилок, передач і бандеролей.
- •7. Забезпечення законності при виконанні кримінальних покарань.
- •8. Правове регулювання та соціально-реабілітуюча роль загальноосвітнього навчання та професійної підготовки засуджених у виправних установах.
- •9. Поняття злісного порушення засудженими вимог режиму.
- •10. Поняття й види установ, що виконують покарання.
- •11. Правове регулювання застосування до засуджених наручників і гамівної сорочки.
- •12. Правові наслідки запровадження засуджених у дізо, пкт і карцер.
- •13. Режим в увп і його значення для виправлення засуджених.
- •14. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •15. Виховне значення розпорядку дня у виправних установах.
- •16. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави й порядок його здійснення.
- •17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •18. Правове регулювання порядку надання побачень засуджених з родичами й іншими особами.
- •19. Ізоляція засуджених: підстава, поняття й порядок здійснення.
- •20. Правові критерії, що лежать в основі визначення засудженому виду виправної установи.
- •21. Підготовча робота до звільнення засуджених з виправних установ.
- •22. Система кримінально-виконавчих установ за Кримінально-виконавчим кодексом України.
- •23. Принципи й форми організації праці засуджених у виправних установах.
- •24. Правові наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •25. Соціальні проблеми виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •26. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт.
- •27. Основні вимоги режиму відбування покарання у виправній установі.
- •28. Види, підстави й порядок звільнення з увп.
- •29. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді громадських робіт.
- •30. Проблема зайнятості засуджених в увп.
- •31. Правове регулювання виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •32. Правове регулювання й соціально-реабілітуюча роль переписки засуджених.
- •33. Виховна колонія, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •34. Організаційно-правова структура виправної установи і її значення для досягнення мети виправлення засуджених.
- •35. Критерії ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.
- •37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.
- •38. Порядок застосування, виховне значення й види заходів заохочення, що застосовуються до засуджених.
- •39. Порядок подання та розгляду скарг і заяв засуджених в уин.
- •40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах.
- •42. Поняття, форми та значення прогресивної системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.
- •44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.
- •45. Поняття правового положення засудженого до покарання у виді арешту.
- •46. Правове регулювання та соціально-педагогічне значення застосування до засуджених заходів стягнення.
- •47. Поняття й критерії виправлення засуджених.
- •48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.
- •49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.
- •50. Завдання, функції й повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •51. Порядок взаємодії органів і установ, що виконують покарання із центрами зайнятості й овд по наданню допомоги особам, звільненим із кримінально-виконавчих установ.
- •52. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.
- •53. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічною службою.
- •54. Завдання, функції та повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •55. Аналіз Рекомендацій оон щодо довічного позбавлення волі (1995 р.).
- •56. Характеристика Основних принципів поводження з ув'язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї оон від 14.12.1990 р.)
- •57. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави та порядок його здійснення.
- •58. Основні особливості режиму утримування осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки.
- •59. Роль психолога та основні завдання соціально-психологічної служби виправної колонії у виправленні засуджених.
- •60. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
- •62. Завдання, функції й правове регулювання діяльності кримінально-виконавчої інспекції.
- •63. Аналіз правил утримування осіб, взятих під варту, та засуджених у сізо.
- •64. Правове регулювання визначення виду кримінально-виконавчої установи.
40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
Згідно ст. 16 КВК виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України. Правову основу діяльності виправного центру складають КВК України, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, інші нормативно-правові акти, а також Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 16.02.2005 № 27 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 березня 2005 р. за №290/10570). Завданнями виправних центрів є: організація виконання покарання у виді обмеження волі та забезпечення оптимальних умов відбування покарання засудженими з метою їх виправлення і ресоціалізації; запобігання вчиненню засудженими нових злочинів; забезпечення правопорядку і законності, безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на їх території; залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я, загального і професійного рівнів; забезпечення охорони здоров'я засуджених; здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до законодавства. Слід звернути увагу, що, оскільки обмеження волі відповідно до ст. 69 та 82 КК України може бути призначене і за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, виправні центри виконують покарання також і відносно засуджених цієї категорії.
41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах.
Однією з доволі істотних умов відбування покарання є контакти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавленим волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки можуть одержувати щомісяця короткострокове й один раз на три місяці тривале побачення. Порядок проведення побачень встановлений Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання. Короткострокові побачення надаються з родичами та іншими особами під наглядом представника адміністрації установи виконання покарань. З іншими особами побачення надаються тільки тоді, коли, на думку адміністрації, вони не будуть негативно впливати на засудженого. У разі відмови в наданні побачення на заяві засудженого або особи, яка бажає з ним зустрітися, робиться примітка про причини відмови. Начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері. Відповідно до вимог Віденської конвенції «Про консульські зносини», ратифікованої Україною 27.04.1989 р., генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент дипломатичних представництв закордонних держав мають право на короткострокові побачення із засудженими громадянами своїх держав. Побачення засуджених з дипломатичними представниками до кількості встановлених кримінально-виконавчим законодавством України не враховуються, їх число не обмежується. За Методичними рекомендаціями Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо особливостей поводження із засудженими, які є громадянами іноземних держав, та проведення з ними виховної роботи (від 26.10.2004 р.), повідомлення про заяви засуджених іноземців про бажання мати побачення з представниками посольств або консульств держави їхнього громадянства, керівництво установи у встановленому порядку надсилає до Департаменту, який повідомляє відповідне дипломатичне представництво іноземної держави в Україні. Побачення представників посольств і консульств відповідних держав із засудженими надаються тривалістю відповідно до ч. 1 ст. 110 КВК України, лише за наявності в цих представників дипломатичних або консульських карток. Тривалі побачення відповідно до ст. 110 КВК України надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало в шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти, за наявності їх свідоцтв про народження та відповідної довідки органу самоврядування, що підтверджує факт їх проживання однією сім'єю. Адміністрація установи, як правило, звільняє засуджених від роботи на період тривалих побачень з наступним або попереднім відпрацюванням. У разі епідемії, стихійного лиха або інших надзвичайних обставин, що перешкоджають нормальній діяльності установ, побачення можуть бути тимчасово відмінені. Об'єднання побачень або розділення одного побачення на декілька періодів не дозволяється. Засудженим за їх бажанням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткострокові побачення — телефонними розмовами. Дозвіл на побачення надається начальником установи виконання покарань, а в разі його відсутності — першим заступником або особою, яка виконує його обов'язки, за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення. Одночасно, за власним бажанням, засудженим подається заява про зняття його з котлового до-вольства на час перебування на тривалому побаченні. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово. Документами, які посвідчують особу, що прибула на побачення, її родинні зв'язки із засудженим, можуть бути паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки органу самоврядування, що підтверджують факт проживання однією сім'єю засуджених з прибулою особою. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань серед документів, які посвідчують особу, що прибула на побачення називають також і посвідчення водія. Підставою для надання тривалих побачень засудженим іноземцям з близькими родичами є анкетні дані цих засуджених. У разі відсутності таких даних в особовій справі засудженого-іноземця коло близьких родичів визначається шляхом його опитування. Осіб, які прибули на побачення, приймають начальник установи або його заступник, начальник відділення або ЧПНУ.
Їх інформують про поведінку засудженого і попереджають про обов'язкове дотримання правил поведінки під час побачення, заборону нелегальних передач та про негайне припинення побачення, якщо буде виявлено порушення встановлених правил. Гроші, цінні речі, а також предмети, заборонені для використання в установах, здаються на збереження молодшому інспектору з проведення побачень і вносяться до спеціального журналу. У разі наявності достатніх підстав слід передбачати, що особа, яка прибула на побачення, має намір передати засудженому предмети, вироби та речовини, зберігання яких заборонено, або отримати від засудженого нелегальним шляхом заборонені речі, начальник установи оголошує такій особі про те, що побачення їй буде надано тільки тоді, коли вона погодиться на огляд її речей і одягу до і після побачення. Такий огляд проводиться в порядку, установленому цими Правилами. Якщо особа, яка прибула на тривале побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, то побачення із засудженим їй не дозволя ється, але за бажанням може бути надане короткострокове побачення. У разі виявлення прихованих від огляду заборонених предметів особам, які намагалися передати їх засудженим, тривале побачення не надається або припиняється, і тоді діють вимоги закону про адміністративні правопорушення. Побачення засудженому дозволяється не більш як з трьома дорослими особами, разом з якими можуть бути неповнолітні діти засудженого. Тривалість побачень установлюється адміністрацією установ виконання покарань залежно від пропускної можливості приміщень, у яких вони проводяться. У всіх випадках коротко строкові побачення не можуть тривати менше двох годин, а тривалі — менше доби, якщо на менш коротких строках не наполягають особи, які перебувають на побаченні. На побачення засуджені повинні прибувати в охайному вигляді. На період тривалих побачень їм може видаватися одяг, білизна і взуття з обмінного фонду, який постійно зберігається у молодшого інспектора з проведення побачень, або одяг цивільного зразка, який принесли родичі. Засуджені до і після побачень підлягають повному обшуку. їм надається дозвіл проносити в кімнати тривалих побачень туалетні речі, тютюнові вироби, попільнички, власні альбоми та літературу і періодичні видання, які вони бажають передати родичам. Пронесення особами, які прибули на побачення із засудженими, в кімнати короткострокових побачень будь-яких продуктів або речей не дозволяється. До кімнат тривалих побачень дозволяється проносити продукти харчування (за винятком вино-горілчаних виробів і пива) та цивільний одяг для використання під час побачень, а також предмети і вироби, зберігання яких засудженим не заборонено. Родичам засуджених, які перебувають на тривалих побаченнях, дозволяється у денний час виходити за межі колонії для придбання продуктів харчування, предметів першої потреби, а в разі дострокового закінчення побачення (з невідкладних обставин) — у будь-який час доби. Під час побачень не дозволяється передавати засудженим або засудженими будь-яких документів, записів, креслень іт.ін. У разі порушення встановленого порядку поведінки на побаченні воно негайно припиняється, про що молодший інспектор доповідає посадовій особі, яка дозволила побачення, або ЧПНУ, які приймають остаточне рішення. За користування кімнатами тривалих побачень, інвентарем та комунально-побутовими послугами з осіб, які прибули на побачення, або із засуджених стягується плата за затвердженими територіальними органами управління Департаменту розцінками в На бажання засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці у кімнаті короткострокових побачень із забезпеченням їх безпеки. Засудженим до довічного позбавлення волі побачення надаються в кімнатах короткострокових побачень, які обладнані кабінками. Побачення надається адміністрацією установи при пред'явленні адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, угоди або доручення юридичної особи, а також документів, що посвідчують їх особу. Слід звернути увагу, що окрім цього право фахівця у галузі права на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи повинно бути визначено спеціальним законом (детальніше дивись коментар до статті 8 КВК України). Кількість і тривалість таких побачень не обмежена. Побачення засуджених з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, у кількість побачень, установлених КВК України, не зараховується, їх кількість і тривалість не обмежується, але вони проводяться в неробочий для засудженого час і тільки від підйому до відбою.
