49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.

Однією з істотних умов відбування покарання є кон­такти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавле­ним волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі ма­ють право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чо­тирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та мак­симального рівня безпеки можуть одержувати щомісяця коротко­строкове й один раз на три місяці тривале побачення. Крім побачень засудженим надається право на чотири теле­фонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські теле­фонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засу­дженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі поба­чення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього роз­порядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які пе­ребувають в кримінально-виконавчих установах. Порядок проведення побачень та телефонних розмов встановле­ні Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання. Адміністрація установи за наявності технічної можливості за­безпечує надання засудженим телефонних розмов, які проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністра­ції, згідно з Графіком у неробочий час. Для проведення телефонних розмов використовується телефон чергової частини установи або встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реє­струється у спеціальному журналі. Також засудженим може надаватися відпустка - короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній (ст.111 КВК). Це є яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у пово­дженні із засудженими. Короткостроковими виїздами можуть користуватися засудже­ні, які тримаються у виправних колоніях мінімального й серед­нього рівня безпеки та виховних колоніях. Дане правило поширю­ється і на осіб, які залишені у слідчих ізоляторах для роботи у гос­подарській обслузі, за умови, що визначений їм вид установи виконання покарань відповідає вказаним у даній статті. Тривалість виїзду та час на дорогу визначається у межах встановленого законом строку з урахуванням характеру винятко­вої обставини, віддаленості місця слідування від установи вико­нання покарань. Загальний час виїзду не може перевищувати семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб. Неповнолітньому адміністрація може дозволити такий виїзд при умові, якщо його супроводжують в дорозі (як у напрямку туди, так і у зворотному напрямку) родичі або інші дорослі особи. Короткострокові виїзди засудженим можуть бути дозволені у зв'язку зі смертю або тяжкою хворобою близького родича, що за­грожує життю хворого (близькими родичами є батько, матір, син, дочка, дружина, чоловік, рідні брати та сестри, дід, бабка, усино­витель або всиновлений).

Виїзд засудженого у зв'язку зі стихійним лихом, що спричини­ло значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї, може бути дозволений, якщо від нього постраждали чоловік, дружина, діти, батьки, інші родичі, що до арешту проживали разом із засу­дженим та вели з ним спільне господарство. Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними об­ставинами дається начальником колонії з урахуванням особи й поведінки засудженого. При необхідності короткострокового виїзду засуджений подає на ім'я начальника установи письмову заяву, до якої додає документ, який підтверджує наявність передбачених законом особистих обставин. Рішення про виїзд приймається у добовий строк з моменту над­ходження офіційно засвідчених документів (висновку або довідки органу охорони здоров'я про тяжку хворобу, що загрожує життю хворого, довідки сільської ради, органу місцевого самоврядування або з житлової дільниці про стихійне лихо, довідки або телеграми про смерть тощо). Ці документи повинні бути завірені органом, що їх видав, або органом внутрішніх справ за місцем дислокації цих органів. За порядком, встановленим Державним департаментом Укра­їни з питань виконання покарань, результати розгляду питання про короткостроковий виїзд оформлюються письмовим виснов­ком, а при позитивному рішенні даного питання видається відпо­відний наказ начальника установи. Слід звернути увагу, що ст. 111 КВК України та нормативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань не передбачають погодження вищевказаного виснов­ку з відповідним прокурором. Даний висновок та копія наказу, а також інші документи долу­чаються до особової справи засудженого. Особа, що отримала дозвіл на виїзд, дає підписку про те, що їй роз'яснено порядок надання короткострокових виїздів, вона по­переджена про відповідальність за неповернення без поважних причин у встановлений строк до місця відбування покарання. Від­повідальність може бути як дисциплінарна, так і кримінальна. Остання передбачена ч. 3 ст. 390 КК України. Протягом доби по прибуттю до місця призначення засудже­ний зобов'язаний з'явитися до місцевого органу внутрішніх справ, маючи при собі відповідні документи. Перелік цих документів, по­рядок виходу засудженого за територію установи, повернення його назад, обов'язки засудженого та визначені для нього заборони є та­кими ж, як при наданні засудженим виїздів за межі виправних Центрів (дивись коментар до ст. 59 КВК України). Час перебування засудженого поза межами колонії зарахову­ється в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.