- •Кримінально-виконавче право україни
- •1. Поняття й предмет кримінально-виконавчого права як галузі права.
- •2. Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.
- •3. Поняття та значення класифікації засуджених до позбавлення волі.
- •4. Правове положення жінок, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •5. Режим утримання осіб, засуджених до відбування позбавлення волі та залишених у сізо для роботи з господарського обслуговування.
- •6. Право засудженихна одержання посилок, передач і бандеролей.
- •7. Забезпечення законності при виконанні кримінальних покарань.
- •8. Правове регулювання та соціально-реабілітуюча роль загальноосвітнього навчання та професійної підготовки засуджених у виправних установах.
- •9. Поняття злісного порушення засудженими вимог режиму.
- •10. Поняття й види установ, що виконують покарання.
- •11. Правове регулювання застосування до засуджених наручників і гамівної сорочки.
- •12. Правові наслідки запровадження засуджених у дізо, пкт і карцер.
- •13. Режим в увп і його значення для виправлення засуджених.
- •14. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •15. Виховне значення розпорядку дня у виправних установах.
- •16. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави й порядок його здійснення.
- •17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •18. Правове регулювання порядку надання побачень засуджених з родичами й іншими особами.
- •19. Ізоляція засуджених: підстава, поняття й порядок здійснення.
- •20. Правові критерії, що лежать в основі визначення засудженому виду виправної установи.
- •21. Підготовча робота до звільнення засуджених з виправних установ.
- •22. Система кримінально-виконавчих установ за Кримінально-виконавчим кодексом України.
- •23. Принципи й форми організації праці засуджених у виправних установах.
- •24. Правові наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •25. Соціальні проблеми виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •26. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт.
- •27. Основні вимоги режиму відбування покарання у виправній установі.
- •28. Види, підстави й порядок звільнення з увп.
- •29. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді громадських робіт.
- •30. Проблема зайнятості засуджених в увп.
- •31. Правове регулювання виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •32. Правове регулювання й соціально-реабілітуюча роль переписки засуджених.
- •33. Виховна колонія, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •34. Організаційно-правова структура виправної установи і її значення для досягнення мети виправлення засуджених.
- •35. Критерії ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.
- •37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.
- •38. Порядок застосування, виховне значення й види заходів заохочення, що застосовуються до засуджених.
- •39. Порядок подання та розгляду скарг і заяв засуджених в уин.
- •40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах.
- •42. Поняття, форми та значення прогресивної системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.
- •44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.
- •45. Поняття правового положення засудженого до покарання у виді арешту.
- •46. Правове регулювання та соціально-педагогічне значення застосування до засуджених заходів стягнення.
- •47. Поняття й критерії виправлення засуджених.
- •48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.
- •49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.
- •50. Завдання, функції й повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •51. Порядок взаємодії органів і установ, що виконують покарання із центрами зайнятості й овд по наданню допомоги особам, звільненим із кримінально-виконавчих установ.
- •52. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.
- •53. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічною службою.
- •54. Завдання, функції та повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •55. Аналіз Рекомендацій оон щодо довічного позбавлення волі (1995 р.).
- •56. Характеристика Основних принципів поводження з ув'язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї оон від 14.12.1990 р.)
- •57. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави та порядок його здійснення.
- •58. Основні особливості режиму утримування осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки.
- •59. Роль психолога та основні завдання соціально-психологічної служби виправної колонії у виправленні засуджених.
- •60. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
- •62. Завдання, функції й правове регулювання діяльності кримінально-виконавчої інспекції.
- •63. Аналіз правил утримування осіб, взятих під варту, та засуджених у сізо.
- •64. Правове регулювання визначення виду кримінально-виконавчої установи.
49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.
Однією з істотних умов відбування покарання є контакти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавленим волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки можуть одержувати щомісяця короткострокове й один раз на три місяці тривале побачення. Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають в кримінально-виконавчих установах. Порядок проведення побачень та телефонних розмов встановлені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання. Адміністрація установи за наявності технічної можливості забезпечує надання засудженим телефонних розмов, які проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністрації, згідно з Графіком у неробочий час. Для проведення телефонних розмов використовується телефон чергової частини установи або встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реєструється у спеціальному журналі. Також засудженим може надаватися відпустка - короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній (ст.111 КВК). Це є яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими. Короткостроковими виїздами можуть користуватися засуджені, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня безпеки та виховних колоніях. Дане правило поширюється і на осіб, які залишені у слідчих ізоляторах для роботи у господарській обслузі, за умови, що визначений їм вид установи виконання покарань відповідає вказаним у даній статті. Тривалість виїзду та час на дорогу визначається у межах встановленого законом строку з урахуванням характеру виняткової обставини, віддаленості місця слідування від установи виконання покарань. Загальний час виїзду не може перевищувати семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб. Неповнолітньому адміністрація може дозволити такий виїзд при умові, якщо його супроводжують в дорозі (як у напрямку туди, так і у зворотному напрямку) родичі або інші дорослі особи. Короткострокові виїзди засудженим можуть бути дозволені у зв'язку зі смертю або тяжкою хворобою близького родича, що загрожує життю хворого (близькими родичами є батько, матір, син, дочка, дружина, чоловік, рідні брати та сестри, дід, бабка, усиновитель або всиновлений).
Виїзд засудженого у зв'язку зі стихійним лихом, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї, може бути дозволений, якщо від нього постраждали чоловік, дружина, діти, батьки, інші родичі, що до арешту проживали разом із засудженим та вели з ним спільне господарство. Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставинами дається начальником колонії з урахуванням особи й поведінки засудженого. При необхідності короткострокового виїзду засуджений подає на ім'я начальника установи письмову заяву, до якої додає документ, який підтверджує наявність передбачених законом особистих обставин. Рішення про виїзд приймається у добовий строк з моменту надходження офіційно засвідчених документів (висновку або довідки органу охорони здоров'я про тяжку хворобу, що загрожує життю хворого, довідки сільської ради, органу місцевого самоврядування або з житлової дільниці про стихійне лихо, довідки або телеграми про смерть тощо). Ці документи повинні бути завірені органом, що їх видав, або органом внутрішніх справ за місцем дислокації цих органів. За порядком, встановленим Державним департаментом України з питань виконання покарань, результати розгляду питання про короткостроковий виїзд оформлюються письмовим висновком, а при позитивному рішенні даного питання видається відповідний наказ начальника установи. Слід звернути увагу, що ст. 111 КВК України та нормативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконання покарань не передбачають погодження вищевказаного висновку з відповідним прокурором. Даний висновок та копія наказу, а також інші документи долучаються до особової справи засудженого. Особа, що отримала дозвіл на виїзд, дає підписку про те, що їй роз'яснено порядок надання короткострокових виїздів, вона попереджена про відповідальність за неповернення без поважних причин у встановлений строк до місця відбування покарання. Відповідальність може бути як дисциплінарна, так і кримінальна. Остання передбачена ч. 3 ст. 390 КК України. Протягом доби по прибуттю до місця призначення засуджений зобов'язаний з'явитися до місцевого органу внутрішніх справ, маючи при собі відповідні документи. Перелік цих документів, порядок виходу засудженого за територію установи, повернення його назад, обов'язки засудженого та визначені для нього заборони є такими ж, як при наданні засудженим виїздів за межі виправних Центрів (дивись коментар до ст. 59 КВК України). Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.
