- •Кримінально-виконавче право україни
- •1. Поняття й предмет кримінально-виконавчого права як галузі права.
- •2. Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.
- •3. Поняття та значення класифікації засуджених до позбавлення волі.
- •4. Правове положення жінок, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •5. Режим утримання осіб, засуджених до відбування позбавлення волі та залишених у сізо для роботи з господарського обслуговування.
- •6. Право засудженихна одержання посилок, передач і бандеролей.
- •7. Забезпечення законності при виконанні кримінальних покарань.
- •8. Правове регулювання та соціально-реабілітуюча роль загальноосвітнього навчання та професійної підготовки засуджених у виправних установах.
- •9. Поняття злісного порушення засудженими вимог режиму.
- •10. Поняття й види установ, що виконують покарання.
- •11. Правове регулювання застосування до засуджених наручників і гамівної сорочки.
- •12. Правові наслідки запровадження засуджених у дізо, пкт і карцер.
- •13. Режим в увп і його значення для виправлення засуджених.
- •14. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •15. Виховне значення розпорядку дня у виправних установах.
- •16. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави й порядок його здійснення.
- •17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •18. Правове регулювання порядку надання побачень засуджених з родичами й іншими особами.
- •19. Ізоляція засуджених: підстава, поняття й порядок здійснення.
- •20. Правові критерії, що лежать в основі визначення засудженому виду виправної установи.
- •21. Підготовча робота до звільнення засуджених з виправних установ.
- •22. Система кримінально-виконавчих установ за Кримінально-виконавчим кодексом України.
- •23. Принципи й форми організації праці засуджених у виправних установах.
- •24. Правові наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •25. Соціальні проблеми виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •26. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт.
- •27. Основні вимоги режиму відбування покарання у виправній установі.
- •28. Види, підстави й порядок звільнення з увп.
- •29. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді громадських робіт.
- •30. Проблема зайнятості засуджених в увп.
- •31. Правове регулювання виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •32. Правове регулювання й соціально-реабілітуюча роль переписки засуджених.
- •33. Виховна колонія, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •34. Організаційно-правова структура виправної установи і її значення для досягнення мети виправлення засуджених.
- •35. Критерії ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.
- •37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.
- •38. Порядок застосування, виховне значення й види заходів заохочення, що застосовуються до засуджених.
- •39. Порядок подання та розгляду скарг і заяв засуджених в уин.
- •40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах.
- •42. Поняття, форми та значення прогресивної системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.
- •44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.
- •45. Поняття правового положення засудженого до покарання у виді арешту.
- •46. Правове регулювання та соціально-педагогічне значення застосування до засуджених заходів стягнення.
- •47. Поняття й критерії виправлення засуджених.
- •48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.
- •49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.
- •50. Завдання, функції й повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •51. Порядок взаємодії органів і установ, що виконують покарання із центрами зайнятості й овд по наданню допомоги особам, звільненим із кримінально-виконавчих установ.
- •52. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.
- •53. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічною службою.
- •54. Завдання, функції та повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •55. Аналіз Рекомендацій оон щодо довічного позбавлення волі (1995 р.).
- •56. Характеристика Основних принципів поводження з ув'язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї оон від 14.12.1990 р.)
- •57. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави та порядок його здійснення.
- •58. Основні особливості режиму утримування осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки.
- •59. Роль психолога та основні завдання соціально-психологічної служби виправної колонії у виправленні засуджених.
- •60. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
- •62. Завдання, функції й правове регулювання діяльності кримінально-виконавчої інспекції.
- •63. Аналіз правил утримування осіб, взятих під варту, та засуджених у сізо.
- •64. Правове регулювання визначення виду кримінально-виконавчої установи.
43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.
Проголошення в Конституції України правовою державою стало каталізатором вдосконалення законодавства, функціонування системи органів виконавчої влади та правосуддя з метою забезпечення прав людини. Це знайшло своє втілення в офіційно проголошеному курсі на інтеграцію до Європи, реалізація якого передбачає приведення норм і стандартів внутрішнього життя нашого суспільства у відповідність до норм і стандартів Європи. Важливою складовою цього процесу є реформування кримінально-виконавчої системи. Так, першочерговими та основними пріоритетними напрямами державної політики у цій сфері є вирішення таких проблем: приведення умов тримання ув’язнених у слідчих ізоляторах та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі до європейських стандартів; переповнення місць тримання ув’язнених та засуджених; зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби серед ув’язнених та засуджених; недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань; попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань; поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їхньої професійної підготовки. Послідовні дії центральних органів виконавчої влади на виконання законів України, рішень Президента України, Кабінету Міністрів України та рекомендацій Ради Європи, дали змогу досягти позитивних зрушень, зокрема, гуманізувати процес виконання та відбування покарань, вивести установи виконання покарань із підпорядкування Міністерства внутрішніх справ, вдосконалити форми психолого-педагогічного впливу на засуджених, поліпшити комунально-побутове та медико-санітарне забезпечення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, сформувати основу первинної професійної підготовки персоналу. Але у зв’язку з недостатнім бюджетним фінансуванням деякі заходи були виконані не в повному обсязі та виникла нагальна потреба в подальшій підтримці реформування кримінально-виконавчої служби. Вдосконалення механізму правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої служби має відбуватися, зокрема шляхом приведення нормативної бази щодо діяльності органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів у відповідність із національним законодавством, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами. В цьому контексті варто відзначити важливу роль Міністерства юстиції в формуванні та реалізації державної правової політики, забезпечення у визначеній сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина: реформування кримінальної юстиції та системи відбування покарань визначено Міністерством юстиції одним із головних пріоритетів на 2009 рік. Міністерство юстиції, як головний розробник проектів законів, що подаються на розгляд Парламенту Президентом та Урядом у сфері прав людини, відносин між державою та громадянином, кримінально-правової політики, вже здійснило певний обсяг робіт та напрацювало цілу низку важливих ініціатив, спрямованих на виправлення ситуації та приведення умов тримання осіб у місцях позбавлення волі до європейських стандартів. Так, зокрема, Мін’юстом розроблено та подано на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року» . Зазначений проект спрямовано на подальше реформування кримінально-виконавчої служби України, вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання відповідно до вимог Європейських пенітенціарних правил, організацію діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, підвищення престижу професії працівника кримінально-виконавчої служби. Так, проектом передбачені комплексні заходи, завдяки яким мають бути вирішені проблеми, що накопичилися в кримінально-виконавчій системі, а саме: вдосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала дотримання конституційних прав і свобод людини, створення дієвих механізмів громадського контролю за нею, належних матеріальних, та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання; функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму, демілітаризації, об’єктивності, гласності, системності, децентралізації за окремими напрямами зі збереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; розроблення сучасної моделі організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими та оптимізацію структури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практики надання психологічної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання; розроблення та впровадження ефективного механізму розслідування за скаргами осіб, узятих під варту, або які відбувають покарання в установах виконання покарань, на неналежне поводження персоналу кримінально-виконавчої служби; подальший розвиток мережі навчальних закладів як обов’язкових і невід’ємних складових установ виконання покарань, зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення належних умов для загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, а також для реалізації програми їх суспільна корисної зайнятості; недопущення катувань в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
На думку Міністерства юстиції, Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006 – 2010 роки, затверджена постановою КМУ 3 серпня 2006 року № 1090, має бути замінена Державною цільовою програмою реформування Державної кримінально-виконавчої служби України до 2017 року, оскільки остання охоплює всі напрямки реформування кримінально-виконавчої служби. Свій вагомий внесок в законодавче вругулювання питань реформування кримінально-виконавчої системи Міністерство юстиції реалізувало також шляхом розробки проекту Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України" , яким було внесено зміни до 40 законодавчих актів України та 8 визнати такими, що втратили чинність. Одним із шляхів сприяння процесу гуманізації кримінально-виконавчої системи є впровадження елементів пробації , подальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві. На сьогоднішній день в Україні зроблено певні кроки у напрямку створення національної моделі пробації як на рівні наукового супроводу таких реформ, так і в законодавчому забезпеченні (в Верховній Раді України зареєстровані проекти Законів України "Про пробацію" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)". Важливим кроком законодавчого впровадження елементів пробації є в Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401, та відповідно до якої, метою реформування кримінально-виконавчої служби, зокрема має стати організація діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації , дальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність із вимогами Європейських пенітенціарних правил. На сьогоднішній день, вбачається, що подальші кроки щодо створення системи пробації в Україні мають бути направлені на виборі певної моделі пробації, врахувавши, при цьому, як сучасні тенденції, так і зарубіжний досвід та законодавство. В площині реформування кримінально-виконавчої служби в Україні, заслуговує на увагу плідна міжнародна співпраця. Так, з метою приведення національного законодавства з питань реформування пенітенціарної системи України до європейських норм та стандартів, Міністерство юстиції здійснює співробітництво з Представництвом Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва, результатом якого є створення міжвідомчої робочої групи щодо вирішення проблемних питань застосування попереднього ув`язнення у рамках реформування пенітенціарної системи та розробка проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про попереднє ув’язнення» , в якому передбачається гуманізація умов обмеження волі на досудовій стадії кримінального процесу та приведення їх у відповідність з Рекомендаціями № Rec (2006) 13 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Про застосування попереднього ув’язнення, умови, в яких його відбувають та забезпечення гарантій проти зловживань. З метою подальшого вдосконалення роботи Державної кримінально-виконавчої служби зусилля Міністерства юстиції зосереджуються на подальшій співпраці з Державним департаментом з питань виконання покарань з метою створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, розвитку матеріально-технічної бази установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, створення служби пробації, підвищення престижу професії працівника кримінально-виконавчої служби, насамперед на наступних заходах: затвердження Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року; створення законодавчих та організаційних передумов для подальшого скорочення чисельності осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах; участь та сприяння Державному департаменту з питань виконання покарань у: приведенні умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства, утворенні вищих навчальних закладів з підготовки кадрів для Державної кримінально-виконавчої служби, оптимізації системи управління Державної кримінально-виконавчої служби; участь у створенні національного превентивного механізму із запобігання катувань.
