44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.

Вивчення ролі громадськості (громадських організацій, об'єд­нань) у процесі виправлення засуджених різних видів кримінально­го покарання, у тому числі й засуджених до позбавлення волі, є од­нією з актуальних проблем науки кримінально-виконавчого права і найважливішим завданням, що постають перед кримінально-ви­конавчим законодавством. Участь громадськості у виправленні засуджених, зокрема до позбавлення волі, є конкретною реалізацією одного з принципів кримінально-виконавчої політики, що передбачає участь громадсь­ких об'єднань і трудових колективів, а також окремих громадян у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ виконан­ня покарання і у процесі виховного впливу на засуджених. Згідно ст. 25 КВК об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації, окремі особи в порядку, встановленому цим Кодексом і законами України, можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об’єднання громадян. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати таку участь шляхом: проведення правової пропаганди з засудженими та організа­ція шефства над важковиховуваними; залучення засуджених у культурно-масових та спортивних заходах; надання економічної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організацій та інших органів чи установ є достатньо різноманітними: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колек­тивів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне гро­мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спіль­ної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання грома­дян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Також у діяльності органів та установ виконання покарань можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального само­врядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громад­ської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспіл­ки). Діяльність кожного з названих об'єднань регулюється окре­мим законом. Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукра­їнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поши­рюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська орга­нізація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на тери­торію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних до­кументах, зареєстровані об'єднання громадян користуються до­статньо широкими правами, однак, слід звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.

Особливе місце серед об'єднань громадян слід відвести місце­вому самоврядуванню. Поняття місцевого самоврядування закріп­лено у ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», відпо­відно до якої місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жи­телів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Украї­ни. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради утворюються районні в місті ради. Ра­йонні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самовряду­вання», органи виконавчої влади також мають повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і за­конних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнору­ють законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, при­йняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах непов­нолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності. Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних вихов­них установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюють­ ся при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і республіканського підпорядкування) районних у містах та обласних Рад народних депутатів. Основними завданнями спостережних комісій є: організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання; сприяння органам і установам виконання покарань у виправ­ ленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організа­ цій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян; організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання; надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання. Згідно зі ст.1 Закону України «Про органи і служби у спра­вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здій­снення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних дер­жавних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах неповнолітніх мають право: перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягли повноліття, у спеціальних установах; приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установа­ми та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами; звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.