- •Кримінально-виконавче право україни
- •1. Поняття й предмет кримінально-виконавчого права як галузі права.
- •2. Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.
- •3. Поняття та значення класифікації засуджених до позбавлення волі.
- •4. Правове положення жінок, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •5. Режим утримання осіб, засуджених до відбування позбавлення волі та залишених у сізо для роботи з господарського обслуговування.
- •6. Право засудженихна одержання посилок, передач і бандеролей.
- •7. Забезпечення законності при виконанні кримінальних покарань.
- •8. Правове регулювання та соціально-реабілітуюча роль загальноосвітнього навчання та професійної підготовки засуджених у виправних установах.
- •9. Поняття злісного порушення засудженими вимог режиму.
- •10. Поняття й види установ, що виконують покарання.
- •11. Правове регулювання застосування до засуджених наручників і гамівної сорочки.
- •12. Правові наслідки запровадження засуджених у дізо, пкт і карцер.
- •13. Режим в увп і його значення для виправлення засуджених.
- •14. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •15. Виховне значення розпорядку дня у виправних установах.
- •16. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави й порядок його здійснення.
- •17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •18. Правове регулювання порядку надання побачень засуджених з родичами й іншими особами.
- •19. Ізоляція засуджених: підстава, поняття й порядок здійснення.
- •20. Правові критерії, що лежать в основі визначення засудженому виду виправної установи.
- •21. Підготовча робота до звільнення засуджених з виправних установ.
- •22. Система кримінально-виконавчих установ за Кримінально-виконавчим кодексом України.
- •23. Принципи й форми організації праці засуджених у виправних установах.
- •24. Правові наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •25. Соціальні проблеми виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •26. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт.
- •27. Основні вимоги режиму відбування покарання у виправній установі.
- •28. Види, підстави й порядок звільнення з увп.
- •29. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді громадських робіт.
- •30. Проблема зайнятості засуджених в увп.
- •31. Правове регулювання виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •32. Правове регулювання й соціально-реабілітуюча роль переписки засуджених.
- •33. Виховна колонія, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •34. Організаційно-правова структура виправної установи і її значення для досягнення мети виправлення засуджених.
- •35. Критерії ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.
- •37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.
- •38. Порядок застосування, виховне значення й види заходів заохочення, що застосовуються до засуджених.
- •39. Порядок подання та розгляду скарг і заяв засуджених в уин.
- •40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах.
- •42. Поняття, форми та значення прогресивної системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.
- •44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.
- •45. Поняття правового положення засудженого до покарання у виді арешту.
- •46. Правове регулювання та соціально-педагогічне значення застосування до засуджених заходів стягнення.
- •47. Поняття й критерії виправлення засуджених.
- •48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.
- •49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.
- •50. Завдання, функції й повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •51. Порядок взаємодії органів і установ, що виконують покарання із центрами зайнятості й овд по наданню допомоги особам, звільненим із кримінально-виконавчих установ.
- •52. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.
- •53. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічною службою.
- •54. Завдання, функції та повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •55. Аналіз Рекомендацій оон щодо довічного позбавлення волі (1995 р.).
- •56. Характеристика Основних принципів поводження з ув'язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї оон від 14.12.1990 р.)
- •57. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави та порядок його здійснення.
- •58. Основні особливості режиму утримування осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки.
- •59. Роль психолога та основні завдання соціально-психологічної служби виправної колонії у виправленні засуджених.
- •60. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
- •62. Завдання, функції й правове регулювання діяльності кримінально-виконавчої інспекції.
- •63. Аналіз правил утримування осіб, взятих під варту, та засуджених у сізо.
- •64. Правове регулювання визначення виду кримінально-виконавчої установи.
52. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.
Сьогодні існують усі підстави для ствердження, що Мінімальні стандартні правила разом з іншими документами, прийнятими в рамках ООН з пенітенціарних проблем, складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої в умовах позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного права, єдиного міжнародного механізму їх реалізації, також відіграють значну роль у справі підвищення поваги до демократичних прав і свобод, у зміцненні миру та демократії. З огляду на розмаїтість юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосовувати повсюди і водночас. В цілому вони відображають ті мінімальні умови, які Організація Об'єднаних Націй вважає прийнятними. З іншого боку, ці стандартні правила не перешкоджають проведенню експериментів і введенню нової практики, які є сумісними з викладеними в них принципами і спрямованими на досягнення окресленої в них мети. В усіх місцях ув'язнення треба мати реєстр у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, куди повинні заноситися щодо кожного в'язня такі дані: — відомості про особу; — причини, за якими його ув'язнено, і найменування урядового органу, що прийняв рішення про його ув'язнення; -день і година його прибуття, а також виходу з місця ув'язнення. Нікого не можна приймати до в'язниці без офіційного наказу про ув'язнення, подробиці якого попередньо заносяться в реєстр. Тримаються засуджені в різних закладах або в різних частинах одного й того самого закладу, з урахуванням їхньої статі, віку. попередньої судимості, юридичних причин їх ув'язнення та нормативно визначеного характеру поводження з ними. Так, чоловіки та жінки повинні, якщо це можливо, утримуватися в різних закладах. Якщо вони утримуються в одному й тому самому закладі, то жінок слід розташовувати в абсолютно окремих приміщеннях. Крім того, засуджених вперше в'язнів слід розміщувати окремо від інших засуджених. Осіб, засуджених за невиконання боргових зобов'язань, та інших в'язнів, засуджених за цивільними справами, слід розташовувати окремо від осіб, які вчинили кримінальний злочин. Неповнолітніх правопорушників слід утримувати окремо від дорослих. Стосовно приміщень, у яких тримаються ув'язнені, мають бути виконані такі умови: там, де в'язні ночують у камерах або кімнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в'язничному управлінню необхідно відмовитися від цього правила, все одно розміщення двох в'язнів в одній і тій самій кімнаті є небажаним. Там, де є загальні камери, в'язнів, яких в них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Кожної ночі слід здійснювати постійний нагляд, відповідно до характеру закладу. Всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, мають відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на їхню мінімальну площу освітлення, опалення і вентиляцію. Приміщення, де живуть і працюють ув'язнені мають відповідати таким вимогам: - вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від наявності штучної системи вентиляції; - штучне освітлення має бути достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності. Окремо треба зупинитися на ролі лікаря в установі виконання покарань. Про фізичне і психічне здоров'я в'язнів зобов'язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, а також всіх, хто скаржиться на хворобу, та тих, на кого він звернув особливу увагу. Щоразу, коли лікар вважає, що фізична або розумова рівновага в'язня була порушена чи загрожує бути порушеною в результаті його ув'язнення або у зв'язку з якимись умовами ув'язнення, він доповідає про це директорові. Лікар зобов'язаний регулярно здійснювати інспекцію і доповідати директорові з таких питань: - кількість, якість приготування і умови розподілення їжі; - гігієна і чистота установи та осіб, які там утримуються; - санітарія, опалення, освітлення й вентиляція установи; - придатність і чистота одягу та постелі в'язнів; - дотримання правил, що стосуються фізкультури і спорту, в тих випадках, коли це не покладено на спеціалізований персонал. Директор тюрми зобов'язаний брати до уваги доповіді і поради, що надає йому лікар, відповідно до правил 25 (2) і 26, і, якщо він згоден з рекомендаціями останнього, повинен негайно вжити заходів для втілення їх у життя; якщо ж ці рекомендації виходять за межи його компетенції або якщо він з ними не згоден, то він мусить негайно подати до вищих органів як свою власну доповідь, так і рекомендації лікаря. Дії держав щодо даних правил. Усі держави, де норми захисту всіх осіб, які підлягали будь-якій формі затримання або тюремного ув'язнення, не відповідають Мінімальним стандартним правилам поводження з в'язнями, приймають ці правила. Мінімальні стандартні правила втілюються в національне законодавство та інші положення з урахуванням, якщо це необхідно, їх адаптації до чинних законів і культури, але без шкоди для духу і мети цих Правил. Мінімальні стандартні правила надаються в розпорядження всіх осіб, зокрема в розпорядження посадових осіб, що займаються підтриманням правопорядку, і персоналу виправних закладів для того, щоб вони могли застосовувати і виконувати їх у системі карного правосуддя.
Мінімальні стандартні правила, втілені в національне законодавство та в інші положення, доводяться також до відома і роз'яснюються серед усіх в'язнів і всіх затриманих осіб під час їх прийняття до відповідних закладів і в період ув'язнення. Держави інформуватимуть Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй один раз на п'ять років у формі відповідей на питання анкети, яку направлятиме до них Генеральний секретар, про масштаби здійснення заходів і досягнутий прогрес в плані застосування Мінімальних стандартних правил, а також про наявні фактори і труднощі, що впливають на їх застосування. Така анкета має бути підготовлена відповідно до особливої схеми, бути вибірковою і обмежуватися спеціально підібраними питаннями, щоб забезпечувати глибокий огляд і дослідження окреслених проблем. Генеральний секретар, беручи до уваги доповіді урядів, а також іншу відповідну інформацію, доступну в межах системи Організації Об'єднаних Націй, у свою чергу здійснюватиме підготовку окремих доповідей, що стосуються застосування Мінімальних стандартних правил. Для підготовки цих звітів Генеральний секретар може також співпрацювати зі спеціалізованими установами та іншими відповідними міжурядовими та неурядовими організаціями, що мають консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді. Генеральний секретар буде передавати зазначені доповіді на розгляд у Комітети з профілактики злочинності й боротьби з нею, з тим щоб останній вдавався до відповідних дій. Згідно з положенням про передачу інформації, що згадувалося раніше, держави передають Генеральному секретареві: - копії або витяги з усіх законодавчих положень, правил і адміністративних норм про застосування Мінімальних стандартних правил до осіб, які перебувають в ув'язненні, а також до місць ув'язнення; - будь-які дані та матеріали описового характеру про програми поводження з правопорушниками, про персонал, який працює у виправних закладах, і кількість осіб, що були в будь-якій формі ув'язнені, а також статистичні матеріали, якщо такі є; - будь-яку іншу відповідну інформацію про застосування Правил, а також дані про можливі труднощі під час їх здійснення. Генеральний секретар розповсюджує Мінімальні стандартні правила і зазначені процедури застосування на якомога більшій кількості мов і забезпечує доступ до них усіх держав, зацікавлених міжурядових і неурядових організацій, з тим щоб добитися максимально широкого розповсюдження Правил і процедур їх застосування. Генеральний секретар розповсюджує свої доповіді стосовно застосування Правил включно з коротким аналітичним викладом періодичних оглядів, з доповідями Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею, з доповідями, підготовленими для конгресів Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, а також з доповідями конгресів, науковими публікаціями й іншою, що стосується справи, документацією, що час від часу може бути необхідною для сприяння застосуванню Мінімальних стандартних правил. Генеральний секретар забезпечує найчастіше звернення до тексту Мінімальних стандартних правил і використання їх в усіх відповідних програмах Організації Об'єднаних Націй, утому числі стосовно діяльності, спрямованої на здійснення технічного співробітництва. У межах своїх програм технічного співробітництва й розвитку Організація Об'єднаних Націй: - надає на прохання урядів допомогу у створенні та зміцненні всеохоплюючих та гуманних виправних систем; — надає урядам, за їх проханням, послуги експертів і регіональних та міжрегіональних радників з питань профілактики злочинності та карного правосуддя; - сприяє організації регіональних і національних семінарів та інших нарад на професійному й непрофесійному рівнях з метою сприяння поширенню Мінімальних стандартних правил і процедур застосування їх; - розширює значну підтримку регіональним дослідницьким і навчальним інститутам у галузі попередження злочинності та карного правосуддя, пов'язаним з Організацією Об'єднаних Націй. Комітет профілактики злочинності ООН: — регулярно проводить перегляд Мінімальних стандартних правил з метою розробки нових норм, стандартів і процедур, що застосовуються для поводження з особами, позбавленими волі; — здійснює контроль за виконанням процедур застосування Правил, в тому числі подає періодичні доповіді згідно з визначеною процедурою; - надає належну допомогу Генеральній Асамблеї, Економічній і Соціальній Раді та всім іншим Органам Організації Об'єднаних Націй, що займаються питаннями прав людини, при підготовці рекомендацій за доповідями спеціальних комісій для проведення обстеження щодо питань, пов'язаних із застосуванням і виконанням Мінімальних стандартних правил; - бере участь у процедурах застосування Правил, які не повинні тлумачитися як такі, що виключають застосування будь-яких інших заходів чи засобів правового захисту, що надаються згідно з міжнародним правом або встановлені іншими органами й установами Організації Об'єднаних Націй; - з метою усунення випадків порушення прав людини, включаючи процедуру, що стосується систематичних грубих порушень прав людини, викладену в резолюції 1503 (ХЬУІІІ) Економічної і Соціальної Ради від 27 травня 1970 р., розглядає повідомлення, викладені у Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та у Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Вище викладене дозволяє зробити висновок, що мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими за своїм змістом мають скоріше рекомендаційний характер, але їх врахування позитивно вплине на процедуру виправлення і ресоціалізації засуджених.
