- •Кримінально-виконавче право україни
- •1. Поняття й предмет кримінально-виконавчого права як галузі права.
- •2. Галузеві принципи кримінально-виконавчого права.
- •3. Поняття та значення класифікації засуджених до позбавлення волі.
- •4. Правове положення жінок, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •5. Режим утримання осіб, засуджених до відбування позбавлення волі та залишених у сізо для роботи з господарського обслуговування.
- •6. Право засудженихна одержання посилок, передач і бандеролей.
- •7. Забезпечення законності при виконанні кримінальних покарань.
- •8. Правове регулювання та соціально-реабілітуюча роль загальноосвітнього навчання та професійної підготовки засуджених у виправних установах.
- •9. Поняття злісного порушення засудженими вимог режиму.
- •10. Поняття й види установ, що виконують покарання.
- •11. Правове регулювання застосування до засуджених наручників і гамівної сорочки.
- •12. Правові наслідки запровадження засуджених у дізо, пкт і карцер.
- •13. Режим в увп і його значення для виправлення засуджених.
- •14. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
- •15. Виховне значення розпорядку дня у виправних установах.
- •16. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави й порядок його здійснення.
- •17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •18. Правове регулювання порядку надання побачень засуджених з родичами й іншими особами.
- •19. Ізоляція засуджених: підстава, поняття й порядок здійснення.
- •20. Правові критерії, що лежать в основі визначення засудженому виду виправної установи.
- •21. Підготовча робота до звільнення засуджених з виправних установ.
- •22. Система кримінально-виконавчих установ за Кримінально-виконавчим кодексом України.
- •23. Принципи й форми організації праці засуджених у виправних установах.
- •24. Правові наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
- •25. Соціальні проблеми виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •26. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт.
- •27. Основні вимоги режиму відбування покарання у виправній установі.
- •28. Види, підстави й порядок звільнення з увп.
- •29. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді громадських робіт.
- •30. Проблема зайнятості засуджених в увп.
- •31. Правове регулювання виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
- •32. Правове регулювання й соціально-реабілітуюча роль переписки засуджених.
- •33. Виховна колонія, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •34. Організаційно-правова структура виправної установи і її значення для досягнення мети виправлення засуджених.
- •35. Критерії ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.
- •37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.
- •38. Порядок застосування, виховне значення й види заходів заохочення, що застосовуються до засуджених.
- •39. Порядок подання та розгляду скарг і заяв засуджених в уин.
- •40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.
- •41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах.
- •42. Поняття, форми та значення прогресивної системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі.
- •43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.
- •44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.
- •45. Поняття правового положення засудженого до покарання у виді арешту.
- •46. Правове регулювання та соціально-педагогічне значення застосування до засуджених заходів стягнення.
- •47. Поняття й критерії виправлення засуджених.
- •48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.
- •49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.
- •50. Завдання, функції й повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •51. Порядок взаємодії органів і установ, що виконують покарання із центрами зайнятості й овд по наданню допомоги особам, звільненим із кримінально-виконавчих установ.
- •52. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.
- •53. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічною службою.
- •54. Завдання, функції та повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.
- •55. Аналіз Рекомендацій оон щодо довічного позбавлення волі (1995 р.).
- •56. Характеристика Основних принципів поводження з ув'язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї оон від 14.12.1990 р.)
- •57. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з увп: підстави та порядок його здійснення.
- •58. Основні особливості режиму утримування осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в секторі максимального рівня безпеки.
- •59. Роль психолога та основні завдання соціально-психологічної служби виправної колонії у виправленні засуджених.
- •60. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
- •62. Завдання, функції й правове регулювання діяльності кримінально-виконавчої інспекції.
- •63. Аналіз правил утримування осіб, взятих під варту, та засуджених у сізо.
- •64. Правове регулювання визначення виду кримінально-виконавчої установи.
48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.
Поняття, методи і засоби виправлення та ре соціалізації засуджених Стан наукової розробки виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Ця проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених понять не існує. Одні автори вважають їх синоніми, інші —абсолютно різними, не однорядними поняття. Так, на думку О. І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В. М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей. А. Д. Глоточкін, В. Ф. Пирожков та інші вважали, що виправлення охоплює три складові: - мету діяльності органів і установ, які виконують покарання; - процес перебудови особи засудженого та змін у його особистості під впливом системи виховних заходів; - результат роботи органів і установ виконання покарання. Єдине, з чим можна погодитись, - це думка вчених про те, що виправлення є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його спільною діяльністю з персоналом органів і установ виконання покарань, а ресоціалізація, на їх думку, - це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення. Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі понять "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Так, ст. 6 КВК України визначає наступне: - виправлення засудженого — це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки; - ресоціалізація - це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Ми погоджуємось з В. П. Захаровим, О. Г. Колбом та іншими вченими, що головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі: - закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особу, включаючи профілактичний і напрямки діяльності адміністрації УВП та засудженого, що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України тает. 1, 2, 5 КВК України; - свідоме ставлення засудженого до процесу виправлення і ресоціалізації та профілактичної діяльності, тобто єдність психічних процесів особи, яка активно бере участь в усвідомленні об'єктивного світу та свого власного буття. Варто зазначити, що законодавче закріплення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому. Режим та засоби його забезпечення Питання режиму завжди було одним із найважливіших у кримінально-виконавчому праві. Спроба визначити, що є режимом, була зроблена професорами С. В. Познишевим і Б. С. Утевсь-ким, які розглядали режим у широкому і вузькому значеннях. На їх думку, режим у широкому розумінні - це заходи, за допомогою яких пенітенціарні установи прагнуть досягнути своїх цілей. Виходячи з вузького розуміння режиму, його складовими вважається розпорядок дня, правила, які встановлюють форми спілкування засуджених із зовнішнім світом, система заходів заохочення і стягнення тощо. В загальному значенні "режим" (франц.) розуміється як встановлений розпорядок життя (робота, харчування, відпочинок тощо) або сукупність правил, і норм для досягнення якоїсь мети. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Засуджені, їхні речі одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі й документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП (Державного департаменту України з питань виконання покарань, зараз Державна пенітенціарна служба) .
Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою ст. 59 КВК. Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії. До засобів забезпечення режиму КВК України відносить технічні засоби нагляду і контролю, які адміністрація колонії має право використовувати (аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених). Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань відповідно до закону. Основним завданням такої діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою: - забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; — виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; - вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; — надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань. Крім того, в установах виконання покарань передбачений режим особливих умов. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного або воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи. Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби, з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі, - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Підставами застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї до осіб, позбавлених волі, є вчинення ними фізичного опору персоналу колонії, злісне невиконання його законних вимог, проявлення буйства, участь у масових заворушеннях, захоплення заручників або вчинення інших насильницьких дій, а також втеча з-під варти. З метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі персоналом колонії може бути застосована фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використати вказані заходи і засоби, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб. До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор.
