Додаткова:

21. Бару М. Правове регулювання трудових відносин: закон, мораль, справедливість // Право України. – 1998. - № 2. – С. 66.

22. Гаврилюк О. Сучасне втілення принципів трудового права // Право України. – 2001. - № 9. – С. 56-58.

23. Жернаков В.В. Поняття примусової праці за законодавством України // Право України. – 1997. - № 10.

24. Жернаков В. Реализация принципа свободы труда и запрета принудительного труда в законодательставе Украины // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. - № 10. – С. 63-69.

25. Кондратьєв Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин // Право України. – 2000. - № 2. – С. 43.

26. Трудовое право: Учебник /отв. Ред. проф. О.В. Смирнов. – М.: Статус ЛТД+, 1996. – С. 23-35.

27. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Р.М. Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 4-5.

28. Ярошенко О. Щодо дискримінації в реалізації права на працю // Право України. – 2000. - № 7. – С. 53-55.

29. Чижмар К. Принцип рівності прав жінок і чоловіків у міжнародному праві // Право України. – 2001. – № 3. – C. 31- 37.

* * *

Тема 4: джерела трудового права

4.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студентам необхідно розкрити питання про поняття джерел трудового права, їх види, форми вираження і особливості. Потрібно враховувати, що джерела права розуміються у двох значеннях: матеріальному і формально-юридичному. Під матеріальним джерелом права розуміють об’єктивні умови, які викликають й обумовлюють утворення права, тобто все те, що формує позитивне право: суспільні відносини, природа людини, природа речей тощо. Джерела трудового права в юридичному значенні можна визначити як результат правотворчої діяльності органів держави, а також спільної нормотворчості працівників і роботодавців у сфері застосування найманої праці.

Щоб розібратися у системі джерел трудового права, студентам доцільно спочатку визначити їх особливості. При цьому заслуговують на увагу такі з них:

1) складовою трудового законодавства України є міжнародні правові акти (пакти, конвенції Міжнародної організації праці), ратифіковані Україною;

2) крім законів, до джерел трудового права належить значна кількість підзаконних нормативних актів;

3) джерела трудового права є не тільки результатом правотворчої діяльності органів держави, а й результатом спільної нормотворчості роботодавця і трудового колективу працівників. Тому у трудовому праві широко застосовуються локальні нормативно-правові акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємстві;

4) серед джерел трудового права чинними є акти договірного характеру – колективні угоди та договори;

5) для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів конститутивного характеру – типових положень, правил, які є основою для прийняття на підприємствах локальних положень;

6) серед джерел особливе місце займають акти спеціально уповноваженого органу виконавчої влади – нормативні накази Міністерства праці та соціальної політики, якими затверджуються положення, інструкції тощо;

7) для трудового законодавства характерним є високий рівень диференціації у правовому регулюванні залежно від умов праці, фізіологічних особливостей працівників тощо.

Оскільки трудове право – це система правових норм, то для кращого їх засвоєння доцільно класифікувати джерела трудового права. Класифікацію можна виконувати: 1) за ступенем важливості та підпорядкованості; 2) за системою трудового права відповідно до його інститутів; 3) за органами, які приймають нормативні акти; 4) за ступенем їх узагальнення; 5) за формою і сферою дії правового акта; 6) за територіальною направленістю.

Найбільш широко представленим критерієм класифікації є їх юридична сила, яка залежить від органа, що прийняв той чи інший нормативно-правовий акт. Тому студентам слід уважно розглянути види джерел трудового права за їх юридичною силою. До них відносять Конституцію України, міжнародні договори про працю, ратифіковані Україною, закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти.

Основним джерелом трудового права є Конституція України. В ній закріплено найважливіші трудові права людини і громадянина та визначено гарантії їх реалізації.

Джерелами трудового права є пакти про права людини 1966 року, а також конвенції і рекомендації МОП. При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжнародних договорів та угод перед нормами національного законодавства.

Наступним джерелом трудового права за юридичною ієрархією, є Закони України та інші нормативно-правові акти, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Заслуговує особливої уваги питання про те, що важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП). КЗпП є кодифікованим джерелом трудового права України і визначає правові засади й гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює суспільні відносини, що входять у предмет трудового права. Чинний Кодекс прийнятий 10 грудня 1971 р., його введено в дію 1 червня 1972 року. Відтоді до нього вносилися численні зміни і доповнення стосовно важливих питань правового регулювання праці.

Студентам необхідно розглянути систему підзаконних актів, що є джерелами трудового права. Її складають укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази Міністерства праці і соціальної політики України; нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (як правило, галузевого характеру); акти соціального партнерства (колективні угоди, що укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях); акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування; локальні нормативно-правові акти.

Студентам потрібно розкрити значення рішень Конституційного Суду України, а також керівних роз’яснень Верховного Суду України для правильного застосування чинного законодавства. Доцільно висвітлити питання про юридичну природу керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, навести різні точки зору науковців з цього дискусійного питання.

Студенти повинні знати постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”; від 29 грудня 1992 р. № 14 “Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками”; від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” і деякі інші.