Зашкільняк- Історія Польщі

Польщі воєнного стану, розроблений офіцерами МО і МВС й затверджений Комітетом оборони країни (КОК), був підписаний першим секретарем ПОРП. Незважаючи на це, лідери СРСР оголосили про проведення з 4 по 12 вересня великих вчень радянської армії на теренах Білорусі та Прибалтики.

У наелектризованій пропагандистською кампанією обстановці 5 вересня 1981 р. в спортивному комплексі "Олівія" м. Ґданська розпочав роботу І Крайовий з'їзд делегатів "Солідарності" з участю 898 посланців з 38 регіонів Польщі, а також представників профспілкових організацій переважно західних країн. "Солідарність" налічувала 9,5 млн. членів. Середній вік делегатів дорівнював 35 рокам; робітники становили 22 %, службовці - 43 %, члени ПОРП - 9 %. З'їзд розпочався Службою Божою в Кафедральному соборі дільниці Оліва, яку відслужив примас Ю. Ґлемп. Робота проходила у два тури: від 5 до 10 вересня і від 26 вересня до 7 жовтня, щоб у перерві комісії могли спокійно підготувати основні документи. На початку розгорнулися бурхливі дискусії з процедурних та інших формальних питань. Демократизм організації форуму часом переходив у некерований балаган. Поступово з'їзд увійшов у нормальне річище й схвалив кілька документів. Серед них було Послання до людей праці Східної Європи (автор Я. Літинський), яке закликало до "солідарності з усіма тими, хто бореться

626

В умовах комуністичного експерименту

за свободу, права людини і профспілковий рух". Документ мав провокативний характер щодо східного сусіда Польщі і, разом з тим, був психологічним проривом в ідеологічному паравані, який впродовж багатьох років тяжів над поляками. З'їзд обрав Програмну комісію на чолі з Б. Ґеремеком, 13 тематичних робочих груп. Одночасно з'явився коментар ТАРС, в якому з'їзд було названо "антисоціалістичною та антирадян-ською оргією". 16 вересня політбюро ЦК ПОРП опублікувало заяву, в якій "Солідарність" звинувачувалася в порушенні угод серпня-вересня 1980 р. і сповзанні на антисоціалістичний шлях. Через Посольство СРСР в Польщі польським керівникам було передано лист ЦК КПРС з вимогою вжити рішучих заходів проти "контрреволюції".

Нагнітання постійних погроз в офіційних ЗМІ досягло апогею в другій половині вересня і жовтні 1981 р. Пропаганда лякала людей апокаліптичними картинами можливої громадянської війни, вміло вихоплюючи окремі фрази з виступів діячів "Солідарності", в яких йшлося про силове розв'язання конфронтації з владою. Втомлене суспільство прагнуло стабілізації, про що свідчило зменшення підтримки "Солідарності" восени 1981р. порівняно з весною (на 20%). У вищому ешелоні влади виникли розбіжності між С. Канею і В. Ярузельським. Останній почав схилятися до силового розв'язання протистояння. 13 вересня В. Ярузельський в суворій таємниці скликав КОК за участю С. Кані. Усі члени комітету висловилися за впровадження воєнного стану, було розпочато конкретні дії для проведення широкомасштабної операції. С. Каня фактично був відсторонений від прийняття політичних рішень.

26 вересня розпочалася робота другого туру І з'їзду "Солідарності". На ньому професор Е. Ліпінський оголосив про саморозпуск КСС-КОР у зв'язку з тим, що його програмні цілі реалізує "Солідарність". Під час нових дискусій серед делегатів визначилися два табори: "фундаменталістів", налаштованих на дальшу боротьбу з ПОРП і режимом (А. Ґвязда, М. Юрчик, Я. Рулєвський), і "прагматиків" (Л. Валенса), готових йти на компроміси. У боротьбі за керівну посаду голови Крайової комісії (КК) "Солідарності" перемогу здобув Л. Валенса (55 % голосів), випередивши більш радикальних конкурентів. Невдоволені розвитком подій радикали намагалися внести в атмосферу з'їзду націоналістичні й антисемітські настрої, спрямовуючи їх вістря проти дорадників та експертів з грона КСС-КОР. Після шести турів голосування були обрані 69 членів Крайової комісії, до яких долучилися 39 керівників регіональних організацій. Президія КК налічувала 19 осіб.

Тільки в останній день роботи з'їзду делегати обговорили і схвалили програму об'єднання під назвою Самоврядна Річпосполита. У першому пункті програми "Солідарність" визначалась як "професійна спілка та великий суспільний рух", який об'єднує людей праці різних соціальних і світоглядних орієнтацій. Підставою для об'єднання служили християнські цінності, національні традиції й демократичні інститути. Програма ставила за мету запровадження в країні політичного плюралізму, громадянських прав і свобод, проведення економічної реформи на засадах планово-ринкового господарства під контролем робітничих самоврядних органів. Соціально-економічна частина програми була найбільш еклектичною та нечіткою, містила елементи анархо-синдикалізму, що передбачав зменшення ролі держави на користь трудових колективів. У тексті програми не було згадки про соціалізм, натомість були включені положення про повагу до існуючих геополітичних реальностей та союзників Польщі за умови їх підтримки суспільством. Об'єднання орієнтувалося на розв'язання суспільних проблем і конфліктів через діалог та компроміси, прагнуло до утопічного "третього шляху", відмінного від державного соціалізму і стихійного капіталізму. Загалом програма "Солідарності" відхиляла існуючий в Польщі устрій, опертий на владі

627

Історія Польщі

комуністичної партії та її ідеології, накреслювала напрями можливої його поступової трансформації в бік демократії та ринкових економічних відносин.

Завершення з'їзду "Солідарності" збіглося з подальшим погіршенням матеріальних умов життя людей. Виробництво постійно падало, інфляція вимітала з ринку товари, картки на продукти не покривалися

постачанням, зростали черги і незадоволення населення. У різних містах і містечках виникали стихійні страйки, не санкціоновані КК "Солідарності". Брак палива та енергетичних ресурсів робив песимістичними прогнози щодо майбутньої зими. 23 жовтня "Солідарність" провела одногодинний загальний попереджувальний страйк протесту проти поганого постачання й офіційної пропаганди залякування. Однак певна частина спілчан не підтримала заклику. Серед населення поширювалося переконання, що можливості тиску на уряд вичерпали себе. Радикальні кола "Солідарності" вимагали більш рішучих дій, закликали усувати організації ПОРП з підприємств і установ, брати заклади під робітничий контроль.

16 жовтня 1981р. почав роботу черговий пленум ЦК ПОРП, на якому С Каня висловився за продовження політики мирного виходу з кризи. Однак його доповідь зустріла гостру критику членів ЦК. С. Ольшовський вимагав пов'язати долю країни з армією. Після тривалих нарад ЦК проголосував за відставку С Кані й обрання першим секретарем В. Ярузельського, який зберіг за собою посади прем'єра і міністра оборони. У першій офіційній промові В. Ярузельський висловився за політичне порозуміння з "Солідарністю", але наголосив, що у випадку подальшої конфронтації застосує надзвичайні засоби. Водночас розпочалася підготовка до переходу владних важелів під контроль армії. 24 жовтня з'явилося коротке повідомлення про скерування до сільської місцевості спеціальних Вііїськових оперативних груп (ВОГ), котрі повинні були допомогти "навести порядок" в роботі місцевої адміністрації. Через місяць такі ВОГ з'явилися в містах - органах адміністрації та на великих підприємствах з тою самою метою. Насправді йшлося про проведення операції із запровадженням воєнного стану. У жовтні Рада міністрів ухвалила рішення про двомісячну відстрочку звільнення в запас військових, які відслужили свій термін. Можна констатувати збіг між обранням В. Яру-зельського першим секретарем і зміною позиції Москви щодо Польщі: з цього часу радянські керівники відмовилися від введення військ ОВД до Польщі, покладаючися на рішучі дії генерала.

ЗО жовтня, виступаючи на засіданні сейму, В. Ярузельський запропонував утворити Раду національного порозуміння (РНП) в складі представників союзних партій, профспілок, "Солідарності" і костела, надати уряду надзвичайні повноваження для виходу з кризи. Генерал пропонував останній шанс для мирного розладування ситуації, вимагаючи тимчасової заборони страйків. 4 листопада В. Ярузельський представив свої пропозиції виходу з кризи на зустрічі з примасом Ю. Ґлемпом і Л. Валенсою. Ю. Ґлемп погодився з ідеєю створення РНП, але Л. Валенса рішуче її відкинув. До прискорення дій генерала спонукала також інформація контррозвідки про те, що в США стало відомо про план запровадження воєнного стану, і вона може бути у будь-який момент передана "Солідарності". Американці поспішили терміново переправити до США полковника Генштабу ВП Ришарда Куклінського з родиною, який був давнім агентом ЦРУ і брав участь в розробці плану воєнного стану. Приблизно тоді ж утік на Захід й високопоставлений офіцер польської контррозвідки Є. Сумінський.

Наприкінці листопада 1981 р. вибухнули студентській страйки з вимогами прискорення реформи вищої освіти, а також на знак солідарності зі студентами Вищої інженерної школи в Радомі, які протестували проти дій ректора. 25 листопада застрайкували студенти Вищої офіцерської пожежної школи у Варшаві, вимагаючи підпорядкувати заклад Міністерству вищої освіти, щоб зберегти право створювати незалежні

628

В умовах комуністичного експерименту

студентські організації. 2 грудня спецзагони міліції при підтримці гелікоптерів захопили школу й силою усунули з неї студентів, а заклад закрили. Застосування сили спричинило термінове засідання Президії КК "Солідарності" в Радомі 3 грудня 1981 p., яке відбувалося за закритими дверима. На ньому пролунали гострі емоційні слова на адресу влади, яка "прикривається плащем про національне порозуміння, а сама готується до атаки на спілку". Роздратування членів керівництва "Солідарності" викликав проект закону про надання уряду надзвичайних повноважень, який знаходився на розгляді в сеймі. Було вирішено на випадок схвалення закону оголосити 17 грудня 24-годинний загальний попереджувальний страйк, який повинен перерости у безтерміновий генеральний страйк. Один з агентів служби безпеки і водночас керівник "Солідарності" в м. Піле Е. Нашковський зробив запис радомського засідання, який через декілька днів був використаний владою для звинувачення профоб'єднання в прагненні здійснити державний переворот.

5 грудня відбулося засідання політбюро ЦК ПОРП, яке було схвалило рішення використати сприятливий момент для розгрому "Солідарності" та всіх опозиційних сил. Прем'єр одержав "карт-бланш" на запровадження воєнного стану у відповідний момент. 9 грудня В. Ярузельський прийняв рішення про оголошення воєнного стану з 12 грудня, про що поінформував групу високопоставлених військових. У суботу, 12 грудня, В. Яру-зельський ще чекав на сигнали про симптоми змін у становищі КК "Солідарності", яка в той час проводила засідання в Ґданську. Не дочекавшися позитивної інформації, о 14 год. він дав наказ розпочати Операцію W. Того ж дня спеціальні групи міліції та армії отримали наказ про інтернування осіб за заздалегідь складеними списками. О 1 год. в ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. терміново скликана Державна рада затвердила декрет про запровадження в Польщі воєнного стану і три декрети про зміни в кримінальному кодексі (лише голова Об'єднання "Паке" Р. Рейфф голосував проти). На той час, коли Державна рада ухвалювала декрети, вже не працювали телефони, телеграф, пошта, тривали арешти діячів "Солідарності", військові підрозділи взяли під контроль важливі об'єкти комунікації, промислові та адміністративні

будинки. Л. Валенсу під примусом привезли літаком до Варшави і розмістили під охороною на одній з партійних дач. Після переговорів з ним і відмови профспілкового лідера підписати звернення до населення щодо лояльності, він був переведений до місця інтернування в Арламові (біля

Перемишля). Упродовж ночі з 12 на 13 грудня 1981 р. було затримано кілька тисяч осіб, здебільшого діячів, радників і експертів "Солідарності". Інтернованих розміщали в 49 спеціально обладнаних відпочинкових осередках, перетворених на тимчасові табори. Після перевірки особистих даних частина інтернованих була випущена під підписку про лояльність. За наближеними даними в перші дні після оголошення воєнного стану через інтернування пройшло понад 10 тис. осіб. Серед них були також 32 представники колишньої партійної еліти, в тому числі Е. Ґерек, П. Яроше-вич, Е. Бабюх, Є. Лукашевич та ін. Для проведення "Операції W" було задіяно близько 100 тис. працівників міліції, служби безпеки і армії, понад 3 тис. танків і бронетранспортерів, 10 тис. вантажних автомобілів. Були захоплені всі приміщення "Солідарності" і конфісковано її майно.

13 грудня від 6 год. ранку один канал радіо і один телебачення (з 12 год.) почали надавати промову генерала

Рис. 77. В. Ярузельський оголошує воєнний стан по телебаченню ІЗ грудня 1981 р.

629

Історія Польщі

В. Ярузельського, який повідомив про запровадження в країні воєнного стану відповідно до діючої Конституції і перебрання повноти влади Військовою радою національного порятунку (Войсковою радою оцалєня народовего, ВРОН) у складі 21 генерала і офіцера ВП. Генерал послався на погребу порятунку країни, яка прямує до загальнонаціональної катастрофи через розладнання державного апарату і господарства, прагнення керівництва "Солідарності" завести країну до "прірви братовбивчої війни". Він ствердив, що йдеться не про військовий замах або диктатуру, а повернення країни на рейки правопорядку і нормального життя. Було повідомлено також про затримання осіб, відповідальних за політичні прорахунки минулого десятиріччя й розпалювання ненависті. Промова генерала і наступні повідомлення супроводжувалися патріотичною атрибутикою, яка підкреслювала національний характер всієї акції.

На світанку 13 грудня (в неділю) поляки через вікна своїх помешкань побачили на вулицях міст і містечок численну військову техніку, патрулі, які затримували й контролювали автомобілі та перехожих. Упродовж дня радіо і телебачення передавали зміст декретів Державної ради і нові розпорядження ВРОН. Декрет про воєнний стан тимчасово обмежував конституційні права громадян, запроваджував нові вимоги організації праці, пересування в межах країни та за кордон, передавав адміністративні функції під контроль спеціальних груп військових, забороняв діяльність партій та громадських організацій, в тому числі "Солідарності", а також скасовував право страйку й акцій протесту. Усі товариства і ЗМІ, крім урядових, повинні були одержати дозвіл на продовження діяльності. Запроваджувалася міліційна година від 22 до 6 год. ранку. Міліція та армія одержали широкі повноваження щодо наведення порядку у громадських місцях, включаючи застосування зброї (ст. 26). Спеціальні розділи (ст. 42-45) запровадили інститут інтернування (затримання) осіб, які не виконують розпоряджень воєнного стану, а також їх покарання (ст. 46-52). Три інші декрети Державної ради більш докладно окреслювали процедуру інтернування. До них додавалися розпорядження Ради міністрів і галузевих міністерств про порядок функціонування під час воєнного стану. Було запроваджено цензуру кореспонденції, затримано виїзд працівників за межі Польщі, заморожено приватні рахунки в банках. Мілітаризації підлягали транспорт, зв'язок, енергетика, торгівля і 129 найбільших підприємств. Припинено навчання в школах і вищих навчальних закладах. До всіх органів адміністрації, на підприємства та установи були скеровані військові групи або комісари. Розпорядженням міністра оборони до армії були мобілізовані тисячі резервістів. Були закриті кордони і аеропорти. Почали виходити тільки дві центральні газети - "Трибуна люду" і "Жолнєж вольності". На вулицях міст були розвішані декрети про запровадження воєнного стану і прокламації ВРОН, в яких містилися заклики до спокою та лояльності.

Того ж дня із закликом не допустити кровопролиття, щоб "поляк не бився з поляком", виступив примас Ю. Ґлемп. У своїй промові примас підкреслив, що "воєнний стан є вищою необхідністю, вибором

меншого зла замість найгіршого". Заклик до припинення опору владі був на руку ВРОН. Через кілька днів Ю. Ґлемп утворив Комітет допомоги особам, позбавленим свободи, який виступив на захист інтернованих і переслідуваних. Навколо костельних парафій гуртуватися неінтерновані діячі та симпатики "Солідарності", опозиційні до влади кола.

На Заході інформацію про запровадження воєнного стану в Польщі сприйняли насторожено. Побоювання західних лідерів викликала можливість інтервенції військ СРСР. 13 грудня в Брюсселі зібралися міністри закордонних справ країн членів НАТО. Вони зайняли позицію обережного вичікування, щоб не спровокувати різких дій з боку СРСР. Західні аналітики схилялися до думки, що внутрішній конфлікт у Польщі повинні

630

В умовах комуністичного експерименту

роз'язати самі поляки; тільки у випадку втручання ззовні Захід може зайняти більш активну позицію. У СРСР не приховували задоволення з факту запровадження воєнного стану, хоча й не висловлювалися публічно. У січні 1982 р. радянський лідер Л. Брежнєв на засіданні політбюро ЦК КПРС говорив: "Складається враження, що генерал [В. Яру-зельський] як політичний діяч зміцнів і знаходить, як правило, вірні рішення..."

Запровадження воєнного стану було проведене назагал справно. Більшість осередків опозиції були тимчасово паралізовані. Але доля країни залежала від наступних кроків обох сторін - влади та опозиції, представленої переважно "Солідарністю", від становища, яке займуть робітничі маси, інтелігенція, селяни. Загальна оцінка подій 13 грудня 1981 р. викликала і продовжує викликати жваві дискусії політиків і вчених. Одні вважають їх державним переворотом, вчиненим групою військових, інші - диктатурою партійної номенклатури, підтриманою СРСР, треті - контрреволюційним переворотом і т.д. З перспективи часу і в ряді подібних подій (Будапешт 1956, Прага 1968) більш чіткою стає картина постійних спроб рятування системи "реального соціалізму" всіма доступними методами. Польський варіант збереження комуністичної системи визначався тогочасним геополітичним становищем, присутністю в країні достатніх внутріш-ніх сил (армія, міліція, спеислужби, партапарат) і лідерів, здатних накинути суспільству невластивий державний устрій під прикриттям патріотичних гасел, традиційних стереотипів про особливу історичну долю поляків. З цього погляду воєнний стан не був ані державним переворотом, ані контрреволюцією. Він продовжував традиції російського комунізму з наданням переваги державі та силовим методам досягнення цілей.

Присмерк системи: 1982 -1989 pp.

Репресії. Запровадження воєнного стану стало несподіванкою для опозиції й шоком для більшості населення. Обмеження свобод, арешти та інтернування боляче вдарили по національних почуттях поляків. Більшість керівників "Солідарності" була інтернована, умови воєнного стану ускладнювали налагодження зв'язку між підприємствами та регіонами. Оперативні групи міліції, ЗОМО, військових вживали заходи для попередження масових акцій протесту, проводили нові арешти та інтернування. Однак вже 14 грудня у великих промислових закладах - ґданській сточні ім. Леніна, щецінській сточні, Гуті ім. Леніна, шахтах Сілезії - виникли міжзакладові страйкові комітети, які закликали до загальною політичного страйку, розповсюджували листівки й прокламації. Того ж дня вцілілі члени КК "Солідарності" поширили відозву із закликом до генерального страйку, вимагаючи скасування воєнного стану та негайного звільнення всіх заарештованих. її підписали члени КК М. Крупінський, А. Конарський, Е. Шумейко та ін. Одночасно було поширено протест крайових організацій "Солідарності" проти запровадження воєнного стану, в якому зазначалося, що це рішення було антиконсти-туційним, доки його не схвалив сейм, підкреслювалося, що "перехід влади до збройних сил означає кінець правління ПОРП, яка довела націю до катастрофи й зробила посміховище з ідеалів соціалізму". У протесті стверджувалося, що тільки після звільнення всіх ув'язнених і скасування воєнного стану виникнуть умови для національного порозуміння.

У перші дні воєнного стану страйки охопили понад 200 промислових закладів в різних регіонах країни, університетську молодь. Однак сили правопорядку досить швидко поклали край страйкам, витісняючи робітників з підприємств, проводячи нові арешти. 16 грудня загони ЗОМО з допомогою бронетехніки, газів і гумових палиць захопили ґданську сточню ім. Леніна, видаливши з неї страйкарів. Драматичні події того ж дня розгорнулися на шахті "Вуєк" у Верхній Сілезії: тут шахтарі намагалися чинити

631

Історія Польщі

опір загонам ЗОМО, озброївшися палями, камінням; у сутичках загинуло сім шахтарів, ще два невдовзі померли від ран, було багато поранених. Шахтарі шахт "Зємовіт" і "Пяст" в Тихах ще деякий час страйкували під землею, але згодом були змушені піддатися. Силою придушено страйки на інших підприємствах, у вищих навчальних закладах. Спроби організувати маніфестації протесту також завершилися невдачею: їх учасників розганяли, а організаторів заарештовували і виносили швидкі вироки згідно з декретами воєнного стану (від 2 до 10 років позбавлення волі). Під час розгону маніфестації в Ґданську було поранено понад 300 осіб. У терміновому порядку спеціальні комісії проводили перевірку працівників підприємств на лояльність і звільняли з роботи активних учасників протестів. Верифікація працівників пройшла в усіх адміністративних установах, ЗМІ, освітніх закладах; усі працюючі були змушені підписувати "листи лояльності" щодо влади. Упродовж перших двох тижнів воєнного стану опір владі було

придушено.

22 грудня зібралося на засідання політбюро ЦК ПОРП, на якому ген. Ч. Кіщак виступив з доповіддю про перші підсумки запровадження воєнного стану, констатувавши подолання опору опозиції. Щодо плану подальших дій серед керівництва ПОРП виникли розбіжності: частина активу (С. Коцьолек, А. Сівак) вимагала продовження жорстких заходів проти опозиції, заборони "Солідарності", боротьби з костелом; інша частина діячів (Г. Кубяк, Я. Лабенцький) виступала за збереження ліберального курсу. В. Ярузельський висловився за обережні кроки, котрі б дали змогу поступово зменшити конфронтацію між владою і суспільством, підкреслив потребу проведення реформ з метою піднесення господарства. Політбюро підтримало дії В. Ярузельського і ВРОН.

Органи воєнного стану. У перші дні воєнного стану склався неформальний орган влади, який одержав назву Директорату, в рамках якого вирішувалися насущні політичні питання. До Директорату, який збирався щодня для аналізу ситуації, входили, окрім В. Ярузельського, генерали Ч. Кіщак, Ф. Сівіцький, М. Янішевський, а також від ПОРП та уряду - К. Барціковський, М. Мілєвський, С Ольшовський, М.Ф. Раковський, Я. Ободовський. Рішення Директорату на місцях виконували військові комісари. Усі прояви несубординації або невиконання рішень тягнули за собою негайне звільнення з роботи. В Гуті "Катовіце" за короткий час було звільнено понад 5 тис. працівників, гданській сточні ім. Леніна - 1400, щецінській сточні ім. Варського - 3000 осіб. Радіо і телебачення були повністю мілітаризовані: керівництво ними перейшло до військових, диктори виступали у воєнній формі; ліберальні журналісти були усунуті від роботи і незабаром, після перевірки, звільнені. На Різдво і Новий рік приписи воєнного стану було дещо злагоджено: скорочено міліційну годину, зменшено перешкоди пересування в межах країни. Проте телефонний зв'язок було відновлено лише 10 січня 1982 p., і кожна розмова попереджувалася записаним голосом "Розмова під контролем". Поштові відправлення приходили з печаткою "перевірено цензурою". Офіційна пропаганда постійно друкувала матеріали, в яких запровадження воєнного стану пов'язувалося з планами "Солідарності" захопити владу в країні неконституційним шляхом.

Реакція суспільства. У перші тижні воєнного стану виступи проти влади мали спонтанний характер; з'являлися листівки, написи на стінах будинків, кожного 13 числа місяця у темних вікнах виставлялися запалені свічки тощо. Здебільшого вночі молодь писала на стінах будинків гасла "Врона (асоціація до ВРОН - Л.З.) орла не покона", "ВРОН геть за Дон", "Зима ваша, весна наша", а наступної ночі спеціальні бригади міліції замальовували ці гасла і писали проурядові: "КОР = євреї"", "S = $". Поширювалися пісеньки і балади, які висміювали офіційну пропаганду. Загальним символом стала фігура зайця, вуха якого складали літеру "V" (victoria - перемога). Поступово "Солідарність" почала відбудовувати свої структури, нелегальні друкарні,

632

В умовах комуністичного експерименту

налагоджувати поштовий зв'язок. Упродовж півріччя підпільні структури виникли в більшості регіонів. Частина діячів об'єднання опинилася за кордоном (Є. Мілєвський, А. Смоляр, С. Блюмштайн), де вони зайнялися здобуттям матеріальної підтримки від західних урядів і профоб'єднань. Почали з'являтися перші підпільні бюлетені та часописи підпільної "Солідарності". У 1982 р. було видано близько 800 назв підпільної преси та понад 300 книжок і брошур. Тшоднік Мазовше вперше з'явився друком у лютому 1982 р., видавався накладом кілька тисяч примірників і виходив до 1989 р. Видавалися часописи "Арка", "Ґлос", "Критика", "Карта", "Обуз". Завдяки Зоф'ї та Збіґнєву Ромашевським у квітні почало надавати програми нелегальне Радіо "Солідарність", яке діяло до арешту організаторів у лютому 1983 р.

Підпільна "Солідарність". 13 січня 1982 р. кілька членів КК "Солідарності" утворили Загальнопольськии комітет опору (Огульнопольскі комітет опору, ОКО), який, однак, не став центром об'єднання опозиції. На початку лютого відбулася зустріч представників регіональних структур "Солідарності" (Б. Ліс, Б. Борусєвич, А. Галль), на якій вирішено розбудовувати систему конспіративних організацій профоб'єднання в регіонах з наголосом на формуванні "свідомого суспільства". Паралельно тривали дискусії про форми і методи діяльності. Підпіллю вдалося нав'язати контакт з інтернованими діячами "Солідарності", отримувати від них інформацію. Я. Куронь передав на волю програмне есе Тези про вихід з ситуації без виходу, в якому наголосив на створенні єдиної централізованої організації "Солідарності", здатної протистояти владі, що певного моменту через генеральний страйк покладе край режиму. Інші погляди на відбудову профоб'єднання мали діячі, які уникнули інтернування й діяли в підпіллі. Вони вбачали в "Солідарності" децентралізовану неформальну організацію, що складається з незалежних груп і комітетів, котрі могли б протривати до кращих часів. Однак більшість діячів "Солідарності" боялася поширення радикальних тенденцій і появи тероризму, який би загрожував дальшими репресіями, тому поступово погоджувалися з необхідністю переговорів з владою. До цього закликали "Солідарність" папа Іоанн Павло II і костел. 5 квітня 1982 р. Суспільна рада при примасі Ю. Ґлемпі оголосила Тези в справі суспільної угоди, в яких обидві сторони - влада і опозиція -заохочувалися до нав'язання діалогу. При цьому костел надав значну допомогу підпільним структурам "Солідарності", виступав на захист інтернованих та ув'язнених.

22 квітня 1982 р. представники регіонів Владислав Фрасинюк (Вроцлав), Збіґнєв Буяк (Мазовше), Богдан Ліс (Ґданськ), Владислав Гардка (Краків) провели нелегальну зустріч, під час якої утворили

Тимчасову координаційну комісію "Солідарності" (ТКК). її завданням було узгоджувати діяльність, спрямовану на відміну воєнного стану, звільнення інтернованих, повернення громадянських прав, відновлення НСЗЗ "Солідарність". Головними формами боротьби з режимом були обрані засоби масового протесту, створення комітетів соці&чьної допомоги, бойкот "колаборантів", поширення правдивої інформації. Більшість підпільних структур "Солідарності" визнали ТКК і підтримали її заклики до пасивного опору владі, хоча деякі організації діяли за власними програмами. У липні 1982 р. ТКК організувала поза Польщею у Брюсселі Координаційне бюро за кордоном на чолі з Є. Мілєвським, яке зосередило в своїх руках збір коштів для діяльності підпілля. Кошти надходили від США з фондів ЦРУ, від католицької церкви, від профспілкових організацій західних країн. З різних джерел на підтримку "Солідарності" надійшло близько 30 млн. доларів, які були використані на закупівлю та доставку поліграфічного та іншого обладнання, матеріальну підтримку інтернованих та безробітних тощо. Була також організована нелегальна Рада національної освіти, яка створила конспіративні групи: Комітет незалежної освіти, Комітет незалежної культури, Суспільний комітет науки. Невдовзі розпочав діяльність Загальнопольськии комітет

633

Історія Польщі

опору селян. За ініціативою "Солідарності" було покладено початок створення "паралельних" суспільних структур, які повинні були протистояти державному апарату, спиратися на громадську ініціативу. У цьому напрямі скеровували попередні постулати програмної декларації ТКК "Солідарності" під назвою Підпільне суспільство, оголошеної 28 липня 1982 р. У ній стверджувалося, що "боротьба за наші цілі вимагає загальної участі суспільства, свідомого своїх невіддільних прав і організованого для довготривалих дій". Єдиним виходом з ситуації, підкреслювалося в документі, є суспільна угода. Доки влада не йде на зустріч такій угоді, ТКК закликала населення до організації "підпільного суспільства", яке повинно "охопити різноманітні галузі життя і громадської активності, всі групи і середовища, місто і село".

Пасивний рух опору, організований "Солідарністю", давав результати. Окрім поширення підпільної преси, збору коштів для підтримки ув'язнених, організації нелегальних лекцій і навчання, чимало діячів науки та культури бойкотували офіційні заходи, запрошення до виступів в офіційних програмах. 1 травня 1982 р. "Солідарність" організувала "паралельні" демонстрації, в яких взяли участь тисячі осіб; 3 травня демонстрації повторилися, але цього разу до їх розгону були використані загони міліції та ЗОМО, наслідком чого були десятки побитих, кілька осіб померли в лікарні. На заклик ТКК "Солідарності" 13 травня в багатьох містах відбулися нові демонстрації протесту, для розгону яких знову було застосовано сили правопорядку, мали місце чергові побиття, особливо жорстокі в Кракові. Влада вдалася до нових арештів і звільнень. 31 серпня, в річницю підписання порозумінь 1980 р., пройшли великі маніфестації в 66 містах 34 воєводств, зокрема найбільші в Ґданську, Вроцлаві, Кракові; в Любліні дійшло до вуличних зіткнень з міліцією і ЗОМО, в ході яких була застосована зброя і загинули люди.

Тим часом міжнародна обстановка навколо Польщі швидко змінювалася. Вже 31 грудня 1981 р. новий президент США Р.Рейган оголосив про запровадження господарських санкцій проти Польщі, а через декілька днів - й проти СРСР. Наприкінці грудня 1981 р. посол Польщі в США Р. Спасовський і посол Польщі в Японії 3. Рураж залишили свою службу й попросили політичного притулку в США. 4 січня 1982 р. міністри закордонних справ Європейського Союзу засудили введення воєнного стану в Польщі й оголосили економічні санкції проти Польщі та СРСР. Тільки СРСР і країни ОВД надавали економічну допомогу та політичну підтримку Польщі, однак їхні можливості на той час були обмеженими. До політичної та економічної ізоляції, з якою зіткнулася Польща в 1982 р., додалися неприємності на міжнародній арені: Комісія з прав людини ООН в березні 1982 р. зажадала від Генерального секретаріату підготовки рапорту про ситуацію в Польщі. У червні того ж року норвезькі та французькі профспілки подали до Міжнародної організації праці скаргу на польський уряд з приводу порушення ним двох конвенцій про права профспілок.

Воєнний стан став приводом для дальшої диференціації лав ПОРП. В. Яру-зельський відмовився від ідеї розпуску ПОРП і створення нової комуністичної партії, запропонувавши очищення її лав. У середині 1981 р. ПОРП, незважаючи на дальший відхід членів налічувала понад 2 млн. осіб. З метою консолідації сил прихильників режиму по всій країні створювалися Громадянські комітети національного порятунку (ОКОН). Пожвавилася діяльність "твердоголових" комуністів, які виступали за "революційні методи боротьби з контрреволюцією". Проте В. Ярузельський та його оточення робили ставку на центристську лінію в політиці, прагнули надати партії "марксистсько-ленінського" і водночас "реформаторського" характеру. Наприкінці лютого пройшов черговий пленум ЦК ПОРП. На ньому було схвалено введення воєнного стану і створення ВРОН, лунали гасла консолідації партії та захисту "завоювань соціалізму".

634

В умовах комуністичного експерименту

Партійний апарат поступово відходив від потрясіння і прагнув перехопити ініціативу у військових. Однак на той час справжнім господарем ситуації було Міністерство внутрішніх справ, апарат якого значно зріс: Служба безпеки перевищила 40 тис. осіб, міліція - 90 тис, у спеціальних частинах МВС служило ще близько 30 тис. осіб. Служби МВС активно проникали в усі галузі життя країни, особливу увагу приділяли агентурній роботі в структурах "Солідарності", в костельних сферах, не гребували прихованим терором і

провокаціями проти діячів підпілля та опозиції.

"Нормалізація". 25 січня 1982 р. сейм затвердив усі декрети Державної ради про запровадження воєнного стану, підкресливши в ухвалі, що нагромаджені проблеми не вдасться розв'язати з допомогою сили, тому головною метою залишається досягнення "національного порозуміння". Це дало підстави військовим властям поступово здійснювати "нормалізацію" суспільного життя. Після відповідних чисток відновлювали діяльність установи й заклади освіти, науки, культури, підприємства. У лютому було поновлено міжнародний телефонний зв'язок, а 2 травня скасовано міліційну годину. Після перевірки звільняли частину інтернованих діячів опозиції. З лідерами "Солідарності" постійно проводилися розмови, щоб схилити їх до співробітництва з режимом. Однак ані Л. Валенса, ані інші провідні діячі "Солідарності" не погодилися на співпрацю, вимагаючи насамперед відміни воєнного стану. Тільки деякі діячі т.зв. другого ешелону "Солідарності" підписали листи лояльності. Через посередників спецслужби нав'язали контакт з керівником підпільної "Солідарності" 3. Буяком, пропонуючи безпеку на випадок порозуміння з владою. Однак той відкинув ці пропозиції. Водночас Служба безпеки продовжувала переслідувати й заарештовувати провідних діячів підпільної "Солідарності". Попри це, влада шукала шляхів залагодження конфлікту. 9 січня 1982 р. В. Ярузельський зустрівся з примасом Ю. Ґлемпом. У ході розмови було узгоджено спільне комюніке, в якому обидві сторони висловили прагнення до "нормалізації ситуації в країні". Невдовзі відновила роботу спільна Комісія представників уряду і єпископату. У своїх виступах В. Ярузельський часто підкреслював особливу роль костела в житті народу та формуванні його свідомості. Він погодився з пропозицією приїзду до Польщі папи Іоанна Павла II.

Найскладнішою проблемою для влади залишався профспілковий рух. Під час воєнного стану була заборонена діяльність усіх профспілок. Передбачалося відновити діяльність "Солідарності", якщо її лідери пристануть на умови режиму. Однак цього не сталося, і неодноразові пропозиції "національного примирення", що лунали з боку уряду, зависали в повітрі. Тому влітку 1982 р. в правлячих колах поступово перемогла ідея створення нових профспілок. Восени 1982 р. службі безпеки вдалося заарештувати кількох керівних діячів підпільної "Солідарності" - В. Фрасинюка, П. Беднажа та ін. 8 жовтня 1982 р. сейм ухвалив закон про професійні спілки, який скасував усі попередні об'єднання і запровадив складну процедуру створення нових спілок знизу, від підприємств, і лише пізніше планувалося утворити галузеві об'єднання. ТКК "Солідарності" виступила з протестом і закликала до загального страйку 10 листопада. Однак влада провела превентивні арешти, оголосила про візит до Польщі папи Іоанна Павла II. Усе це дало наслідки: акція 10 листопада не набула масового характеру. Робітники та населення виявляло ознаки втоми від постійних конфліктів. 4 жовтня відбувся судовий процес над членами підпільної КПН. її лідер Л. Мочульський був засуджений на сім років позбавлення волі, інші члени - на строк від двох до п'яти років.

На суспільні настрої неабиякий вплив мала економічна ситуація, яка на кінець 1982 р. дещо поліпшилася. Воєнний стан та мілітаризація не принесли кращого господарювання. Національний дохід у 1982 р. знизився на 8%, продукція промисловості зменшилася на 2 %, а сільського господарства - на 3 %. Натомість зазнала змін

635

Історія Польщі

ситуація на продовольчому ринку, де постачання регламентованих товарів стало більш регулярним. З 1 січня 1982 р. розпочалося офіційне здійснення господарської реформи, розробленої ще влітку 1981 р. Антикризовим штабом на чолі з економістом В. Бакою. В основі реформи лежали елементи ринкового господарювання, які робили підприємство автономним суб'єктом економічних стосунків, що функціонує на засадах госпрозрахунку. Планувалося відпустити ціни, щоб зробити продукцію рентабельною, ліквідувати зайві управлінські структури промисловості, використовувати економічні механізми керівництва виробництвом. Однак у 1982 р. реформа обмежилася підвищенням цін, що дало змогу загальмувати інфляційні процеси при загальному зниженні доходів населення на 32 %. Надалі потреби "латання дірок", тиски керівників галузей і директорів великих підприємств, партійної номенклатури загальмували запровадження ринкових механізмів. Політичні вимоги "нормалізації" змушували уряд йти на численні відступи від засад реформи, переходити на "ручне управління" господарством. Завдяки цьому в другій половині 1982 р. вдалося досягти певної стабільності на регламентованому споживчому ринку.

Не менші проблеми стояли перед ПОРП. Воєнний стан збільшив відтік членів з правлячої партії, посилив ідеологічну диференціацію серед них. Ідеї соціалізму та комунізму втратили притягальність, хоча партійні керівники повторювали як закляття, що поляки протестують не проти соціалізму, а проти його "перекручень". На лютневому пленумі ЦК ПОРП його учасникам було запропоновано проект ідейної декларації За що боремося, до чого прагнемо' У квітні 1982 р. зібралася / Загальнопольська ідеологічнотеоретична конференція ПОРП, яка обговорила питання будівництва соціалізму в Польщі. Ідеологічний актив не спромігся запропонувати нові підходи, котрі б відбивали сучасні процеси. Вище керівництво ПОРП продовжувало керуватися прагматичними міркуваннями нейтралізації крайніх тенденцій в партії - "партійного бетону" і "лібералів". На липневому пленумі ЦК ПОРП з вищого ешелону керівництва відійшли ліберали Г. Кубяк і Я. Лабенцький й консерватори С. Ольшовський та С. Коцьолек. На їх місце прийшли прагматики Я. Ґлувчик, М. Ґоривода, В. Свірґонь. Прагнучи розширити соціальну базу режиму, ПОРП спільно з союзними партіями та організаціями (ЗСЛ, СД, "Пакс", Християнським суспільним об'єднанням і

виникло нове об'єднання - Загальнопольське порозуміння професійних спілок (Огульнопольськє порозумєнє звьонзкув заводових, ОПЗЗ), яке очолив член ПОРП Альфред Мьодович. Створення слухняних владі профспілок наштовхувалося на сильний опір багатьох працівників, але, незважаючи на це, невдовзі вони охопили близько 3 млн. осіб. Прагнучи здобути популярність, керівництво нових профспілок виступало на захист повсякденних життєвих інтересів своїх членів, добивалося задоволення окремих економічних вимог. Уряд погоджувався їх реалізувати, створюючи альтернативу структурам "Солідарності".

Значні зусилля витрачала влада також на розбудову ПРОН. 7-9 травня 1983 р. у Варшаві пройшов І конгрес руху, який повинен був закласти підвалини національного порозуміння. Незважаючи на витрачені кошти та енергію організаторів, ПРОН не розвинувся у масову структуру, налічуючи до 500 тис. членів. Інструментальний характер ПРОН був зрозумілий більшості поляків, які бачили за її лаштунками ПОРП. З утворенням ПРОН припинив діяльність Фронт єдності нації.

Настрої основної маси суспільства характеризувалися уникненням участі в офіційних заходах, апатією, замиканням у колі родини та знайомих ("внутрішня еміграція"). Ставлення до підпільної "Солідарності" у 1983 р. було амбівалентним: більшість не відмовлялася від епізодичної допомоги, але неохоче включалася в активну діяльність. Подолання побутових негараздів забирало багато енергії: щоб здобути продукти харчування і товари першої необхідності доводилося щодня вистоювати в чергах (середньо дві години); а для придбання товарів тривалого користування (меблі, холодильники, пральні машини тощо) треба було щоденно відвідувати та "відзначатися" у стихійно створюваних "громадських чергових комітетах". У цей час набув популярності "городній рух" - отримання невеликих городніх ділянок, які давали змогу тяжкою фізичною працею отримувати додаткові продукти харчування (у 1984 р. було 850 тис. "городників"). Апатичні настрої та нав'язлива пропаганда створювали передумови для погодження з режимом. Соціологічні опитування, проведені восени 1983 p., засвідчили, що 16,4 % опитаних "рішуче позитивно" оцінювали запровадження воєнного стану, а ще 26,3 % - "швидше позитивно, ніж негативно".

Ще одним наслідком воєнного стану стало зростання популярності та ролі католицької церкви в громадському житті. З цим змушена була рахуватися й влада, яка намагалася використати авторитет костелу для зменшення соціальної напруги. Цій меті повинен був служити візит папи Іоакна Павла II до Польщі, який відбувся 16-23 червня 1983 р. з нагоди 600-річчя перебування ікони Матері Божої Ченстоховської в монастирі Ясної Гури. Паломницький візит папи, який за задумом влади повинен був символізувати "нормалізацію" ситуації, проходив у супроводі великих мас вірних, які висловлювали симпатію до глави католицької церкви і надії на зміну обстановки в країні. У численних промовах Святіший Отець не висловлювався відкрито, а давав зрозуміти, що влада і суспільство можуть дійти згоди тільки на засадах поваги людської гідності, свободи, правди, добра, підкреслював значення моральності в житті кожної особистості та суспільства. Своєю поведінкою і словами папа давав зрозуміти, що не схвалює дій режиму, а в розмові з В. Ярузельським, який приймав гостя у Бельве-дерському палаці, заявив, що бачить Польщу "як один великий концентраційний табір-". У промові під час зустрічі з вищим польським керівництвом папа наголошував на

Рис. 78. Папа римський Іоанн Павло II.

638

В умовах комуністичного експерименту

потребі діалогу влади і суспільства, оскільки, коли такий діалог перестає діяти, "суспільний мир опиняється під загрозою або навіть цілком зникає". Всупереч владі, Святіший Отець мав приватну зустріч з Л. Валенсою. Кульмінаційним пунктом візиту стала Служба Божа на аеродромі в Катовіцах 20 червня, де зібралося понад 1 млн. осіб, і під час якої Іоанн Павло II наголосив на природному праві людини об'єднуватися у професійні спілки. Візит папи послужив стимулом для більш активної участі молодих священиків у гуртуванні суспільства на моральних засадах християнства. Серед молодих ксьондзів виділялися особистості, котрі однозначно підтримали опозицію: священик гданської сточні ім. Леніна Генрик Янковський, ксьондз парафії в Урсусі Мечислав Новак, священик варшавського костелу св. Станіслава Косткі Єжи Попелушко. На їхні проповіді приходили тисячі людей, а Служба Божа перетворювалася на маніфестації.

Прагнучи використати сприятливу обстановку, вища влада країни розпочала підготовку до повного скасування воєнного стану. У зв'язку з цим 14 липня 1983 р. сейм ухвалив закон про МВС, який змінив структуру його органів на місцях, розширив повноваження в сфері застосування репресій. 20 липня сейм вніс поправки до Конституції ПНР, окресливши місце ПРОН у політичній системі країни, положення про підтримку індивідуальних селянських господарств, а також пункт про запровадження "виняткового стану" на випадок загрози для внутрішньої безпеки держави або стихійного лиха. Наступного дня був ухвалений закон Про особливе правове регулювання в період подолання суспільно-економічної кризи, який надавав державним органам великі права у соціальній сфері (звільнення з роботи, продовження тривалості робочого дня, призначення на керівні посади тощо). Того ж дня сейм затвердив закон про амністію, за яким була звільнена решта інтернованих, за виключенням 11 керівників КОР і "Солідарності". 20 липня 1983 р. Державна рада своєю ухвалою повністю скасувала воєнний стан на території країни з 22 липня того ж року і ВРОН самороз-пустилася. Схвалені закони і наступні розпорядження залишали в руках влади великі

можливості репресій проти опозиції.

Після відміни воєнного стану ситуація в Польщі не зазнала суттєвих змін. Країною управляла ПОРП, підтримувана союзними партіями і ПРОН, а також новими профспілками. Польща залишалася членом РЕВ і ОВД. Партійно-державна апарат прагнув зміцнити соціальні впливи, не припиняючи репресій проти опозиції. Поступово відновлювалися громадські організації, творчі спілки за умови, якщо вони декларували лояльність до дійсності. Офіційна пропаганда продовжувала дискредитувати "Солідарність" та її керівників, передусім Л. Валенсу, якого називали "платним агентом Заходу", "ковбоєм з Ґданська" тощо. У свою чергу, ТКК "Солідарності" прийняла рішення про продовження діяльності підпільних структур і водночас використання легальних можливостей. Напередодні річниці серпневих порозумінь 1980 р. "Солідарність" готувала низку страйків і акцій протесту. Прагнучи перехопити ініціативу, влада схилила затриманого у серпні 1983 р. члена ТКК "Солідарності" В. Гардка виступити по телебаченню із закликом припинити нелегальну діяльність. 25 серпня відбулася зустріч віце-прем'єра М.Ф. Раковського з робітниками ґданської сточні ім. Леніна, під час якої урядовцю опонував Л. Валенса. У дискусії, яка безпосередньо транслювалася радіо і телебаченням, М.Ф. Раковський закинув "Солідарності" наміри здійснити неможливе і нереальне; його опонент визнав окремі помилки профоб'єднання, але звинуватив владу в порушенні людських прав, висловився за порозуміння на підставі загальноприйнятих у світі демократичних засад. 31 серпня в кількох містах країни відбулися акції протесту проти політики уряду, з вимогами відновлення "Солідарності", але їхні учасники були розігнані з допомогою міліції та загонів ЗОМО.

639

Історія Польщі

5 жовтня 1983 р. у Польщі стало відомо про присудження Лєху Валенсі престижної Нобелівської премії миру, яка підкреслювала не стільки особисті заслуги гданського електрика, скільки авторитет "Солідарності" у відстоюванні демократичних ідей. Цей акт, який високо підносив опозиційний антитотапітарний рух у Польщі та його лідера, викликав гостре роздратування партійно-урядової верхівки у Варшаві та Москві. Польський уряд виступив з офіційним протестом до норвезького уряду й парламенту, а представник уряду по зв'язках з пресою Є. Урбан з ядучою іронією говорив про "нагороду польському громадянинові, який діє проти інтересів власної батьківщини". Л. Валенса прийняв нагороду і одночасно закликав уряд США скасувати економічні санкції проти Польщі. Факт міжнародного визнання заслуг "Солідарності" підніс авторитет профоб'єднання та її лідера, поставив у складне становище польську владу, яка потребувала закордонної економічної допомоги.

Незважаючи на міжнародне визнання "Солідарності", режим продовжував політику репресій проти нелегальної опозиції, заарештовуючи її членів, викриваючи підпільні друкарні, склади. Йшлося насамперед про активних лідерів руху, а не рядових членів або співчуваючих, яких було надто багато. Міністр внутрішніх справ Ч. Кіщак згодом визнав, що міністерство пильно контролювало підпільні структури "Солідарності", не викриваючи їх, щоб не виникало нових. У в'язницях на той час перебувало 217 політичних в'язнів. Спецслуби схиляли активістів підпілля до виїзду за кордон (у 1983-1984 pp. таким чином опинилися на Заході близько 5 тис. осіб). Наприкінці листопада 1983 р. відбулася зустріч Л. Валенси з членами ТКК "Солідарності", під час якої обговорювалися питання подальших дій опозиції. Більшість діячів віддавала перевагу порозумінню з владою. Було вирішено як посередника використовувати католицьку церкву, суспільні позиції якої значно зросли. Католицька ієрархія недвозначно підтримувала "Солідарність", зверталася до урядових структур з проханням звільнити політв'язнів. Восени 1983 р. єпископат провадив таємні переговори з представниками МВС про звільнення 11 керівників КСС-КОР і підпільної "Солідарності" (Я. Куроня, А. Міхніка, 3. Ромашевського, Г. Вуйца та ін.). У квітні 1984 р. було досягнуто домовленості про їх звільнення за умови виїзду за кордон. Однак 20 квітня всі заарештовані відмовилися прийняти такі умови виходу на свободу.

Наприкінці 1983 р. - початку 1984 р. сейм ухвалив декілька нових законів. Один з них запровадив створення конституційного органу Комітету оборони країни (КОК), який очолив В. Ярузельський. Інший закон встановив кримінальну відповідальність за публікацію та поширення друкованих видань без адміністративного дозволу, що давало підстави владі затримувати й засуджувати людей, задіяних у поширенні літератури "другого обігу". 13 лютого 1984 р. сейм ухвалив рішення про продовження своїх повноважень, а також затвердив новий виборчий закон про вибори до національних рад, який знижував поріг легітимності виборів до 50 %усіх голосуючих. Закон було схвалено для того, щоб провести вибори до місцевих представницьких органів як "генеральну репетицію" майбутніх виборів до парламенту. Такі вибори до національних рад пройшли 17 червня 1984 р. їм передували вже традиційні бурхливі маніфестації під гаслами "Солідарності" 1 і 3 травня, які відбулися в багатьох великих містах і були розігнані силами правопорядку із застосуванням сили (під час розгону було затримано майже 700 осіб). ТКК "Солідарності" закликала до бойкоту виборів, які проходили за єдиними списками ПРОН. Проте вони відбулися при участі в них, за офіційними даними, 74,7 % виборців (за оцінками "Солідарності" - близько 60 %), що свідчило про певний успіх режиму. У зв'язку з 40-річчям ПКНВ 22 липня 1984 р. сейм ухвалив нову амністію для діячів опозиції, яка охопила також 11 членів керівництва КСС-КОР і "Солідарності". Проте й надалі влада провадила арешти керівників опозиції. У 1984-