Зашкільняк- Історія Польщі

684

У нових реаліях Європи та світу

Вибори 1997 р. призвели до змін на політичній сцені. Більшість аналітиків пов'язувала поразку СЛД не стільки з політикою попереднього періоду (назагал кількість прибічників СЛД зросла на 7 %), скільки з об'єднанням правоцентристських сил. Склалася ситуація, протилежна 1993-1995 pp.: тепер при лівому президенті діяв правоцентристський уряд. На черговому з'їзді СДРП в грудні 1997 р. партію очолив енергійний Лсшек Міллєр. У травні 1999 р. СДРП саморозпустилась, а СЛД перетворився на єдину партію на чолі з Л. Міллєром. Зміни відбулися в інших партіях. В Унії праці (УП) на зміну Р. Бугаю прийшов Марек Поль, який почав зближення з СЛД. ABC з виборчого блоку, який об'єднав 35 організацій, наприкінці 1997 р. перетворився на політичну партію Суспільний рух ABC (Рух сполечний ABC), очолювану М. Кшаклєвським. Але єдність партії залишалася проблематичною через претензії лідерів ЗХН. РОП розколовся на дві фракції - Я. Ольшевського і А. Мацєрєвича. Не знайшов собі місця в існуючих партіях Л. Валенса, який розпочав створювати власну -Християнську демократію III Речіпосполитої. Але вона не набула популярності. Харизма лідера "Солідарності" відходила у минуле. ПСЛ відкликала з посади голови В. Павляка і вибрала на його місце Я. Каліновського.

Уряд Є. Бузека розпочав реалізацію реформ, які містилися у виборчій програмі ABC. Лідери блоку запевняли громадськість, що вони покінчать з бюрократизмом і принесуть відчутне поліпшення добробуту населення. Опозиція намагалася довести, що одночасне проведення реформ негативно позначиться як на бюджеті, так і на громадянах. Проте уряд діяв згідно з взятими зобов'язаннями. Великої ваги він надав реформі адміністративно-територіального устрою. Урядовий проект передбачав утворення 12 воєводств замість 49, відбудову мережі повітів. У сеймі розгорнулася гостра дискусія, в якій ПСЛ заперечувала проти повітової організації, а СЛД вимагав створення 16 воєводств. Після тривалих суперечок, в яких немалу роль відіграло регіональне лобі, 18 липня 1998 р. сейм ухвалив закон, який запроваджував 16 воєводств і 436 повітів. У жовтні того ж року були проведені вибори до представницьких органів місцевої влади на всіх щаблях. У них взяли участь в середньому 46 % виборців, найбільше мандатів здобули кандидати ABC, на другому місці - СЛД. З 1 січня 1999 р. набрав чинності новий адміністративний устрій країни. 16 воєводств повинні були відповідати регіонам: Нижньосілезьке (Вроцлав), Куявсько-поморське (Бидгощ), Лодзінське (Лодзь), Люблінське (Люблін), Любуське (Гожув Великопольський), Малопольське (Краків), Мазовецьке (Варшава), Опольське (Ополє), Підкарпатське (Жешув), Подляське (Білосток). Поморське (Ґданськ), Сілезьке (Катовіце), Свєнто-кжиське (Кєльце), Вармінсько-мазурське (Ольштин), Великопольське (Познань) Західнопоморське (Щецін). Запровадження нового поділу виявилося коштовним заходом, внесло чимало хаосу в діяльність влади, викликало емоційні спалахи і протести.

Гостра політична боротьба розгорнулася в парламенті навколо нового закону про люстрації, схваленого сеймом у червні 1998 р. Він посилив контроль за вищими державними урядовцями і розширив повноваження спеціального Люстраційного суду, який дає оцінку правдивості декларацій. Закон, скерований переважно проти посткомуністів, боляче вдарив передусім по колишньому табору "Солідарності". Перед судом стали М. Юрчик, лунали звинувачення на адресу прем'єра Є. Бузека, які згодом були визнані безпідставними. Восени 1999 р. прем'єр Є. Бузек змусив піти у відставку свого заступника і міністра ВС Я. Томашевського, який, будучи звинуваченим у співпраці зі спецслужбами ПНР, відмовився скласти декларацію до Люстраційного суду. Восени 1998 р. увійшов в дію закон про скасування смертної кари. Побоювання громадськості, що це призведе до зростання злочинності, виявилися даремними.

685

Історія Польщі

На початку 1999 р. розпочалася реалізація реформ системи охорони здоров'я і пенсійного забезпечення. Вони зустріли неоднозначну реакцію громадськості й спричинили соціальні конфлікти. Була ліквідована державна служба охорони здоров'я, на її місце запроваджено т.зв. Каси хворих (фонди), які фінансують лікування громадян і забезпечують лікарні з коштів, відрахованих на соціальне забезпечення. Однак цих коштів виявилося недостатньо, що спонукало швидкий розвиток приватної медицини. Наслідком пертурбацій стали страйки лікарів і допоміжного медичного персоналу навесні та влітку 1999 р. Однак інших способів розв'язання проблеми уряд запропонувати не зміг. Реформа пенсійного забезпечення полягає в укладанні договору страхування з різними страховими компаніями і перекладання тягаря виплат з держави на недержавні організації.

З 1 вересня 1999 р. розпочалася реформа системи освіти, яка триватиме кілька років. Вона передбачає поступовий перехід до триступеневої середньої школи: 6-річної основної, 3-річної гімназії та 3- річного ліцею. У вищій школі запроваджено 3 або 4-річний "ліценціат" (базову вищу освіту) і 2 або 3-річний "маґістеріум" (фахова вища освіта). Кращі студенти продовжують навчання в 4-річній "докторантурі" (аспірантурі). Для вчителів введені шість кваліфікаційних категорій, які впливають на зарплату й спонукають до вдосконалення знань і вмінь. Міністерство національної освіти зробило акцент на підготовці сучасних освітніх програм і різноманітних посібників, призначивши для цього значні кошти. Наслідком стало значне якісне і кількісне зростання ринку методичного забезпечення навчання - посібників, приладів, відеофільмів, комп'ютерних програм і СД-дисків. Натомість викликали невдоволення населення спроби зменшення кількості шкіл на селі й організації "збірних" шкіл із довезенням учнів. Загальна переорієнтація

освіти на підготовку молоді до практичної діяльності супроводжується закриттям професійних шкіл, переходом частини вчителів на роботу в інші, більш високооплачувані галузі.

Економічна ситуація в 1998-1999 pp. залишилася стабільною, хоча темпи зростання уповільнилися (4,8 % приросту в 1998 р.) і дещо зросло безробіття. Відкриття ринку для імпорту сільськогосподарської продукції західних країн негативно відбилося на прибутках польських селян. Цей факт використали члени селянської "Самооборони", блокуючи в січні 1999 р. 114 основних шляхів сполучення. Переговори з керівником "Самооборони" А. Лєппером не дали результатів і уряд застосував силові методи для розблокування доріг. У результаті сутичок були поранені з обох сторін. Селяни все більш наполегливо вимагали проведення протекціоністської політики.

Восени 1999 р. з'явилися тріщини у коаліції АВС-УВ. Труднощі проведення реформ зумовили зниження популярності уряду. Дослідження стану суспільної свідомості, які регулярно проводилися Центром вивчення громадської думки (ЦБОС), показали, що у вересні 1999 р. 40 % опитаних підтримували СЛД, а 20 % - ABC, тоді як на початку року ці цифри були відповідно 32 % і 30 %. Пенсійна реформа спричинила конфлікт між віце-прем'єром Л. Бальцеровичем і головою Управління соціального забезпечення (ЗУС) С Альотем. Він' закінчився відставкою другого. Л. Бальцерович неодноразово критикував політику та кадрові призначення прем'єра Є. Бузека, вимагав зміни кадрів, які призначалися керівниками ABC без погодження з УВ. У червні 2000 р. коаліція остаточно розпалася через конфлікт зі скасуванням прем'єром результатів виборів президента Варшави з числа членів УВ (при підтримці фракції СЛД). УВ вийшла з коаліції й відкликала з уряду своїх міністрів. На їх місце Є. Бузек включив діячів ABC. Однак на цьому скандали в уряді не закінчилися: під різними звинуваченнями і приводами відходили у відставку інші міністри: у березні 2000 р. пішов міністр фінансів А. Хроновський, в липні - міністр юстиції Л. Качинський.

686

У нових реаліях Європи та світу

Восени 2000 р. мали відбутися чергові президентські вибори. Праві сили за будь-яких умов прагнули не допустити переобрання А. Квасьневського. З цією метою 2000 р. у ЗМІ на нього з'явилися численні "компромати". Спочатку поширили відеозйомку урочистостей на цвинтарі в Харкові у вересні 1999 p., коли президент виглядав не зовсім тверезим. Напередодні виборів штаб М. Кшаклєвського виготовив новий відеофільм, в якому президент і його міністр М. Сівєц пародіювали папу. Фільм викликав обурення віруючих, але не підважив авторитету А. Квасьневського, який вміло виконував функції на найвищій державній посаді. На виборах конкуренцію А. Квасьнєвському склали 13 претендентів, серед яких були М. Кшаклєвський (ABC), незалежний А. Олєховський, Я. Каліновський (ПСЛ), Я. Ольшевський (РОП), А. Лєппер ("Самооборона"), Л. Валенса (ХД) та ін. 8 жовтня відбувся перший і єдиний тур виборів. Вже у першому турі А. Квасьнєвський здобув 53,9 % голосів і залишився президентом на другий строк до 2005 р. М Кшаклєвський здобув 15,7 % голосів, пропустивши поперед себе А. Олєхов-ського (17,3 %), якому не зашкодило визнання свого зв'язку зі спецслужбами ПНР.

Президентські вибори 2000 р. засвідчили зміщення суспільних настроїв вліво. Наступного року мали відбутися вибори до парламенту, до яких треба було підготуватися. Наприкінці 2000 p. ABC почав розпадатися. Частина його діячів разом з М. Плажинським вийшла з об'єднаня і спільно з А. Олєховським і Д. Туском утворила Громадянську платформу (Платформа обивательська, ПО). Брати Я. і Л. Качинські знов організували власну партію Право і справедливість (ПіС); частина діячів ЗХН і СКЛ (Я.М. Рокіта) заснували Союз правиці (Пшимєже правіци, ПП) на чолі з К. Уяздовським. У травні 2000 р. Л. Бальцерович залишив крісло голови УВ, а на його місце прийшов Б. Ґеремек; через відхід частини діячів (Д. Туск) вплив партії послабилися.

Напередодні парламентських виборів 2001 р. уряд Є. Бузека був змушений долати серйозні труднощі, пов'язані із зростанням бюджетного дефіциту. Авторитет команди ABC падав: у вересні 2001 р. тільки 10 % населення довіряли їй. Набули розголосу нові скандали, пов'язані з фінансовими махінаціями Закладу соціального страхування "Жицє" (Життя), польсько-німецького фонду "Поєднання", які завдали шкоди державі на багато мільйонів злотих. Перед виборами посли ABC і УВ в сеймі змогли ще раз об'єднатися, щоб прийняти новий виборчий закон. Згідно з ним розподіл мандатів у сеймі проводився на користь партій, які здобули менше голосів. На вибори СЛД пішла в союзі з Унією праці (УП) під гаслами наведення порядку в управлінні державою, ліквідації бюджетного дефіциту. Вибори відбулися 23 вересня 2001 р. під сильним враженням польської громадськості від терористичних замахів ісламських радикалів у Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня. У голосуванні взяли участь 46,3 % виборців. За коаліцію СЛД-УП проголосувало 41 % (216 мандатів в сеймі); ПО підтримали 12,7 % (65), "Самооборону" - 10,2 % (53), ПіС - 9,5 % (44), ПСЛ - 8,98 % (42), Лігу посольських родин (ЛПР) - 7,87% (38). У сенаті СЛД-УП отримали 75 місць, Блок Сенат 2001 (частина членів ABC і УВ) - 15, ПСЛ - 4, "Солідарність" - 2, ЛПР - 2. Нищівної поразки зазнали ABC і УВ, які не подолали процентного порогу і не були представлені в сеймі (відповідно 5,6 % і 3,1 % голосів).

Нова політична ситуація в Польщі, однак, не давала підстав сподіватися на легке життя. Переможна коаліція СЛД-УП не мала вирішальної більшості в парламенті, але її керівники були налаштовані на більш прагматичне розв'язання суспільних проблем. До коаліції СЛД-УП приєдналося ПСЛ, що дало змогу отримати більшість у парламенті. На чолі уряду став лідер СЛД Лєшек Міллєр. Його

заступниками стали М Белька (СЛД) (фінанси), Марек Поль (УП) (інфраструктура) і Ярослав Каліновський (ПСЛ) (сільське господарство). З 12 міністрів більшість належала до СЛД, в тому числі МВС - К. Янік, оборони - Є. Шмайдзінський, закордонних справ - В. Цімошевич. Основну увагу уряд

687

Історія Польщі

спрямував на ліквідацію бюджетного дефіциту (88 млрд. злотих), яка вимагала схвалення непопулярних рішень, пов'язаних з економією коштів, а також на підготовку до вступу Польщі до ЄС.

Сейм очолив М. Боровський (СЛД), а його заступником став А. Лєппер ("Самооборона"). Однак у грудні 2001 р. А. Лєппер був зі скандалом відкликаний з посади в зв'язку з тим, що під час сеймового виступу без достатніх підстав звинуватив кількох міністрів у хабарництві і зв'язках зі злочинним світом. Крім того, сам лідер "Самооборони" не з'явився до суду в зв'язку зі звинуваченнями у подібній діяльності. Окремі факти свідчили про тоталітарні тенденції "Самооборони", зокрема використання демагогії і підбурювання традиційних фобій громадянства її лідером. У парламенті склалася також поміркована опозиція в складі ЛПР, ПіС.

Міжнародне становище і зовнішня політика. Зміст і спрямування зовнішньої політики Польщі, розроблені на початку трансформаційних змін, не зазнали суттєвих коректив. Ліва коаліція під час свого правління дотримувалася проєвропейської орієнтації, водночас проводячи обережну політику стосовно Росії. Серед пріоритетів зовнішньої політики Польщі 90-х років був вступ до НАТО і Європейського союзу. Свої надії на підтримку цих планів польські дипломати покладали на ФРН і Францію, взаємини з якими розвивалися найбільш успішно. 5 липня 1994 р. Польща підписала проект про індивідуальне партнерство з Північноатлантичним альянсом. У тому ж місяці американський президент Б. Клінтон зробив важливу заяву про те, що США підтримують розширення НАТО на схід, і ніхто не може перешкодити цьому процесу, а наприкінці року на сесії керівників держав-учасниць блоку було оголошено, що члени Вишеград-ської групи мають добрі шанси щодо прийому до цього оборонного союзу. Майже відразу погіршилися стосунки Польщі з Росією: президент Б. Єльцин не приїхав на відзначення 50-річчя Варшавського повстання, а прем'єр Росії В. Черномирдін відклав запланований візит до Польщі. Водночас на відзначення роковин повстання у Варшаві до Польщі з'їхалися багато високих зарубіжних гостей, а під час урочистостей президент ФРН Р. Герцог попросив вибачення у поляків за злочини німців під час Другої світової війни. Надалі Росія намагалася чинити всілякі перешкоди для розвитку добросусідських взаємин з Польщею.

Польська дипломатія докладала постійних зусиль для зближення із західними демократіями. Цій справі служили численні візити до Польщі керівників західних держав і закордонні виїзди польських керівників. Перші візити президента А. Квасьнєвського в січні 1996 р. були до Бонна і Парижа, а потім Брюсселя, де відбулися його переговори про вступ до НАТО. Президент, прем'єри і міністри закордонних справ Польщі здійснили низку візитів до країн-членів союзу з метою переконати їхніх керівників у доцільності приєднання Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО. Авторитету додав Польщі той факт, що 1 січня 1996 р. вона на два роки була обрана непостійним членом Ради безпеки ООН. Це дозволило подолати бар'єри і 8 липня 1997 р. на сесії альянсу в Мадриді було прийнято рішення офіційно запросити Польщу, Чехію та Угорщину приєднатися до блоку. Восени того ж року у Брюсселі розпочалися переговори про механізм вступу Польщі до НАТО. Після тривалої підготовчої роботи 12 березня 1999 р. на урочистій сесії керівників держав-членів НАТО, присвяченій 50-річчю створення союзу, Польща разом з Чехією та Угорщиною стали повноправними членами цієї воєнно-політичної організації. У вересні того ж року в Щеціні було створено командування багатонаціонального корпусу Північ - Схід. Польські збройні сили взяли участь у миротворчих діях НАТО на Балканах.

У липні 1997 р. члени Європейського союзу запросили Польщу, серед п'яти інших країн, на переговори про вступ до ЄС. Спеціальна комісія ЄС 1998 р. високо оцінила

688

У нових реаліях Європи та світу

стан економіки Польщі, відзначивши водночас її відставання в галузі сільського господарства, розвитку інфраструктури комунікацій, фінансової системи, промислового виробництва, соціального забезпечення та освіти. Попри це 31 березня 1999 р. розпочалися офіційні переговори між представниками ЄС і Польщі про вступ до співтовариства. Було розроблено програму заходів, яку повинна здійснити Польща в 2000-2006 pp. (т.зв. "Аґенда 2000"), щоб уніфікувати свої структури з європейськими. Реформи, яких вимагає ЄС, стосуються всіх сфер життя країни - права, фінансів, господарства, соціальних відносин, освіти, науки, культури і вимагають великих зусиль. Це стало причиною невдоволення певних верств, насамперед селян, які передбачають погіршення свого становища після приєднання до ЄС. Зондажі громадської думки, проведені навесні 2001 p., показали, що 55 % поляків підтримують входження країни до співтовариства, але 30 % - заперечують. Серед противників вступу різні націоналістичні й клерикальні кола, а також селяни, яких не влаштовує обмеження виробництва сіль-госпродукції, запроваджене в ЄС. Серед частини населення ще залишаються побоювання щодо напливу закордонного капіталу, передусім німецького, який може скупити польські землі та майно. Незважаючи на певний опір, правлячі кола Польщі докладали зусиль до якнайшвидшого приєднання до ЄС і перетворення її на сучасну розвинену державу. 28 квітня 2000 р. з нагоди 1000-ліття з'їзду в Ґнєзно до Польщі прибуло багато зарубіжних гостей найвищого

рангу; вони одностайно прийняли декларацію про прагнення до створення Європи "вільних суспільств, які живуть у мирі, безпеці й добробуті". У червні того ж року у Варшаві пройшла конференція міністрів закордонних справ ООН, під час якої 107 держав підписали декларацію про зобов'язання дотримуватися основних засад демократії. Польща виступає палким прибічником європейської інтеграції. На всіх своїх кордонах вона підтримала і розвинула ідею створення "єврорегіонів", метою яких є зближення з сусідніми народами в процесі розв'язання спільних економічних, соціальних і культурних проблем. Найважливішими є єврорегіони "Балтика" (Польща, Литва, Росія, Швеція, Данія), три польсько-німецькі ("Померанія", "Про Європа Віадріана", "Спрева - Ниса - Буг"), єврорегіони "Ниса" (Польща, Німеччина, Чехія), "Татри" (Польща, Словаччина), "Карпати" (Польща, Словаччина, Угорщина, Україна), "Буг" (Польща і Україна).

Зближення із Заходом дещо зменшило активність Польщі на Сході. Найбільш динамічно розвивалися взаємини Польщі та України, чому сприяли дружні відносини, які встановилися між президентами Польщі А. Квасьнєвським і України Л. Кучмою. 21 травня 1997 р. під час візиту А. Квасьнєвського до Києва було підписано спільну Декларацію президентів України і Польщі "До порозуміння і єднання ", яка мала на меті покласти край психологічним упередженням, які ще існують серед частини населення обох країн. У ній підкреслювалося, що "на порозі XXI столітті пам'ятаємо про минуле, але думаймо про майбутнє". Обидва президенти висловили бажання "бачити Україну і Польщу у об'єднаній Європі". Проте у взаєминах двох країн мали місце й складнощі, пов'язані з подоланням історичних стереотипів, які породжують взаємну недовіру, особливо серед частини населення західноукраїнських земель, конфлікти навколо польських історичних пам'яток в Україні. Щоб їх подолати, активізувалася діяльність польських та українських істориків у вивченні історичного спадку, проводилися спільні форуми підприємців. Для сприяння розвитку двосторонніх відносин створено Українсько-польську комісію з питань торгівлі та економічного співробітництва. Обсяг українсько-польського економічного співробітництва постійно зростає, але не перевищує 1 % у зовнішньоторговельному балансі. Основна частина товарообміну припадає на мінеральні продукти (40 %). Взаємини між двома країнами набули статусу "страте-

689

Історія Польщі

гічного партнерства". Польща взяла на себе зобов'язання сприяти інтефації Українидо європейських структур і НАТО.

Різного роду складнощі виникали в стосунках Польщі з Росією. Назагал Росія змушена була погодитися з вступом Польщі до НАТО, але з боку східного сусіда лунали погрози зменшення постачання енергоносіїв (насамперед нафти і газу). У січні 2000 р. польський уряд визнав персонами non grata дев'ять російських дипломатів, звинувачених у шпигунській діяльності; російський уряд вжив адекватних кроків. Хуліганські інциденти мали місце біля російського консульства в Познані, де група радикальних молодиків вдерлися на територію консульства і спалила російський прапор. Разом з тим, доволі успішно розвивалися економічні стосунки двох країн. Значно погіршилися відносини Польщі з Білоруссю в період правління там А. Лукашенка. Останній виступив із заявою, що від Польщі виходить загроза агресії проти Білорусі. Поступово поліпшилися взаємини з Литвою, і польські дипломати сприяли їй у вступі до НАТО і ЄС. Після відходу уряду В. Мечіара в Словаччині набули розвитку її стосунки з Польщею. Взаємини з країнами Азії, Африки і Латинської Америки були на другому плані польської дипломатії. Польща намагалася будувати їх на взаємних засадах. Натомість спільно з США та іншими країнами НАТО Польща однозначно підтримала і взяла участь у антитерористичній акції проти режиму талібів в Афганістані наприкінці 2001 - початку 2002 p., яка завершилася скиненням режиму руху Талібан.

■ у Суспільство Населення. На початок 2001 р. в Польщі проживало 38,644 млн. осіб. Загальною тенденцією другої

половини XX ст. було зменшення натурального приросту населення, яка посилилася в останнє десятиріччя століття. Якщо в 1990 р. приріст становив 4,1 %, то в 1999 р. він став від'ємним. Наслідком цього було загальне постаріння населення: понад 16% поляків мали вік понад 60 років. У середньому кожна полька в репродуктивному віці мала 1,58 дитини. Натомість зросла середня тривалість життя - серед чоловіків з 66 до 69 років, жінок - з 75 до 77 років. Негативною тенденцією було послаблення і дегенерація молоді, яка не проходить медкомісій при наборі у військо. Фахівці стверджують, що це є наслідком зростання стресових ситуацій і поширення соціальних хвороб (алкоголізм, наркоманія, втрата соціальних позицій тощо). Разом з тим, упродовж останнього десятиріччя XX ст. в Польщі збереглася висока частка працездатного населення ( в середньому 58 %) - один з найкращих показників у Європі. На 100 чоловіків припадає 106 жінок. За освітнім рівнем населення Польщі помітно відстає від розвинутих європейських країн: тільки 7 % мають вищу освіту, 37 % - повну середню і 26 % - неповну середню.

Основна маса населення проживає в містах - близько 62 %, решта в селах - 38 %. У 1997 р. було 845 міст, з них 42 з населенням понад 200 тис. осіб. У столиці Варшаві проживало близько 1,7 млн. осіб. До великих міст (понад 500 тис.) належать Лодзь (850 тис), Краків (750 тис), Вроцлав (650 тис), Познань (600 тис.) За зайнятістю населення розподілене таким чином: у сільському господарстві - 28 %, промисловості - 24 %, сфері послуг - 24,7 %, торгівлі - 12,3 %, будівництві - 5,6 %, транспорті і зв'язку -5,4 %. Особливістю Польщі є значна кількість осіб з подвійною професійною діяльністю (до 20 %). За останні роки постійно зростала кількість населення, зайнятого у сфері послуг, торгівлі і комунальному господарстві, і

зменшувалася - у сільському господарстві. Значно зросла, досягнувши 2,4 млн. осіб, частка населення, яка утримується за власний рахунок (підприємці, торгівці, особи вільних професій), що становить т.зв. "середній клас". Якщо кількість людей, зайнятих у бюджетній сфері, за останнє

690

У нових реаліях Європи та світу

десятирічя зменшилася незначною мірою (з 2,4 до 2,2 млн. осіб), то кількість осіб у приватному секторі помітно зросла - на 27,7 % (з 4,4 до 5,6 млн. осіб).

Назагал рівень життя населення за останнє десятиріччя XX ст. дещо зріс. Споживання основних харчових продуктів постійно збільшувалося і в 1997 р. на 50 % перевищило рівень 1990 р. Змін зазнала структура споживання: зменшилася частка м'ясних продуктів, але зросла овочевих і молочних. Поліпшилася ситуація з використанням побутової техніки. У 1998 р. кольоровий телевізор мали 93,9 %> родин, відеомагнітофони - 55,8%о, особисті комп'ютери - 10,2 %, легкові автомобілі - 44,5%. У 1999 р. майже 4 млн. осіб користувалися мобільним телефонним зв'язком. Зросли можливості подорожей по світу і відпочинку за межами країни. Динаміку змін можна зауважити в кожному населеному пункті: з'явилися нові приватні магазини, супермаркети, приватні заклади різного плану, численні автомобілі закордонних марок тощо. З другого боку, більш контрастним став поділ суспільства на багатих і бідних при повільному зростанні частки "середнього класу". Новим і постійним явищем стало безробіття, рівень якого хоча й коливався, досягнувши апогею в 1993 р. (2,9 млн. осіб, 16,4%) працездатного населення), але постійно перевищував 10%>. Соціальна допомога безробітним з боку держави і благодійних організацій не могла компенсувати матеріальних і моральних втрат, залишаючись однією з кардинальних проблем суспільства. Певною мірою ситуація зрівноважується тим, що близько 600 тис. поляків щорічно виїжджають на різноманітні роботи до США і країн Західної Європи. Значна частина населення східних воєводств виживає за рахунок прикордонної торгівлі з колишніми республіками СРСР.

Суспільні відносини. Системні трансформації, які відбулися в Польщі, характеризувалися становленням ліберально-демократичної моделі устрою, основними ознаками якої є політичний плюралізм і демократичні засади правління, главенство права і громадянських свобод, ринкова економіка на принципах співіснування різних форм власності з перевагою приватної. Дві головні системні ознаки - демократія і ринкові відносини ("капіталізм") - утвердилися в свідомості більшості поляків (у 1999 p., згідно з дослідженнями ЦБОС, 67 % поляків схвалювали зміну устрою в країні). Правда, індивідуальне й групове сприйняття нових реалій Польщі значно різнилося. Основна маса населення сприймала демократію і ринок через призму їх нинішнього стану в розвинутих західних країнах, не завжди погоджуючися з необхідністю проходження тривалих "проміжних стадій" для досягнення суспільства "загального споживання".

Головним змістом економічної трансформації стала приватизація державних підприємств. До 1998

р.нею було охоплено 6129 закладів, що становило 70% їх загальної кількості. У результаті докорінно змінилося співвідношення між державним і недержавним секторами в економіці на користь другого. У 1989

р.усуспільнений сектор (без сільського господарства) виробляв 81,2 % національного доходу, в ньому було зайнято 69 %> усього працездатного населення; 1998 р. на нього припадало менше 40 % доходу і 30%> працюючих. Частка приватного сектора в продукції промисловості в 1998 р. становила 69,1 %>, будівництві - 93,7 %>, торгівлі - 95 %. Відбулися також глибокі зміни в структурі польської економіки: зменшилася частка промисловості у створенні валового національного продукту (з 34 % у 1992 р. до 24,3% у 1998 р.), сільського господарства (відповідно 6,7 %> і 4,2 %>), натомість зросла частка сфери обслуговування і торгівлі.

Економічні зміни позначилися на загальній соціальній структурі суспільства. З'явилася верства

економічної еліти, яка сформувалася з власників великих підприємств, директорів і менеджерів акціонерних товариств і приватних фірм, основу якої склала колишня номенклатура ПОРП, прибутки якої у десятки разів перевищували середньо-

691

Історія Польщі

статистичні. Для докладної характеристики нової політичної та економічної еліти ще бракує результатів досліджень. Однак деякі попередні зондажі свідчать про те, що приблизно третина її належала до ПОРП і союзних партій, а серед бізнесових кіл -45,8 % (праці Я. Павляка). Значні зміни торкнулися "середнього класу", або людей, що мають приватний бізнес. До цієї групи додалася значна частина т.зв. "менеджерських" кіл, яка складається з різного роду організаторів, спеціалістів і творців. В умовах ринкової економіки і демократичного устрою різко зріс попит на спеціалістів у галузі комп'ютерної техніки, моніторингу, реклами, піару тощо. Як правило, це люди з вищою освітою і вузькою спеціалізацією, потреба в яких зростає в ринкових стосунках (т.зв. "білі комірці"). Зменшилася частка населення, зайнятого в промисловості і сільському господарстві; й ця тенденція, за спостереженням фахівців, зберігатиметься надалі. Поступово формується нова соціальна структура (стратифікація) суспільства, властива розвинутим західним країнам із значним подрібненням соціальних груп за інтересами.

Нові засади устрою Польщі створили сприятливі умови для формування громадянського суспільства, яке характеризується проявами позадержавної активності його членів. Роль і значення громадськості зростають у розвиненому демократичному соціумі, який прагне обмежити неконтрольовану

діяльність державної влади. Тоталітарний режим не допускав існування позаконтрольних громадських організацій (певним виключенням були церковні). Після 1989 р. настав період бурхливого росту неурядових організацій, досягнувши у 1997 р. приблизно 20 тис. (в Австрії - 83 тис, Фінляндії -понад 100 тис, Швеції - понад 200 тис). Більша їх частина (50 %) - регіональні, 90% присвячують діяльність справам родини, дітей, освіти, молоді, соціальної допомоги. Діяльність громадських організацій і товариств спрямована на піднесення гідності громадяь, причетності до позитивних змін у суспільстві. Хоча значна частина поляків (52 %) ще з недовірою ставиться до їх можливостей, але кількість оптимістів постійно зростає (з 7 % у 1992

р.до 32 % у 1998 p.).

Усучасному польському суспільстві швидко змінюється сфера масового інформування (преса, радіо, телебачення), яка служить головним джерелом формування суспільної свідомості. Суттєві зміни зумовлені приватизацією польських ЗМІ та інтеграцією зі світовою системою. Приватизація преси в Польщі відбулася повністю і в короткі строки до кінця 1993 р. Повільніше проходила приватизація радіо і телебачення, яку здійснювала Крайова рада радіофонії і телебачення. У 1997 р. вже діяло 16 телевізійних і близько 200 приватних радіоканалів при збереженні кількох державних. Через кабельне і сателітарне телебачення поляки отримали доступ до світового інформаційного простору. У 2000 р. до цієї мережі були підключені 46 % польських родин. Здійснені заходи зробили ЗМІ одним з головних чинників реалізації політичного та культурного плюралізму, а конкуренція програм - стимулом для підвищення їх якості. У Польщі проявляється загальна світова тенденція щодо ЗМІ: перехід першості від преси і радіо до телебачення ("від культури слова до культури образу"). Це також пов'язано з постійним розширенням доступу до світової комп'ютерної мережі "Інтернет". Позитивною стороною змін є зростання участі громадян у культурному процесі й розширенні погляду на світ. Разом з тим, виникла небезпека однобічності представлення програм, переважання цінностей масової культури, етичне та естетичне спрямування яких є сумнівним. Водночас зросли побоювання громадськості щодо комерціалізації ЗМІ і маніпулювання інформацією в інтересах політичних та ідеологічних чинників. Висловлюються думки про руйнівний вплив глобалізації культури на моральні та національні цінності.

Традиційно впливовою релігійною організацією Польщі є римо-католицька церква (костел). У 1998

р.вона мала 9990 парафій і 27235 священослужителів. 25 березня

692

У нових реаліях Європи та світу

1992 р. папа римський оголосив буллу, яка запровадила новий адміністративний устрій костелу в Польщі: кількість митрополій зросла до 13, а дієцезій - до 40. На чолі єпископату стоїть примас кардинал Юзеф Ґлемп. Найбільшим моральним авторитетом для поляків залишається папа римський Іоанн Павло II (К. Войтила). Релігійність польського суспільства зберігалася впродовж всього XX ст. (найбільший спад спостерігався в 60-і роки, але й тоді 77-83 % дорослих брали участь у релігійній практиці). Після обрання поляка главою римо-католицької церкви релігійність різко зросла. За даними 1999 р. 90 % населення декларували свою віру, 50 % регулярно брали участь у релігійних відправах. Водночас зменшився авторитет костелу в публічних справах, що пов'язано з посиленими намаганнями ієрархії втручатися в світські справи в 90-х роках. Дві третини громадян підтримують засаду відокремлення церкви від держави і заперечують право церкви давати оцінку державним документам. Така ситуація відповідає світовим тенденціям секуляризації та "приватизації" релігії, її пристосуванню до індивідуальних потреб людей. Окрім римокатолицької церкви в Польщі діють інші християнські конфесії. Найбільшою є Автокефальна православна церква, до якої належить понад 500 тис. віруючих, переважно білорусів та українців. її очолює митрополит варшавський і всієї Польщі Сава Грицуняк. Менший вплив мають протестантська церква (близько 90 тис. вірних), єговісти (близько 120 тис).

Національні меншини становлять у сучасній Польщі близько 1 млн. осіб (2,6 % населення). До найбільших належать німці (близько 360 тис), українці (300 тис), білоруси (240 тис). Усі інші меншини (цигани, литовці, росіяни, євреї, вірмени, татари, греки, чехи та ін.) разом сягають 100 тис. осіб. Компактною групою німці проживають переважно в Сілезії (Катовіце, Ополє), де беруть участь у місцевих органах влади. У 1991 р. німецькі громадські організації утворили Союз німецьких громадсько-культурних товариств у Польській республіці. 1994 р. до нього належали 21 воєводська організація і близько 90 % німців. Того ж року виникла Головна рада верхньосілезьких німців. Обидві організації декларують прагнення до поєднання німців і поляків, участі німців у розвитку Польщі і становленні демократичних порядків. У 60-х роках німецьке шкільництво в Польщі фактично перестало функціонувати через брак учнів. Після 1989 р. з'явилася тенденція до відновлення німецького шкільництва, передусім у вигляді обов'язкових занять з німецької мови в польських школах. У 1995 р. в 45 польських школах була запроваджена обов'язкова німецька мова. Тільки в 90-х роках з'явилися перші німецькомовні періодичні видання - тижневики "Oberschlesische Zeitung" (Верхньосілезька газета) і "Auf Schlesischer Erde" (3 сілезької землі). У діяльності німецьких громадських організацій проявлялися тенденції до повернення німцям їхнього майна, розширення можливостей національного життя в Польщі. Договір між Польщею і ФРН 1991 р. поклав край радикальним вимогам щодо повернення німецьких назв місцевостей, подвійного громадянства і майна. Водночас було констатовано, що німці користуватимуться в Польщі усіма демократичними правами нарівні з іншими національностями.

Українське населення після операції "Вісла" (1947 р.) було розпорошене по цілій Польщі з метою його швидкої асиміляції. Сьогодні більшість українців залишається розкиданою по західних і північних землях країни (воєводства Опольське, Нижньо-сілезьке, Західнопоморське, Поморське, ВармінськоМазурське). Компактні групи українців проживають на Підляшші, а також Холмщині, Замойщині та інших східних та північно-східних воєводствах (воєводства Подляске, Люблінське, Підкарпатське, Малопольське). Українська меншина поділена на різні групи в релігійному та етнічному відношеннях. На півдні країни т.зв. Лемківщину заселяють лемки (Ґорліца, Новий Сонч, Кросно); у південній частині Подляського воєводства частина українського населення

693

Історія Польщі

ідентифікує себе з "поліщуками". У 90-х роках національна свідомість українців здобула підпору в особі незалежної Української держави і договору між нею та Польщею (1992 р.), в якому обидві сторони зобов'язалися сприяти громадсько-культурному життю національних меншин. Від 1990 р. УСКТ перетворилося на Об'єднання українців в Польщі (ЗУП) - федерацію кількох українських громадських організацій і товариств. ЗУП має 11 відділень і 180 територіальних гуртків, видає газету "Наше слово", щорічник "Український альманах". Окрім ЗУП діють також Об'єднання лемків, Об'єднання українців Підляшшя та ін. Українська преса в Польщі особливо активно розвинулася в 90-х роках: часописи "Гомін", "Над Бугом і Нарвою", "Зустрічі", "Між сусідами", "Краківські українознавчі записки", "Варшавські українознавчі зошити", "Благовіст", "Перемишльські дзвони", "Діалог", "Голос лемків" та ін.. ЗУП та інші українські організації багато уваги приділяють історії українсько-польських відносин, прагнучи спростувати усталені в польському суспільстві стереотипи про "українців-різунів", показати закономірність історичної боротьби українців за незалежну державність. У цьому напрямі багато зусиль докладають польські професори українського походження Михайло Лесів (Люблін), Стефан Козак (Варшава), Володимир Мокрий (Краків), Степан Заброварний (Варшава), доктор Євген Місило, доктор Роман Дрозд (Слупск), доктор Еміліан Вішка (Торунь). За їх ініціативою організовуються численні наукові конференції, присвячені болісним питанням українсько-польських відносин, видаються дослідження, популярна література, періодика. Значущими осередками української суспільної думки в Польщі є Кафедра українознавства Варшавського університету (С. Козак), Фонд св. Володимира в Кракові (В. Мокрий). Спільно зі Світовим союзом воїнів Армії Крайової, ЗУП ініціювало проведення у 1996-2001 pp. 10-ти семінарів українських і польських істориків, присвячених українсько-польським відносинам у XX ст., результатом яких стали вісім томів видання "Україна - Польща: важкі питання", що вийшли українською та польською мовами і містять унікальний за характером матеріал спільних досліджень складної історичної проблематики. Під патронатом ЗУП в Польщі діє багато українських хорових, музичних, фольклорних колективів, проводяться фестивалі і конкурси. Українське шкільництво в Польщі представлене чотирма основними школами і трьома ліцеями. Окрім того, в 42 польських школах запроваджено додаткові заняття з української мови. Назагал українською освітою охоплено близько З тис. дітей і молоді. У 90-х роках різко зросла кількість спеціалізацій з української філології в польських університетах. Нині такі спеціалізації діють у Варшавському, Краківському, Люблінському, Познанському, Щецінському, Вроцлавському, Торунсь-кому університетах і низці вищих педагогічних шкіл. Разом з тим, у стосунках з українцями залишаються певні проблеми, зокрема, спорудження пам'ятників воїнам УПА, повернення майна греко-католицької і православної церков, а також власності переселених в результаті операції "Вісла".

Білоруська меншина зосереджена переважно на Білосточчині (Підляське воєводство). Від 19562р. інтереси білорусів представляло Білоруське суспільно-культурне товариство. У 1993 р. більшість білоруських громадських організацій об'єдналася у Білоруський союз у Польщі (БСП). Союз представляє національні інтереси білорусів, опікується культурним життям білоруських громад. Під його патронатом на Білосточчині видаються тижневик "Нива", журнали "Часопіс", "Сустречи", "Фос" та ін. Освіта білоруською мовою на початку 70-х років була ліквідована. У 90-х роках,у польських школах було запроваджено білоруську мову як окремий додатковий предмет в 42 польських школах і 2 ліцеях.

Інші національні меншини в Польщі створили свої громадсько-культурні товариства, організують культурне життя і недільні школи вивчення рідної мови. У політичному

694

У нових реаліях Європи та світу

житті країни національні меншини не відіграють помітної ролі. У 1989 р. Комісія національних та етнічних меншин сейму розпочала роботу над проектом закону про національні меншини, який, однак, поки що не прийнятий. Невдовзі уряд передав опіку над меншинами від МВС до міністерства культури і мистецтва, яке надає посильну фінансову допомогу громадським організаціям і товариствам. Політика польських урядів стосовно національних меншин ґрунтується на засадах, опрацьованих Радою Європи і Організацією з безпеки та співробітництва в Європі, які передбачають забезпечення всім громадам, незалежно від національності, мови і релігії, рівних прав і обов'язків.

Процеси суспільної трансформації поставили на порядок денний зміну системи освіти і моделей виховання. Загальний напрям змін в освітній галузі був тісно пов'язаний з подоланням монополії держави, запровадженням ринкових механізмів у шкільництві, наближенням навчальних програм до потреб

суспільної практики (фінанси, менеджмент, реклама тощо), спрямуванням виховання на загальнолюдські цінності й демократичні ідеали. Особливістю польської освітньої трансформації є стрімкий розвиток мережі недержавної освіти, в рамках якої здобувають знання близько ЗО % учнів і студентів. У вересні 1990 р. закон про вишу школу повернув ВНЗ автономію і скасував обмеження наукової творчості, дозволив створення приватних вищих навчальних закладів, яких є близько 160. Загальна кількість ВНЗ зросла з 112 у 1990 р. до 287 у 2000 p., а кількість студентів - з 404 тис. до 1,4 млн. осіб. Так само швидко збільшувалася кількість учнів середніх шкіл (з 445 тис. до 810 тис. осіб). Престиж освіти зростав зворотньо-пропорційно до коштів, які виділяла держава на розвиток галузі. У 2000 р. 58 % батьків висловили бажання, щоб їхні діти здобули ступінь магістра, ще 16% були згідні задовільнитися ступенем ліценціата (бакалавра). "Освітній стрибок", який спостерігається в Польщі (а також інших посткомуністичних країнах), пов'язаний з утвердженням у суспільстві позитивного переконання, що освіта є неодмінним чинником соціального авансу. Особливий інтерес у молоді (і батьків) викликають нові технологічні напрями - комп'ютери, західні іноземні мови, менеджмент, банківська справа. Разом з тим, ринкові умови і комерціалізація освіти ведуть до зростання соціальних відмінностей між окремими групами населення, а також між регіонами ("бідними і багатими"). Одним з успішних наслідків реформ стала деідеологізація навчальних програм середньої та вищої школи. Однак становлення виховних орієнтирів відбувається складно. Загальне спрямування виховання на демократичні традиції та ідеали не знаходить міцної опори в життєвих взірцях і виховних методиках. Польська школа і педагогічна думка активно дискутує над проблемою виховних орієнтацій, віддаючи перевагу формуванню активної особистості, яка здатна не стільки пасивно сприймати інформацію, скільки самостійно знаходити вихід з життєвих ситуацій.

Серйозні труднощі переживає польська наука. Упродовж 90-х років видатки на розвиток наукових досліджень постійно зменшувалися. У результаті такої політики урядів в сучасній Польщі на науку спрямовується в три рази менше коштів, ніж у Чехії, і в 6,5 раз - ніж в середньому в країнах ЄС. За кількістю наукових публікацій (233) на 1 млн. мешканців Польща значно поступається Словаччині (329), Естонії (359), Чехії (378), Словенії (714), Німеччині (776), Великобританії (1177), Швеції (1647) та іншим розвинутим країнам. Більш успішно розвиваються ті наукові галузі, які не потребують великих капіталовкладень (гуманітарні, соціальні і теоретичні науки).

Суспільна свідомість. Процеси трансформації спричинили суперечливі явища в настроях і свідомості громадян. Дослідники виокремлюють чотири періоди змін суспільної свідомості. Перший, короткий (1989-1990 pp.), характеризувався переважанням настроїв ейфорії та надій на позитивні наслідки політичних і господарських змін.

695

Історія Польщі

Другий період (1991-1993 pp.) виявив спад ейфорії й поступове зростання песимізму населення, ностальгії за "старими часами". У 1995-1997 pp. суспільні настрої поліпшилися у зв'язку з уповільненням системних реформ під час правління коаліції СЛД-ПСЛ. Водночас утвердилася думка про правильність загального напряму трансформації. Четвертий період (1997-2001 pp.) виявив незадоволення більшості громадян способом реалізації демократії владними структурами. (Тільки чверть опитаних на зламі 19992000 pp. позитивно оцінювала функціонування демократичних інститутів).

Соціологічні дослідження показують, що більшість населення позитивно ставиться до демократичних свобод, але не дуже високо оцінює механізм функціонування демократичних інститутів. Ще критичніше оцінюють поляки зростання відмінностей у доходах різних груп населення, збільшення соціальних контрастів. Однак поступово поширилося переконання про те, що успіху досягають кращі у своєму фаху особистості. Назагал поляки сприймають економічний капіталізм, але схильні за інерцією (традицією?) покладати надії соціального захисту на державу ("етатизм"). Економічні чинники у свідомості більшості поляків посідають першочергове місце. їм поступаються соціально-культурні. Щодо останніх, то громадськість швидше схильна до традиційного "порядку", ніж до "культурної свободи". Такий стан настроїв можна пояснити впливами католицької церкви, а також реакцією на зростання злочинності. Статистичні дані свідчать про зростання кримінальних злочинів (у 1997 р. порівняно з 1990 р. кількість вбивст зросла на 57 %, пограбувань - на 87 % і т.д.). З'явилась організована злочинність (ґанги, мафіозні угруповання), особливо серед молоді. Значного розголосу набула справа вбивства у 1992 р. колишнього прем'єра П. Ярошевича з дружиною на його приватній віллі в Аніні. Почуття особистої безпеки поляків зазнало спаду.

Соціологи констатують також певні зміни ментальності поляків за період суспільної трансформації. Загальною рисою ментальності поляків залишається "матеріалістична" орієнтація на досягнення міцних життєвих позицій, які гарантують відповідні стандарти добробуту. Головною зміною останнього десятиріччя XX ст. було зростання прагнення поляків до забезпечення собі доброго життєвого рівня всіма можливими засобами. На перший план вийшла індивідуальна підприємливість (зростання на 11 пунктів у соціологічних зондажах 1998 р. порівняно з 1988 p.), яка не робить різниці у засобах досягнення мети. При цьому, ще більшу схильність до індивідуальної активності виявляють групи населення з вищим рівнем освіти. Наслідком такої тенденції є також зростання "культу тяжкої праці" - поширення уявлень про необхідність докладання значних фізичних та інтелектуальних зусиль (зростання на шість пунктів за той же

період). Не спостерігається суттєвих змін у ставленні поляків до суспільно-політичного ладу, до родинних стосунків, що свідчить про збереження традиційних взірців свідомості. Дані досліджень засвідчують зростання громадянської свідомості й протистояння їладним структурам: на питання про право людей на вираз публічного протесту проти /ряду в 1993 р. ствердно відповіли 64,4 % респондентів, а в 1998 р. - 83,5 %. Соціологи виокремлюють у сучасних поляків три типи ментальностей: позицію "активної адаптації" до нових суспільних реальностей; позицію "культури підданих" або пошуку полегшень у житті з орієнтацією на роль держави; позицію "егоїстичну", налаштовану на індивідуальний експансіонізм, який не рахується із засобами та інтересами оточення. Усі три типи рівномірно поширені серед різних соціальних груп.

Ментальності сучасних поляків властивий сильний негативістський момент: вони незадоволені тим, що є поляками і, разом з тим, залишаються патріотами на засадах старого міфу про свою "вибраність". Другою їхньою рисою є нерозвинутість творчого ставлення до дійсності, яке пов'язане з нестачею індивідуальної свободи та незалежності, віри у власні сили. Обидві ці риси своїм походженням завдячують

696

У нових реаліях Європи та світу

комуністичному режимові, який ґрунтувався на авторитеті влади і колективізмі. Порівняльні дослідження показують, що поляки, на відміну від західних суспільств, менш толерантні, більш авторитарні, розраховують на допомогу держави, зазнають впливу ксенофобії. Авторитаризм проявляється в підкресленні відносин домінації й підпорядкування як провідних в ієрархізованому світі, де людина неспроможна контролювати ситуацію і мусить шукати опори в сильному авторитеті. Проте простежується тенденція поліпшення самопочуття поляків: 1994 р. назагал задоволеними вважали себе 31 % осіб, а в 1999 р. - 50 %, незадоволеними, відповідно, 68 % і 48 %. Це свідчить про поступові суттєві зміни в ментальності, переорієнтацію свідомості на індивідуалізм і особисту незалежність, необхідні для демократичного суспільства. Додатковим аргументом на користь такого твердження є результати дослідження щодо "почуття контролю над власним життям": 1990 р. середня для поляків за 10-градусною шкалою оцінки становила 6,07, а в 1999 р. - 7,03.

Сучасному польському суспільству дослідники приписують такі основні риси: воно є більш "рефлективним" (таким, що постійно осмислює своє становище), схильним до порівняння, нетерпеливим в очікуванні змін на краще. Зміни ментальності вимагають більшого часу для пристосування до нової реальності, супроводжуються кризою взаємин між поколіннями. Одною з визначальних рис польської свідомості, яка об'єднувала численні покоління поляків у боротьбі за незалежність два останні століття, був "політичний романтизм". Його головний зміст - поєднання патріотизму з суспільно-моральним ідеалом на засадах месіанства, які у підсумку народжували дуже високі суспільні очікування, входили в суперечність з дійсністю. Історичні катаклізми XX ст. сприяли консервації в ментальності поляків елементів політичного романтизму, які стали невід'ємною складовою політичної свідомості суспільства, що підживлювалася освітою, вихованням, культурою як комуністичним режимом, так і опозицією. Саме ці елементи є причиною психологічного опору суспільним змінам. Дійсність вимагає зміщення акцентів з політичного романтизму в бік політичного прагматизму. Демократичний устрій передбачає формування громадянського суспільства, яке суперечить романтичній візії єдиної нації. Зіткнення суспільних очікувань і реальності спричиняє психологічний дискомфорт, часом призводить до фрустрації. Перебіг трансформації яскраво підтверджує думку відомого вченого і публіциста А. Бохенського, що загальною психологічною рисою польської нації є те, що поляк не може обійтися без ідеальних стимулів діяльності. З другого боку, наступ соціального прагматизму народжує втечу до романтичних ідеалів. Тому стан ментальності поляків зламу XX і XXI ст. деякі дослідники окреслюють як "перехідний", "між романтизмом і прагматизмом".

Культурні процеси. Після перелому 1989 р. змінилися умови розвитку польської культури. З одного боку, великим завоюванням стало скасування цензури і політичних обмежень творчості митців. А з другого боку, держава зменшила матеріальну підтримку для інституцій культури, що відбилося насамперед на діяльності бібліотек, музеїв, театрів, мистецьких товариств і громадських об'єднань. На зміну державному меценатству прийшов ринок і комерціалізація культурних здобутків, які диктували нові "правила гри". Ще одним явищем, яке впливає на культурне життя країни, стала інформаційна революція, в ході якої комп'ютер та Інтернет починають успішно конкурувати з традиційними (книга, преса, вистава, концерт тощо) і модерними (радіо, телебачення) засобами впливу. Після падіння тоталітарного режиму Польща стала більш відкритою для процесів глобалізації, які вносять нові якості в культурні процеси. Розширення доступу до світової культурної продукції поставило під знак запитання чимало традиційних ідей та цінностей, внесло відчутну диференціацію в середовище її споживачів. Сучасні поділи яскравіше демонструють відмінності функціонування

697

Історія Польщі

культури "елітарної" і "популярної" (масової). Наслідком глобалізації є "гібридизація" культурної продукції, розчинення національного "канону" в культурному плюралізмі, зміна ціннісних орієнтацій, нав'язування західних, переважно американських, смаків. Комерціалізація культурного продукту тягне за собою загальне зниження її якісних показників, формує моделі стилю життя і поведінки, котрі суперечать усталеним традиціям. Індустрія "шоу бізнесу" в гонитві за прибутками часом переступає морально-етичні

норми. Усе це ставить перед суспільством, творцями і меценатами складні проблеми, які вимагають неординарного розв'язання.

У розвитку польської літератури вже наприкінці 80-х років проявилися тенденції відходу від політично-документальної тематики до створення традиційних художніх образів, осмислення національної ідентичності. Виникнення III Речіпосполитої спричинило різке збагачення літературного ринку: виникло близько 200 нових літературно-громадських часописів, тисячі видавництв (у 1996 р. - 8 тис). На книжковому ринку з'явилися масові переклади західних класиків, а також комерційних видань в жанрах детективу, фантастики, жахів, шпигунства, еротики. Нова дійсність насамперед знайшла відображення в сатиричній деміфологізації старих образів. У стилі пасквілю Яцек Качмарський в повісті "Автопортрет з пройдисвідом" (1994) висміяв патріотизм польських емігрантів, а Кшшатоф Марія Залуський - новоспечених німецьких громадян польського походження ("Шпиталь Полонія", 1999). Марек Новаковський в циклі сатиричних оповідань змалював образи "нових поляків", для яких не існує соціальних і моральних гальм. У повістях Єжи Пільха ("Список наложниць", 1993) і Януша Рудницького ("Холодний світ", 1994) картини нової дійсності набули форми гротеску. Література сатири й гротеску з допомогою іронії та сміху відбивала настрої прощання з минулим і його стереотипами, а також піддавала "випробуванню на міцність" нові суспільні ідеали. До неї слід також віднести твори метра Т. Конвіцького ("Чтиво"), П. Войцєховського ("Школа вдячності і перетривання"), А. Стасюка ("Дев'ять") та ін.

Набула також розвитку проза, яка творила нові міфи, ідеалізувала минуле, давала читачеві відпочити від повсякденності. Повісті авторів цього напряму здебільшого описували ідеалізовані картини спогадів дитинства, омріяних країн і гармонійного світу. До них відносилися популярні твори Маґдалєни Туллі ("В червоному"), Ольги Токарчук ("Правік та інші часи"), Павла Гуеллє ("Перше кохання та інші оповідання"). У їхніх творах читач знаходить обгрунтування ідеї існування багатьох особистих "малих батьківщин" зі своєрідним духовним наповненням. Ще більший психологізм, втеча до власного "я" властиві літературній творчості Ґжетожа Мусяла ("All fine", 1997), Кшиштофа Мишковського ("Пасія щодо святого Яна", 1991), Ґжетожа Струмина ("Кіно-ліно", 1995), герої яких задаються питаннями усвідомлення насамперед самих себе. Серед акторів популярної прози з традиційним сюжетом вирізняються повісті Анджея Сапковського, економіста і публіциста, який проявив себе в жанрі "політичної фікції"' ("Кров ельфів", "Меч призначення"). Постмодерністська течія в літературі знайшла відбиття в прозі Напиши Ґоерке, Збіґнєва Крушинського, Ґжеюжа Струмиш.

Рис. 85. Вручення Нобелівської премії в галузі літератури Віславі Шимборській 3 жовтня 1996 р.

698

У нових реаліях Європи та світу

Ці автори представили на суд громадськості твори, в яких асоціативна мова опису є способом розкриття художніх образів. Багатобарвність і багатовимірність сучасної польської прози є відбиттям прагнень глибше пізнати оточуючий світ і його особисті виміри.

Польська поезія розвивалася під значним впливом творів Віслави Шимборськоі, якій 1996 р. було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури. Вона і Ч. Мілош стали високим взірцем глибоко гуманістичної поезії і філософської публіцистики. Нові твори обох метрів польської поезії продовжують з'являтися на книжковому ринку Польщі. У 90-х роках не припинилася творчість поетів "Покоління 68" С. Бараньчака, А. Загаєв-ського, Р. Криніцького, Е. Ліпської. їхні нові поезії стали більш іронічними й філософськими. Молоде покоління поетів представлене "Групою "бру Ліону" (від назви часопису, який вони видавали у 1987-1997 pp.). Серед його особистостей Марцін Свєтліцький, Яцек Подсядло, Еухеніуш Ткачишин-Дицький, Мажанна Кєляр та ін. їхні твори відрізняються між собою, але мають спільні риси, що полягають у дистанціюванні від суспільно-політичних процесів і заглибленні у повсякденне життя звичайних людей.

У музичному мистецтві надалі домінували творці т.зв. "польської композиторської школи", що склалася ще в 60-ті роки. Наприкінці століття її представляли твори В. Лютославського, К. Пендерецького, Г. Турецького та ін. Серед нових імен, які здобули визнання не тільки в Польщі, слід назвати Єутеніуша Кнапіка, який у своїй творчості дотримується пізньоромантичних взірців, Павла Шиманського - творця музики "сурконвенціоналізму", що поєднує і перетворює музичні твори різних епох. Подібної техніки композиції дотримується також Станіслав Крупович - автор симфонії "Кінець віку" (1993). Кшиштоф Кніттель у своїй творчості синтезує симфонічну музику з електронно-роковою, візуальними образами, створюючи своєрідний "перформанс". До наймолодшого покоління належать Ганна Кулєнти і Павел Микєтин, твори яких здобули нагороди на престижних міжнародних фестивалях.

Давню традицію має польська джазова музика. Джазові композитори і виконавці старшого покоління, як правило, створили власні музичні колективи, що здобули міжнародне визнання (3. Намисловський, Г. Маєвський, М. Урбаняк, Я.П. Врублевський, Т. Станько та ін.). Оригінальним напрямом польського джазу стала т.зв. "шопенівська течія", започаткована 1994 р. альбомом "Шопен", випущеним тріо піаніста Анджея Ятодзінського. За його прикладом пішли інші музиканти, аранжуючи твори Ф. Шопена мовою джазу (Л. Можджер, В. Нагорний). Активно розвивається джазовий рух різних стилів. Щороку в Польщі відбувається понад 40 джазових фестивалів, найстаршим з яких є "Джаз джемборі"(з 1958