Зашкільняк- Історія Польщі

використано заяви західних політиків, які ставили під сумнів остаточність врегулювання проблеми західних кордонів Польщі. Такі мотиви прозвучали у фултонській промові У. Черчілля і були у вересні 1946 р. повторені держсекретарем США Д. Бірнсом під час його виступу в Штуттґарті. Підтримка С. Миколайчика західними державами давала поживний матеріал для офіційної пропаганди, яка звинувачувала лідерів опозиції в "зраді" національних інтересів і "прислужництві" Заходу. Силові структури активізували боротьбу з підпіллям, скерувавши до найбільш загрожених районів спеціальні оперативні групи, що складалися з підрозділів ВП, КБВ, МО.

Вибори. У вересні 1946 р. ППР утворила Блок демократичних партій, до якого поряд з нею увійшли ППС, СЛ і СД. Блок активно використовував органи влади та адміністрації для проведення своєї політики. Зміцнювалися силові структури: наприкінці 1946 р. МО налічувала 130 тис. осіб, загони ОРМО (Добровільний резерв МО) - 100 тис, КБВ - 30 тис, УБ - 50 тис осіб. ППР робила все можливе, щоб змінити на краще економічну ситуацію. Було поліпшено постачання міського населення продуктами харчування на продовольчі картки, 1 липня 1946 р. ТУНЄ скасував обов'язкові поставки сільгосппродуктів селянами і запровадив їх закупівлю за фіксованими та ринковими цінами. У червні 1946 р. уряд ухвалив декрет "Про злочини, особливо небезпечні в період відбудови держави", який дозволяв притягнути до кримінальної відповідальності навіть за "пропаганду проти союзників Польщі" або загрозу для "інтересів світу праці". Восени 1946 р. було створене Головне управління контролю преси, публікаїїій і видовищ, яке посилило цензуру. ППР чинила тиск на своїх союзників. Вона підтримала в ППС групу прокомуністичних діячів (Ю. Циранкевича, Г. Яблонського), які погоджувалися з провідною роллю ППР. Комуністи були справжнім "двигуном" Блоку демократичних, партій, проголошували гасла відродження Польщі в справедливих кордонах та інтересах "світу праці".

У вересні 1946 р. КРН ухвалила виборчий закон до Законодавчого сейму і призначила вибори на 19 січня 1947 р. Закон забезпечував адміністрації право втручатись і

553

Історія Польщі

контролювати хід виборів на всіх стадіях. Протести послів ПСЛ і СП не було взято до уваги. Від ПСЛ відкололася група діячів на чолі з Ч. Вицехом й утворила нову партію -ПСЛ "Нове Визволене", яка виступила за приєднання до Блоку. У грудні 1946 р. ПСЛ обнародувала передвиборчу програму, в якій йшлося про союз з СРСР, зміцнення нових кордонів і демократичного устрою, завершення соціальногосподарських реформ, обмеження повноважень силових структур влади та їх підпорядкування тереновій адміністрації. Однак "кільце ізоляції" навколо ПСЛ постійно стискалося. Офіційна пропаганда називала С. Миколайчика "польським фюрером", органи влади під різними приводами заарештували 149 кандидатів у депутати від ПСЛ за звинуваченням у "співробітництві" з підпіллям, було скасовано виборчі бюлетені ПСЛ у десяти округах з 52-х, закрито ЗО повітових управлінь партії.

Вибори до Законодавчого сейму, які відбулися 19 січня 1947 p., пройшли в атмосфері залякувань і тиску. Було запроваджене "колективне голосування", суворий нагляд за ходом волевиявлення. І все ж без фальсифікацій не обійшлося. За офіційними даними, в голосуванні взяли участь 89,9% виборців, з яких 80,1% віддали голоси Блоку демократичних партій, 10,3% - ПСЛ, 4,7% - СП і ПСЛ "Нове Визволене". За підрахунками ПСЛ партія отримала 69 % голосів, а Блок - 22 % (матеріали виборів не збереглися). ПСЛ скерувало протести до посольств західних держав і СРСР, які не дали очікуваних наслідків. Правлячий табір діяв за правилом доконаних фактів, або за принципом "одні голосували - інші рахували". Влада залишилася в руках ППР та її сателітів. СРСР визнав, що ялтинська вимога "вільних виборів" реалізована. Уряди США і Великобританії скерували формальні ноти протесту, які не могли змінити ситуації в умовах розгортання "холодної війни". Польські комуністи дійшли висновку, що "тимчасовий період" реалізації програми завершився.

4 лютого 1947 р. на перше засідання зібралися депутати Законодавчого сейму. З 444 послів 394 представляли Блок, 28 - ПСЛ, 12 - СП, 7 - ПСЛ "Нове Визволене", 3 -католицькі товариства. Сейм обрав президентом Польщі єдиного кандидата - Б. Бєрута; уряд очолив соціаліст Юзеф Циранкевич (1911-1989), його заступниками стали В. Гомулка і людовець А. Кожицький. У складі уряду були лише члени партій Блоку, силові міністрества підпорядковувалися ППР, комуністи контролювали всі міністерства, перебуваючи на посадах заступників міністрів. Роль "сірого кардинала" в уряді виконував член політбюро ЦК ППР Якуб Берман, що займав скромну посаду керівника канцелярії Ради міністрів. 19 лютого 1947 р. Законодавчий сейм ухвалив пакет законів про устрій і вищі органи державної влади Польщі, який назвали Малою Конституцією. Найвищим законодавчим органом став сейм, виконавчими - президент, Державна рада і Рада міністрів. Президента обирав сейм на сім років; він мав широкі повноваження виконавчого і законодавчого характеру, скликав і розпускав сейм, призначав та увільняв урядовців, був головнокомандувачем збройних сил. Державна рада, що складалася з посадових осіб, контролювала діяльність усіх представницьких і виконавчих структур, р поєднуючи законодавчі та виконавчі функції, що було відступом від демократичної засади поділу гілок влади. 22 лютого сейм ухвалив Декларацію про права і свободи громадян, яка повинна була засвідчити демократичний характер устрою. Вона містила перелік усіх головних прав і свобод, які, однак, обмежувалися забороною їх використання для повалення встановленого устрою. Останнім актом сейму була амністія для членів збройного підпілля. Нею скористалося понад 50 тис.

осіб. Після цього підпільні структури вже не чинили поважного впливу на політичне життя, хоча окремі загони діяли до 1952 р.

Операція "Вісла". Жорстоких заходів влада вжила по відношенню до українського населення східних і південно-східних теренів, яке ще залишалося тут після переселень

554

В умовах комуністичного експерименту

1944-1946 pp. Підтримка ним ОУН і УПА не давала спокою уряду й керівникам СРСР, які в цей час вели нещадну боротьбу з національним рухом на західноукраїнських землях. Командування ВП, за дорученням політбюро ЦК ППР, з кінця 1946 р. готувало план примусового переселення українського населення з пограниччя та його розпорошення по всій території країни (у зв'язку з відмовою СРСР прийняти переселенців як свідомих противників радянської влади). 28 березня 1947 р. під час інспекційної поїздки на Прикарпаття загинув у засідці, влаштованій загоном УПА, заступник міністра оборони Польщі ген. К. Сверчевський. Цей акт став приводом для швидкого проведення воєнної операції "Вісла" з метою примусового переселення українців на західні та північні землі й ліквідації ОУН та УПА. Паралельно розкручувалась офіційна пропагандистська кампанія по звинуваченню українців в організації масових розправ з поляками, зв'язках з гітлерівцями тощо. Вона набула характеру антиукраїнської істерії, в якій українець виступав мало не головним ворогом Польщі. Для проведення операції "Вісла" була створена одноіменна оперативна група ВП, КБВ, УБ і МО, яка налічувала понад 20 тис. солдат і офіцерів; нею керував ген. С. Моссор. З кінця квітня до кінця липня 1947 р. військові сили брутальними методами примусово переселили понад 140 тис. українців, ліквідували українське підпілля, полонивши й знищивши 1335 осіб. Більшість переселенців пройшла через спеціальні табори, де вони були піддані допитам і знущанням, а потім скеровані на нові місця проживання так, щоб не створювати скупчення в одному місці. Пізніші декрети уряду 1949 р. заборонили переселенцям повертатися на батьківські землі, було конфісковано приватне і церковне майно. У результаті переселення були спустошені величезні терени, поглибилася взаємна недовіра між двома народами.

Наступ комуністів. Після виборів була проведена чистка апарату влади, з впливових посад були усунуті представники опозиції. На їх місце прийшли нові люди з ППР та союзних партій. Можливості соціального авансу, демонстрація "м'язів" силових структур, масова пропаганда переваг "народної демократії"' були притягальними для вихідців з нижчих верств суспільства. Восени 1947 р. ППР налічувала 820 тис. членів, ППС - 713 тис. Правлячий табір продовжив політику залякування і репресій опозиції, всіх сил, які не поділяли ідеології "народної демократії1". У квітні 1947 р. в Лодзі відбулася таємна нарада керівників ППР і МБП, на якій було заявлено, що світ стоїть перед новою війною між СРСР і Заходом й обставини вимагають подальшого згуртування суспільства, ліквідації опозиції. Навесні того ж року влада вдалася до нових арештів членів ПСЛ за звинуваченням у зв'язках із "західними імперіалістами" та польським підпіллям. Були проведені показові судові процеси над людовцями К. Багінським і 3. Аугустинським, закриті осередки ПСЛ.

Загальна атмосфера в Польщі загострювалась у зв'язку із зростанням конфронтації Сходу і Заходу на міжнародній арені. У липні 1947 р. польський уряд за вказівкою з Москви відмовився від участі в "плані Маршалла". Європейська інтеграція починалася без участі країн Центрально-Східної Європи. Й. Сталін вирішив провести "інтеграцію" своїх сил. 22-27 вересня 1947 р. на нараді в польському місті Шклярська Поремба представники компартій СРСР, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії утворили консультативний орган - Інформбюро комуністичних і робітничих партій (Комінформбюро). На ньому ідеолог ВКП(б) А. Жданов поставив вимогу консолідації правлячих комуністичних партій, проведення "соціалістичних" перетворень за радянським зразком, суворого виконання директив Москви, що є "оплотом антиімперіалістичного табору". На нараді В. Гомулка намагався звернути увагу на своєрідність суспільно-політичної обстановки в Польщі та інших країнах ЦентральноСхідної Європи, яка вимагала пошуку особливих форм соціалістичного будівництва. Однак його позиція не знайшла розуміння у радянських керівників, які

555

Історія Польщі

вимагали жорсткого підпорядкування наказам Москви. Ком інформбюро зобов'язало керівників компартій координувати діяльність з ВКП(б), прискорити перехід до "будівництва соціалізму" за радянським взірцем у своїх країнах.

Ознаки загострення внутрішнього курсу правлячого табору, які спостерігались у Польщі з весни 1947 p., свідчили про намір повністю покінчити з опозицією. ППР діяла в двох напрямах: вдавалася до репресій низового активу ПСЛ і використовувала розбіжності серед керівного складу партії, намагаючись ізолювати групу С. Мико-лайчика. Для компрометації останнього афішувалися його зв'язки із західними державами, які кваліфікувалися як "національна зрада". Передбачалося позбавити С. Миколай-чика і послів ПСЛ парламентського імунітету, віддати під воєнний трибунал і засудити на смерть. Подібна практика вже мала місце в Болгарії та Угорщині. С. Миколайчик і його колеги звернулись за допомогою до Посольства США, яке організувало їх нелегальний виїзд з Польщі наприкінці жовтня 1947 р. Втеча стала додатковим аргументом для масової пропагандистської кампанії проти ПСЛ. Щоб рятувати людей, частина керівників

ПСЛ пішла на співробітництво з владою, виконала вказівки ППР. Партію очолив Юзеф Нєцько, який пообіцяв "очистити" партію від "реакційних елементів" і схвалив систему "народної демократії". Наприкінці 1947 р. розпочалися переговори між керівниками ПСЛ і СЛ про об'єднання. Цей процес протривав до листопада 1949 p., коли під тиском комуністів обидві партії об'єднались в Об'єднану народну партію (З'єдночоне стронніцтво людове, ЗСЛ). Об'єднана партія налічувала 230 тис. членів і визнавала керівну роль комуністів. З реальною опозицією було покінчено. Дрібні опозиційні групи ліквідувались органами безпеки.

Значною перешкодою на шляху до монопольної влади правлячого табору була незалежна позиція католицької церкви. Навесні 1948 р. пропагандистська машина ППР розгорнула кампанію проти Ватікану, який взяв під захист депортованих німців і німецьких єпископів на "повернутих землях". Пропаганда звинувачувала Ватікан у захисті "німецьких ревізіоністів", прислужництві "американському імперіалізму". Спец-служби провели судові процеси над священиками, які співпрацювали з підпіллям або виявляли прозахідні симпатії. Працівникам армії, МО, безпеки було заборонено відвідувати костели. Влітку 1948 р. був закритий католицький часопис "Тигоднік повшехни", а його співробітники заарештовані. У в'язницях опинилися провідні діячі СП. Восени 1948 р. помер примас кардинал Хлонд. На чолі польської католицької ієрархії став кардинал Стефан Вишинський (1901-1981) - колишній військовий капелан АК. Це змусило спецслужби шукати шляхи для підриву незалежних позицій церкви, вдаватися до різноманітних маніпуляцій. Однак це приносило бажаних результатів.

Значно рішучішими були кроки правлячих кіл щодо поширення ідеологічного впливу на молодь. У січні 1948 р. сейм ухвалив Закон про обов'язкову військову підготовку і залучення до праці молоді у віці 1621 років. Для цього під патронатом Міністерства національної оборони було створено Загальну організацію молоді "Служба Польщі". Були виділені кошти для влаштування літніх таборів праці та навчання, в яких молодь піддавалася посиленій ідеологічній обробці, що поєднувалася з відпочинком, спортивно-військовою підготовкою і громадською працею. Влітку 1948 р. усі молодіжні організації були примусово об'єднані в єдиний Союз польської молоді (Звьонзек млодзєжи польськей, ЗМП), який повинен був стати "польським комсомолом".

Утворення ПОРП. Сталінська модель соціалізму передбачала повну монополізацію влади однією "марксистсько-ленінською партією" і не допускала жодної внутріпартійної демократії та ідеологічного плюралізму. Між тим, союзником ППР була ППС, значна частина членів якої виявляла тенденцію до самостійної ролі в політиці, дотримувалася відмінних поглядів на шлях до соціалізму. Після виборів 1947 р., коли постало питання

556

В умовах комуністичного експерименту

подальшого розвитку Польщі, частина ідеологів ППС вважала, що радянська модель будівництва соціалізму, яка спиралася на засади "диктатури пролетаріату" і "класової боротьби", непридатна для Польщі. Вони закликали до "соціалістичного гуманізму" і збереження елементів демократії. У галузі господарства вони спиралися на праці західних економістів, віддаючи перевагу т.зв. змішаним економікам, які поєднують державні, колективні і приватні підприємства, а усуспільнення розуміли як поширення передусім кооперативної власності. Такі підходи суперечили сталінським вказівкам і не могли толеруватися прибічниками радянського диктатора в Польщі. У грудні 1947 р. на черговому з'їзді ППС партія без ентузіазму сприйняла пропозицію ППР про об'єднання двох робітничих партій на основі "марксизмуленінізму". ППР вдалася до тиску на соціалістів. Наприкінці 1947 - початку 1948 рр. відбулися показові судові процеси над діячами ППС-ВРН, яких було засуджено до суворих кар за зв'язки з лондонським підпіллям і змову проти "демократичної Польщі". Навесні 194 р. органи безпеки почали "чистку" лав ППС, заарештовуючи та усуваючи з партії тих, хто брав участь у підпіллі або дотримувався відмінних поглядів на польський "шлях до соціалізму". З партії було виключено близько 200 тис. членів, після чого ППС "погодилась" об'єднатися з ППР.

Ідеологічні розбіжності виявилися також у ППР. Група діячів, що прибули з СРСР (Я. Берман, Б. Бєрут, Г. Мінц, Р. Замбровський, С. Радкевич), вважали, що партія повинна сліпо копіювати радянську модель соціалізму, підпорядковувати інтереси Польщі "соціалістичній столиці" світу - Москві. "Крайові" комуністи (В. Гомулка, М. Спихальський, 3. Клішко) наполягали на врахуванні особливостей будівництва соціалізму в Польщі, які вимагали повільних темпів індустріалізації та колективізації, збереження патріотичних елементів національної свідомості тощо. Влітку 1948 р. пройшли декілька пленумів ЦК ППР, на яких під час обговорення ідейних засад об'єднаної партії генеральний секретар В. Гомулка виклав пропозиції, що зводилися до творчого врахування досвіду польського робітничого руху, помилок СДКПіЛ і КПП в національного питанні та оцінці політичної дійсності. Його погляди викликали гостре заперечення з боку сталіністів у вищому керівництві ППР. Вони звинуватили В. Гомулку в "право-націоналістичному ухилі" й усунули від керівництва партії. На черговому пленумі ЦК ППР на початку вересня 1948р. В.Гомулку та його прибічників зняли з керівних посад; генеральним секретарем став Б. Бєрут. Були схвалені програмні засади об'єднаної партії, які спиралися на ідейні підстави сталінізму. Чистка охопила також ППР, з якої виключили понад 30 тис. прихильників В. Гомулки.

Восени 1948 р. підготовка до об'єднання ППР і ППС перейшла у практичну площину, супроводжуючися чистками в обох партіях. На початку грудня 1948 р. зібралися II з'їзд ППР і 28-й конгрес

ППС, які прийняли рішення про об'єднання. 15 грудня делегати обох форумів зібралися в одній залі й проголосили утворення Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) - "авангарду робітництва і всіх трудящих Польщі". 1-й з'їзд нової партії ухвалив Ідейну декларацію ПОРП, яка проголошувала завдання побудови "фундаменту соціалізму" під керівництвом партійного авангарду на засадах марксистськоленінського вчення. Декларація містила всі атрибути догматичного словництва з обов'язковим викоріненням "експлуататорських" класів, будівництвом справедливого суспільства. Підкреслювалося, що "будувати фундамент соціалізму можна тільки в [умовах] класової боротьби, боротьби з усіма капіталістичними елементами та їх закордонними протекторами". Ставилися завдання створення сучасної промисловості, кооперування селянських господарств і проведення культурної революції. Г. Мінц виклав делегатам директиви шестирічного плану "будівництва основ соціалізму" на 1950-1955 pp. Було обрано ЦК ПОРП і політбюро з 11 осіб (8 членів ППР і 3 - ППС), головою партії став Б. Бєрут. На з'їзді дали виступити В. Гомулці, який не

557

Історія Польщі

увійшов до керівних органів партії. Напередодні форуму він мав зустріч з Й. Сталіним і незабаром (14 грудня 1948 р.) написав радянському керівникові особистого листа, в якому сміливо відстоював власну думку щодо слушності політики ППР у попередній період, критикував кадрову політику, яка насаджувала на керівні посади в Польщі євреїв з СРСР, відмовлявся співпрацювати з групою Б. Бєрута і Я. Бермана.

Виникнення ПОРП стало важливим елементом формування тоталітарного устрою в Польщі, який підпорядковував єдиному партійному керівництву всі сфери життєдіяльності суспільства - від державного апарату до громадських і культурних установ. Партія перетворювалась на інститут, який керував усіма справами від імені народу, але не був йому підзвітний. Така влада могла утриматися тільки спираючися на апарат примусу, маніпулювання суспільною свідомістю, повсюдний контроль кожної ділянки життя людей. Створення ПОРП відкривало шлях для завершення процесу утвердження монопольної влади партії. Легальні ЗСЛ і СД визнали керівну роль ПОРП в системі влади і отримали за це невеликий доступ до посад. До політичної системи входили також профспілки, ЗМП, Союз борців за свободу і демократію, Товариство польсько-радянської дружби та ін. Більшість форм і методів політичної діяльності ПОРП запозичила у ВКП(б). !

Проблеми економіки. У перші післявоєнні роки більшість політичних сил Польщі погоджувалася щодо необхідності проведення соціально-економічних реформ при збереженні т.зв. мішаної економіки, що включала державну, кооперативну і приватну власність, а також щодо необхідності державного планування господарського розвитку. Після проведення земельної реформи і націоналізації постали завдання прискорення відбудови зруйнованого господарства. У вересні 1945 р. було створено Центральне управління планування (ЦУП) при Економічному комітеті Ради міністрів (КЕРМ). ЦУПом керував соціаліст Ч. Бобровський; тут працювали знані польські економісти. На початку 1946 р. ЦУП розпочав роботу над планом відбудови економіки. Однак виникли розбіжності між ЦУПом і міністром промисловості і головою КЕРМ комуністом Г. Мінцем, який прагнув наслідувати радянські зразки державного планування з великим обсягом інвестицій у виробництво засобів виробництва. Незважаючи на це, підготовлений ЦУПом трирічний план відбудови був затверджений КРН у вересні 1946 р. План був розрахований на 1947-1949 pp. і передбачав відновлення зруйнованої економіки, інтеграцію "повернутих земель", підвищення життєвого рівня населення. У 1947 р. відбулися зміни в економічній політиці, ініційовані ППР. Державною власністю було охоплено більшість промислових підприємств. Навесні 1947 р. було розпочато "битву за торгівлю", в ході якої встановлено державний контроль над торговими операціями, багатьох приватних власників за звинуваченням у "спекуляції"" заарештовано і відправлено до трудових таборів. На початку 1949 р. державні органи контролювали 93% гуртової і 56% роздрібної торгівлі. На початку 1948 р. керівники ЦУПу були звинувачені в застосуванні "буржуазних" методів планування й незабаром усунені з посад і заарештовані як "шкідники". На початку 1949 р. ЦУП був ліквідований, а замість нього створена Державна комісія господарського планування (ПКПГ) під керівництвом комуністів. Були змінені показники плану на 1948 і 1949 pp., які передбачали подальше посилення контролю держави за господарством, розбудову державного сектора. Проголошено курс на зміцнення "соціалістичного" сектора економіки, включаючи торгівлю і сільське господарство. В основу розвитку господарства було покладено засади, запропоновані Г. Мінцем: "Слід відкинути фальшиві теорії про першість плану споживання, а будувати національний план на основі плану виробництва..." Економіка перетворювалась на галузь, яка розвивалась не заради виробництва потрібних товарів, а задля самої себе і політичних амбіцій правлячого табору.

558

В умовах комуністичного експерименту

До кінця 1948 р. було досягнуто певних успіхів у відбудові господарства країни. У 1947 р. національний дохід на одного мешканця на 20% перевищив рівень 1938 р. Особливо

помітними були досягнення у промисловому виробництві. Поліпшилося соціальне становище населення, майже зникло безробіття. Гірше складалася ситуація в сільському господарстві, де у 1947 р. велика посуха знищила значну частину врожаю. До

1948 р. вдалося досягнути лише 85 % довоєнного рівня сільськогосподарського виробництва.

Керівники ПОРП вважали, що прийшов час кооперування селянських господарств і включення їх у систему держаного господарювання. У січні 1949 р. уряд скасував карткову систему на основні продукти харчування.

Значні зрушення відбулися в освіті і культурі. Відповідно до накреслених у документах нової влади завдань демократизації цих галузей, були проведені заходи для відбудови і розвитку закладів освіти і культури - шкіл, університетів, бібліотек, музеїв тощо. Наприкінці червня 1945 р. в Лодзі пройшов Освітній з'їзд, який обговорив урядовий проект реформи шкільництва. Реально реформою освіти займалося Міністерство освіти, його зусилля були спрямовані переважно на відбудову шкіл і оновлення шкільних програм. Незважаючи на післявоєнні труднощі, у 1948 р. шкільною освітою було охоплено 97 % дітей, швидко розвивалася професійно-технічна освіта. Були відкриті нові університети в Любліні, Лодзі, Торуні, Вроцлаві, кількість вищих у 1948 р.шкіл досягла 58, а студентів - зросла з 56 тис. до 104 тис. Ще у травні 1945 р. КРН прийняла декрет про створення "вступного року" у вищих школах з метою розширити доступ до вищої освіти робітничій та сільській молоді. Нова влада реалізувала політику декомерціалізації освіти і культури, яка відкривала доступ до культурних надбань широким верствам населення. Водночас відбулася централізація управління і фінансування цих галузей державою і поступове посилення її втручання у зміст і форми поширення культури, яке виявлялось у нав'язуванні вибіркових "прогресивних" ідеологічних постулатів. Правлячі кола постійно наголошували на потребі піднесення культурного рівня і зміцненнясоціальних позицій трудящих верств. Ці заклики знаходили відгук серед польської інтелігенції, яка трактувала їх у ліберально-демократичному дусі. Водночас після 1947 р. у культурній політиці держави посилювалися тенденції до повного підпорядкування ідейного змісту культури потребам марксистськоленінської доктрини.

Після війни зменшилася загальна кількість періодичних видань - до 850 у 1948 яяяяяяр. (до війни 2600), але наклади зросли до 3,5 млн. (до війни 1,5 млн.). Преса була могутньою зброєю правлячих кіл у пропаганді "народно-демократичних" поглядів, в яких переважали радикально-демократичні і соціалістичні ідеї. У перші роки після війни особливо активну роль у пропаганді "народно-демократичних" ідей і згуртуванні інтелігенції відіграв комуністичний публіцист і видавець Єжи Борейша (власне Беніамін Ґолдберг, 1905-1952). Його публікації й активна організаційна діяльність сприяли прилученню значної частини інтелігенції до співпраці з новою владою. Преса стала ареною численних дискусій з питань ролі культури в розвитку суспільства, гуманізму, наукової та мистецької творчості. У поширенні культури важливу роль відіграли книжкові видання: якщо у 1945 р. побачили світ 1078 назв книжок, то у 1948 р. - 4791 загальним накладом 68 млн. примірників. Проведені в 1948 р. вибіркові дослідження показали, що найбільш популярними письменниками залишалися Г. Сєнкевич, Б. Прус, С. Жером-ський, Ю. Крашевський. Нова влада сприяла розвитку радіофонії, взявши за підставу поширення провідникових радіоприймачів. У 1948 р. кількість радіоабонентів наблизилася до 1 млн., при цьому близько 1/4 належали сільським мешканцям. Державне радіомовлення провадило цілеспрямовану пропаганду на користь нової влади, але також приділяло увагу освітнім і відпочинковим програмам. Особливо важливе значення мало

559

Історія Польщі

радіо для мешканців села. Після війни кіномережа опинилася в руках держави, яка подбала про її розширення. На екранах кінотеатрів демонструвалася переважно закордонна кінопродукція. З кожним роком зростала частка радянських кінофільмів. Так, у 1948 р. з 309 фільмів, які демонструвались у Польщі, було 136 радянських, 53 американських, 31 англійських, 34 французьких. З великим ентузіазмом сприйняла громадськість перший післявоєнний фільм польського виробництва Заборонені пісеньки (реж. Л. Бучковський), який у 1947 р. переглянула рекордна кількість глядачів (до 1967 р. - 13,5 млн. осіб).

На формування суспільної свідомості поляків першочерговий вплив мали воєнні події. Одним з головних наслідків війни була майже повсюдна деморалізація населення, змушеного постійно боротися за біологічне виживання. Людські жертви, руйнування, фізичне і моральне вичерпання мільйонів людей спричинили погіршення стану здоров'я населення, поширення алкоголізму, крадіжок, моральної деградації. Великі міграції та депортації післявоєнних років також позначилися на суспільній психології. Переважним настроєм більшості було прагнення пристосуватися до дійсності, яке особливо зміцнилося після розчарування щодо підтримки Польщі західними державами. Велика частка поляків пов'язувала свої надії з приїздом до Польщі С. Миколайчика й окремих еміграційних діячів. Позитивним чинником суспільної свідомості були завдання відбудови столиці Варшави і країни загалом, які збуджували патріотичні почуття і давали надію нормалізації побуту. Однак терор і репресії з боку силових органів влади, радянських структур в Польщі породжували прагнення пристосуватися до нових обставин, перевести опір тоталітарному наступові нової дійсності у нові форми. Цю тенденцію добре відбив один з людовців (С. Каспрелік), який у січні 1947 р. писав: "На мою думку організація (ПСЛ -Л.З.) незабаром повинна піти спати, опинитись у свого роду летаргії. Трудно ворожити, як довго цей період летаргії буде тривати. Знаю, однак, що після кожного спання організм стає бадьорим, здоровим і сильним".

Тогочасна ситуація сформувала серед поляків кілька орієнтацій. До першої орієнтації "незломних" належали кола, які залишалися на позиціях антикомунізму і антирадянства, плекали надії на третю світову війну. Вони зазнавали чимраз більших репресій з боку влади. Значна частина населення була згідна піти на

"неблагонадійних" осіб, майже про кожного третього дорослого поляка.

Партія і влада. У системі управління країною провідну роль грала ПОРП. Партія була побудована і діяла за зразком ВКП(б), що передбачав сувору субординацію та ієрархію, визнання партійних повноважень "вождів". На першому місці в ідеологічно-партійній ієрархії знаходився "вождь усіх часів і народів" Сталін. Ранг нижче займав "вождь польського народу" Б. Бєрут, далі йшли члени політбюро ЦК ПОРП, члени ЦК, відповідні секретарі партійних комітетів. Партія була організатором масових ідеологічних кампаній, які прославляли "мудрість" її вождів. Жорстока цензура і контроль органів безпеки виключав найменшу можливість опору. У самій ПОРП вирішальні важелі влади зосереджували фактично кілька осіб: окрім Б. Бєрута, який був головою партії і президентом Польщі, апарат влади та ідеологічні питання контролював Якуб Берман, справи господарства Гіларій Мінц, партійний аппарат Францішек Мазур. На початку 50-х років партійний актив складався з 100 тис. комуністів, які працювали в апараті, державних органах й адміністрації (сам партійний апарат нараховував у 1953 р. близько 13 тис. осіб). Загальна кількість членів ПОРП унаслідок чисток зменшилася з 1,4 млн. у 1948 р. до 1,3 млн. у 1954 р., але становило значну частку дорослого населення. Партія організовувала масові пропагандистські кампанії, які мали на меті ідеологічну обробку населення, показ "передової" ролі членів партії в будівництві основ соціалізму. Для підготовки партійних кадрів були організовані вищі партійні школи, в яких проходили відповідну марксистськоленінську підготовку представники партійного апарату. Т.зв. "внутрішня партія" або чиновники партійного апарату мали численні привілеї в доступі до матеріальних благ (квартири, продукти у спецмагазинах тощо). Партійні організації діяли за виробничим принципом, контролюючи і спрямовуючи діяльність адміністрації. Контроль партії йшов зверху - через призначення керівників і знизу - через партійні організації. Сила та впливи ПОРП спиралися насамперед на опанування апарату влади, який дозволяв їй, з одного боку, придушувати найменший опір або незгоду, а з другого, настирливо нав'язувати нову систему світобачення і мислення. Контроль партії набув ознак тотальності.

Обробка свідомості. ПОРП розпочала рішучий "бій за думки і душі поляків". У 1950 р. з вищих шкіл почали усувати старі наукові кадри, які не опанували "марксистсько-ленінську науку", інших посилали на "навчання" до їхніх аспірантів-комуністів. Запроваджено обов'язкове вивчення основ марксизмуленінізму та російської мови. У 1951 р. відбувся І Конгрес польської науки, на якому було ухвалено створити центральну державну наукову інституцію - Польську академію наук (ПАН) з низкою спеціалізованих наукових інститутів за зразком АН СРСР. Гуманітарні та соціальні науки опинилися під особливим контролем партії й повинні були насаджувати сталінський варіант марксизму-ленінізму. Митці були поставлені в рамки "соціалістичного реалізму", який зобов'язував висвітлювати "світ праці" та соціалістичні ідеали, змальовувати "здобутки соціалізму", "загнивання та розклад" західного імперіалізму. У 1949-1951 pp. були проведені з'їзди усіх творчих спілок (літераторів, пластиків, архітекторів тощо), перед якими поставлено завдання створити літературу і мистецтво "соціалістичного реалізму", взято під контроль творчість митців. У Міністерстві культури та мистецтва були організовані численні комісії та управління, які стежили за змістом мистецьких творів, репертуаром культурних установ. Запанувала сувора ідеологічна цензура, яка повністю усунула з видавництв і сфери культури некому-ністичні цінності. З бібліотек були вилучені тисячі книжок і періодики, які пропагували

562

і В умовах комуністичного експерименту

"ворожий" соціалізму зміст. Натомість багатомільйонними накладами видавались праці И. Сталіна, В. Леніна, К. Маркса і Ф. Енгельса, промови партійних вождів. Радянський "Короткий курс історії ВКП(б)" став головним підручником для вивчення історії та соціальних наук. У засобах масової інформації запанувала "новомова", що мала на меті переконати у двополюсності сучасних цінностей: прогресивності соціалізму як ідеології та устрою "трудящих верств" і реакційності західного імперіалізму капіталістів і поміщиків, який прагне знищити "владу трудящих". Населення було відтяте "залізною завісою" від "несоціалістичного" світу, позбавлене об'єктивної інформації про реальний стан у країні та за кордоном, одурманювалося примітивними гаслами і препарованою інформацією, що все радянське є добре, а усе західне - погане. Численні помпезні урочистості з приводу 1 Травня, дня Перемоги, утворення народної Польщі, жовтневої революції в Росії перетворювалися на добре режисеровані видовища, які мали символізувати єдність ПОРП і трудящих мас, "щасливе життя" поляків за нового устрою. Розпочалася ревізія національного "історичного спадку", який слід було оцінити з позицій "боротьби класів" і формування передумов для "закономірноГ перемоги соціалізму. Відразу були "вилучені" і піддані нищівній критиці усі політики і митці минулого, які виражали інтереси "поміщиків і капіталістів" або займали антиросійські позиції. Переписування історії зайняло тривалий час. Доки вийшли перероблені польські підручники з історії та літератури, користувалися перекладами з російської. Розпочався процес "створення нової людини", який здійснювався через шкільну освіту, ЗМП, армійську службу. Політичний апарат, ЗМІ, система освіти та армія проводили своєрідне

Рис. 67. Примас кардинал С. Виитнсыаш.

"прання мозгів", прагнучи поширити передусім серед молоді віру в будівництво нового справедливого устрою.

)

В умовах комуністичного експерименту

роль ПОРП, але зміст та ідеологія Основного закону стверджували й легалізували пріоритет комуністів на державну владу. Зазіхання на ідеологію і державну владу однозначно трактувалися як "зрада" і "злочин". У підсумку Конституція ПНР узаконювала побудовану тоталітарну систему, в якій державний апарат відігравав вирішальну роль, не залишаючи майже жодної ділянки для незалежного громадянського життя. За "конституційними рамками" залишалася ПОРП, яка була реальним чинником влади в країні.

У жовтні 1952 р. відбулися вибори до нового сейму. На них громадяни не мали права вибору, оскільки повинні були проголосувати лише за єдиний список Національного фронту (НФ), який об'єднував представників ПОРП, ЗСЛ, СД і групу "безпартійних". За офіційними даними, які були фальсифіковані, у виборах взяли участь 95 % виборців, з яких 99,8 % віддали голоси за НФ. Новий сейм одноголосно обрав головою уряду Б. Бєрута, Державної ради - А. Завадського, маршалком сейму голову ПАН професора Я. Дембовського. Вибори стали апогеєм "сталінізації" Польщі, яка знаменувала утвердження всевладдя ПОРП.

Будівництво соціалізму. У 1950 р. розпочалася реалізація шестирічного плану будівництва "основ соціалізму" в Польщі. Ідеологічною підставою плану була "Ідейна декларація ПОРП", яка, за встановленим зразком, вимагала проведення "індустріалізації" промисловості і "колективізації" сільського господарства. Радянські теоретики соціалізму вважали, що планово розбудована промисловість і підконтрольне сільське господарство забезпечать небувале зростання продуктивних сил країни та реалізацію комуністичних принципів розподілу. Однак вони не могли запропонувати реальних стимулів для продуктивної праці в усіх галузях господарства, окрім обіцянок "кращого життя" в майбутньому, а державне регулювання усіх виробничих процесів не залишало місця для ініціативи. До того ж політичне втручання в господарські справи, що зумовлювалося зміною політичних пріоритетів, створювало додаткові труднощі в розвитку економіки. Шестирічний план передбачав, що промислова продукція зросте на 85-95 %, сільськогосподарська - 35-45 %, національний дохід - 50-60 %. Коли план було представлено на затвердження сейму у липні 1950 p., його показники, за вказівкою Москви, були штучно підвищені (відповідно 158 %, 50 %, 112 %). Це було спричинене розгортанням "холодної війни" й прагненням СРСР перекласти частину тягаря озброєнь на своїх сателітів. У 1951-1952 pp. показники розвитку важкої промисловості підвищувались ще кілька разів. Йшлося про швидку розбудову металургії, машинобудування, що працювали на оборону. Зосередження уваги на важкій промисловості залишало "на боці" споживання населення і сільське господарство. Уряд постійно збільшував частку коштів національного доходу, що йшла на нагромадження, зменшуючи частку споживання: у 1951 р. нагромадження становили 20,7 %, 1952 р. - 32 %, 1953 р. - 38,2 %. Нагромаджені кошти скеровувалися на новобудови промислових закладів (44 % усіх капіталовкладень). Уряд намагався залучати до інвестицій щораз більші кошти. Восени 1950 р. було проведено фінансову реформу і запроваджено до обігу новий злотий, що теоретично спирався на

Рис. 68. Обрання Б. Бєрута (в центрі) головою уряду в листопаді 1952 р. (зліва - маршал К'. Рокоссовський).

565

Історія Польщі

золотий еквівалент. Обмін старих злотих на нові був проведений таким чином, що населення втратило 2/3 своїх заощаджень. Цього виявилося замало, і в 1951 р. уряд оголосив обов'язкову передплату облігацій Національної позики розвитку сил Польщі. У сумі ці заходи дали до бюджету величезну суму - 4,6 млрд. злотих, суттєво погіршивши матеріальне становище населення. На додаток громадянам було заборонено мати валюту і золоті вироби.

Розбудова промисловості спиралася на застарілі технології, які надходили з СРСР, а також малокваліфіковану робочу силу з села (за п'ять років у промисловість прийшло понад 2 млн. сільських жителів). До будівництва залучались ув'язнені у таборах, примусові робітники. Продуктивність праці була низькою. Брак кваліфікації і доброї організації виробництва намагалися компенсувати масовістю і штучним ентузіазмом. За радянським прикладом, поширився рух "соціалістичних передовиків праці", які служили взірцем для інших. До головних постатей руху належали шахтар Вінцентііі Пстров-ський, який ще 1947 р. вступив до ППР і кинув гасло "хто вирубить вугілля більше за мене" (помер від тяжкої праці у 1948 р.), швея Ванда Ґосьцімінська, будівельник Віктор Маркефка та ін. Внаслідок великих зусиль до 1953 р. були побудовані десятки нових підприємств, з'явилися нові галузі - літакобудування, тракторобудування, суднобудування, автомобілебудування. Серед найбільших новобудов були металургійний комбінат ім. В. Леніна в Новій Гуті біля Кракова, фабрика вантажних автомобілів і автобусів у Стараховіцах, фабрика легкових автомобілів у Варшаві, суднобудівний завод у Ґданську, цементні підприємства в Ополє, хімічні підприємства в Кендзєжині тощо. Кожний новий промисловий об'єкт здавався в дію в урочистій обстановці, супроводжувався маніфестаціями і пропагандистськими виступами. У липні 1952 р. у Варшаві пройшов зліт молодих передовиків-будівничих народної Польщі.

У 1951 р. ПОРП вчинила тиск на селянство, щоб прискорити колективізацію селянських господарств. Для цього було застосовано засоби економічного примусу - високі податки для приватних господарств і пільги для кооперативів і ПГР-ів (державних господарств). Однак це призвело до зменшення