Тема 1.3. Філософія Середньовіччя і Відродження 2 год.

МЕТА

навчальна: визначити загальні особливості середньовічного типу філософствування; засвоїти основні етапи розвитку середньовічної філософії; загальне значення ідей середньовічної філософії для розвитку європейської культури та науки; розуміти, які зміни відбулись у християнському світобаенні в епоху Відродження і чому гуманістичний світогляд постав внутрішньо суперечливим явищем.

розвіваюча: навчитися проводити порівняння античного типу культури та філософії із середньовічним типом; виявляти позитивні та негативні риси у середньовічному світосприйнятті; вміти пояснити особливості ренесансної трансформації християнського світосприйняття.

виховна: на основі розуміння спеціфічних виявлень духовного світу людини Середньовіччя та Відродження, формування усвідомленої життєвої позиції.

5. П л а н

1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Схоластика і містика.

3. Характерні риси філософії Відродження.

4. Філософська думка у культурі Київської Русі та в Україні доби Відродження.

Основні поняття: теоцентризм, креаціонізм, патристика, схоластика, універсалії, номіналізм, реалізм, докази буття Бога, геліоцентризм, гуманізм, антропоцентризм, заперечна теологія, пантеїзм, збіг протилежностей, вчене незнання. Філософія Середньовіччя, утворившись у суспільстві з однозначною орієнтацією на духовні абсолюти, із суцільним пануванням релігії, зайняла специфічне місце в європейському духовному житті того часу: вона обслуговувала богослов'я. Але водночас середньовічна філософія зробила неоціненний внесок в освоєння позачуттєвих сутностей, сприяла нагромадженню нових знань. Тому вона є особливо плідною для вивчення внутрішньої людини та духовних процесів суспільного життя.

1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним — руйнування і всього укладу життя. Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центрові. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя. Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам. Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало автономію людського духу, а дала їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу, а могутність останнього була наочно продемонстрована Ісусом Христом. Який, саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. У наслідку вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.

Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками.

Античній світогляд

1. Політеїзм (багатобожжя).

2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій.

3. Вихідні якості богів: сила, могутність;

4. Боги впорядковують та оздоблюють світ.

5. Космос, природа — загальні умови існування богів і людей.

6. Людина спирається у своїх вчинках на знання.

7. Головне життєве завдання людини — здійснення подвигу.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє.

9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.

10. Панування натуралістичного світосприйняття.