Стаття 306
Залишення вказаного питання неврегульованим у новому КПК може призвести до неоднозначного розуміння суб'єкта звернення з «іншою скаргою» та її предмета. Проте відмовити у прийнятті такої скарги і її розгляді буде неможливо з огляду на припис ч. 4 ст. 304 КПК, згідно з яким відмова слідчого судді у відкритті проваджен ня за скаргою допускається лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи без діяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Частина 1 коментованої статті вимагає, щоб скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядалися слідчим суддею місцевого суду згідно з правила ми судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК, з урахуванням положень цієї глави.
Проте ні ця стаття, ні жодна інша КПК не визначає їх підсудність - до якого саме місцевого суду може бути оскаржено особою рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Кодекс 1960 р., на відміну від нового, ці питання врегульовував у спеціальних статтях, які передбачали оскарження за предметом. За закріпленим ним правилом рішення органу дізнання, слідчого та прокурора оскаржувалися до районного місько го суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка їх прийняла (статті 236і , 23 62, 2365, 2367 та ін.).
У частині 1 згаданих статей 318-380 КПК йдеться про загальні положення судо вого розгляду, про окремі ж особливості розгляду скарг даної категорії див. пп. 1-7 коментаря до цієї статті. «•
2.Частина 2 коментованої статті встановлює загальне правило щодо гранично допустимих строків розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування - 72 години з моменту над ходження відповідної скарги. Виняток становлять лише скарги на рішення про за криття кримінального провадження, для яких передбачено можливість розгляду
устрок не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
3.Згідно з приписом ч. З цієї статті розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування має здійснюватися за обов'язкової участі: особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. При цьому наголошується, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Причини їх відсутності
устатті не обумовлено. Слід вважати, що маються на увазі саме ті випадки, коли слідчому та прокуророві заздалегідь було повідомлено про розгляд скарг на їх рішен ня, дії чи бездіяльність, але вони без поважних причин не з'явилися на запрошення взяти участь у розгляді.
На відміну від КПК 1960 р. коментована стаття не передбачає вимог щодо повідо млення слідчим суддею особи, яка подала скаргу, її захисника, представника, слідчо го чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, про час розгляду скарги та право взяти участь в її розгляді. Напевно, на думку законодавця, посилання в ч. 1 цієї статті на правила судового розгляду, передбачені статтями 318-380 КПК, є достатніми і мають компенсувати відсутність зазначених вимог. Адже ч. 2 ст. 318 передбачає здійснення судового розгляду в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження.
Глава 26. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
Стаття 307
Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
1.За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
2.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
3.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи без діяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про від мову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
1.Частина 1 коментованої статті закріплює вимогу щодо форми судового рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи проку рора під час досудового розслідування та порядку його ухвалення.
Загальні положення щодо процесуальних рішень розкриває ст. 110 КПК. За пра вилом ч. 2 її судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають від повідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374. Зміст ухвали регламентує ст. 372 КПК, порядок ухвалення - ст. 371.
2.Частина 2 статті встановлює вичерпний перелік рішень слідчого судді, які він може ухвалити за результатами розгляду скарги: скасувати рішення слідчого та прокурора, зобов'язати їх припинити/ вчинити дію, відмовити у задоволенні скарги.
3.Частина 3 статті забороняє оскарження жодного з рішень слідчого судді, ухва леного ним за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчо го чи прокурора, окрім рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
За правилом ч. 2 ст. 309 така ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Стаття 308
Оскарження недотримання розумних строків
1. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити про курору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.
Стаття 308
2.Прокурор вищого рівня зобов'язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відпо відному прокурору обов'язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.
3.Службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути при тягнуті до відповідальності, встановленої законом.
1.Указана стаття є своєрідним винятком із встановленого ст. 306 КПК загального правила оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора на досудовому розслідуванні, зокрема, у частині визначення уповноваженого на розгляд таких скарг суб'єкта.
Так, якщо відповідно до ст. 306 скарги на всі рішення, дії чи бездіяльність слідчо го та прокурора мають розглядатися слідчим суддею місцевого суду, то згідно зі ст. 308 недотримання процесуальних строків може бути оскаржено прокурору вищо го рівня, а отже, саме він є уповноваженим на їх розгляд.
Водночас системний аналіз коментованої статті та статей 303 та 306 КПК засвідчив певну неузгодженість їх положень між собою.
Предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 визнано бездіяльність слід чого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які вони зобов'язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк. До уваги не взято, що невчинення про цесуальних дій у встановлений строк перебуває у прямій залежності від питання недотримання розумних строків. Адже поняття розумності строків досудового роз слідування саме і полягає в тому, що ці строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Указане дає підстави для висновку, що статті 303,306 та 308 відносно одного і того ж самого предмета оскарження фактично передбачають різні процедури оскарження, наслідки, різних суб'єктів оскарження та суб'єктів розгляду скарг.
Якщо згідно з приписом п. 1 ч. 1 ст. 303 та ч. 1 ст. 306 «нездійснення інших про цесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов'язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк» може бути оскаржено заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представ ником, володільцем тимчасово вилученого майна слідчому судді, то порушення ро зумних строків відповідно до вимог ст. 308 - підозрюваним, обвинуваченим і потер пілим оскаржується прокурору вищого рівня.
Концептуально важливим є окреслений у коментованій статті предмет оскаржен ня - недотримання розумних строків.
Право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку гарантоване ст. 9 МПГПП та ст. 6 КЗПЛ.
Критерії розумності строків у кримінальному процесі вперше визначені саме у цьому КПК.
Згідно з наданим у ст. 28 визначенням «розумними» вважаються ті строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття про-
Глава 26. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
цесуальних рішень. Відповідно вони не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесу альних рішень.
Критеріями для визначення розумності строків законодавець визначив: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється проваджен ня, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування, тощо; поведінку учасників кримінального провадження; спосіб здійс нення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Кодекс гарантував кожному, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне проваджен ня щодо нього було закрите (див. ст. 28 КПК).
Вперше на законодавчому рівні було закріплено запобіжники для випадків продов ження строків досудового розслідування.
Так, гранично допустимим максимальним строком, на який може бути продовже но розслідування злочину невеликої або середньої тяжкості, визначено шість місяців, а для тяжкого або особливо тяжкого злочину - дванадцять місяців із дня повідомлен ня особі про підозру (див. ст. 219). Більше того, встановлено умови продовження строку:
- до трьох місяців, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок складнос ті провадження; *
-до шести місяців - внаслідок особливої складності провадження;
-до дванадцяти місяців - внаслідок виняткової складності провадження (див. ст. 294). Частина 1 коментованої статті розкриває перелік осіб, яким надається право оскар
жити недотримання розумних строків слідчим, прокурором. Цей перелік є вичерпним і до нього віднесені: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий. При цьому, яким чином, на думку законодавця, обвинувачений, яким згідно з роз'ясненями ч. 2 ст. 42 КПК є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду, реалізовуватиме своє право - оскаржуватиме недотримання розумних строків вищестоящому прокуророві на досудовому слідстві - не розкрито.
Крім переліку суб'єктів оскарження обумовлюється також суб'єкт розгляду вка заних скарг - «прокурор вищого рівня».
Для визначення особи, яка є прокурором вищого рівня, слід керуватися ст. 13 ЗУ «Про прокуратуру», яка закріплює систему органів прокуратури. Згідно із ч. 1 цієї статті (у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року») «Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севасто поля (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необ хідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур». Крім того, до уваги має бути взято положення ч. 1 ст. 37 та п. 9 ч. 1 ст. З КПК.
Ще однією особливістю такого оскарження є визначення стадії, коли воно є мож ливим - під час досудового розслідування.
Стаття 309
Згідно з роз'ясненням п. 5 ч. 1 ст. З КПК ця стадія кримінального провадження починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відпо відальності.
2. Частина 2 коментованої статті визначає порядок розгляду прокурором вищого рівня скарги підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання розумних строків слідчим чи прокурором.
За встановленим нею правилом прокурор вищого рівня, до якого надійшла така скарга, зобов'язаний її розглянути протягом трьох днів після її подання. Він само стійно визначатиме наявність підстав для задоволення цієї скарги, керуючись поло женнями ст. 28 КПК.
У разі прийняття рішення про задоволення скарги від прокурора вимагається надати відповідному прокурору обов'язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Вимога щодо надання прокурором вищого рівня таких вказівок саме відповідному прокурору, а не слідчому обумовлюється передусім положеннями ч. 2 ст. 28 - щодо забезпечення проведення досудового розслідування у розумні строки прокурором та ст. 37 - щодо повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні.
Кодекс зобов'язує прокурора вищого рівня невідкладно у письмовій формі повідомляти скаржника про результати розгляду його скарги. Поняття невідкладнос ті у статті не розкрито. Проте, враховуючи загальну вимогу щодо гранично допусти мого строку розгляду скарги, - протягом трьох днів, строк повідомлення не повинен його перевищувати.
3. Частина 3 ст. 308 обумовлює можливість притягнення до відповідальності службових осіб, винних у недотриманні розумних строків. Порядок та умови при тягнення до відповідальності за недотримання розумних строків на даний час пере буває в стадії розробки.
§ 2. Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування
Стаття 309
Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування
1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:
1)відмову у наданні дозволу на затримання;
2)застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або від мову в його застосуванні;
Глава 26. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
3)продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;
4)застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову
вйого застосуванні;
5)продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;
6)поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в та кому поміщенні;
7)продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні;
8)направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні;
9)арешт майна або відмову у ньому;
10)тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей
ідокументів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємниць кої діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність;
11)відсторонення від посади або відмову у ньому.
2.Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляцій ному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постано ву про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
3.Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і запере чення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
1.Стаття 309 КГЖ передбачає оскарження ухвал слідчого судді під час досудово го розслідування. Таким чином реалізується одна із загальних засад кримінального провадження, закріплена у ст. 7 КПК, - забезпечення права на оскарження процесу альних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ст. 24 цього Кодексу таке право гарантується кожному, а право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, - судом вищого рівня незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Закріплене право на оскарження ухвал слідчого судді в ході досудового прова дження відповідає визначеним європейським стандартам і спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 КЗПЛ права на справедливий суд.
Зазначена стаття містить виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Інші ухвали слідчого судді, окрім зазначених у ст. 309 КПК, оскарженню не під лягають; ч. 2 ст. 392 КПК законодавцем передбачений порядок подання заперечень проти них під час підготовчого провадження в суді.
Коментована стаття надає право оскаржити такі категорії ухвал слідчого судді, які пов'язані із:
- застосуванням заходів кримінального провадження; - відмовою у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального про
вадження;
Стаття 309
- поверненням скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Система заходів забезпечення кримінального провадження (див. ч. 2 ст. 131 КПК), дозволяє органу досудового розслідування, слідчому, прокурору, слідчому судді інди відуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, даних, що її характеризують, інших конкретних обставин.
До заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються на під ставі ухвали слідчого судді, належать:
-відсторонення від посади (див. статті 154-158 КПК),
-тимчасовий доступ до речей і документів (див. статті 159-166 КПК),
-арешт майна (див. статті 170-175 КПК),
-затримання особи (див. статті 131, 204, 207-213 КПК),
-запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою (див. ст. 183 КПК) та домаш нього арешту (див. ст. 181 КПК).
При оскарженні ухвал із цих питань необхідно враховувати, чи дотримувався слідчий суддя вимог зазначених статей КПК при їх винесенні.
Ухвали слідчого судді, перелічені у пп. 1-8 ч. 1 коментованої статті, слід віднести до категорії тих, що стосуються обмеження особистої свободи людини. Стаття 29 Конституції України закріпила право особи на свободу та особисту недоторканність, яке в тому числі гарантує кожному затриманому право у будь-який час оскаржити
всуді своє затримання. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність належить також до загальних засад кримінального провадження, визначених у ст. 12 КПК.
Оскарження ухвал слідчого судді, передбачених п. 1 ч. 1 коментованої статті, може відбуватись з підстав як недотримання процедури їх винесення, так і порушень за кону при підготовці їх змісту.
При постановленні ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання слідчий суддя повинен керуватись положеннями КПК, які регулюють питання затримання особи. Законодавець розрізняє затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. ст. 188 КПК) та затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (див. ст. 207 КПК). У коментованій статті йдеться про оскаржен ня першого виду затримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 КПК із клопотанням про дозвіл на затримання підозрю ваного можуть звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. Основні вимоги до розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу зазначені у ст. 189 КПК. Такий розгляд повинен відбутись негайно після одержання цього кло потання та в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
Слідчий суддя не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затри мання з метою приводу, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
Підстави для відмови слідчим суддею у наданні дозволу на затримання підозрю ваного з метою його приводу пов'язуються із обставинами, які викладені у клопотан-
Глава 26. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
ні про застосування запобіжного заходу. Так, підставами для відмови у наданні до зволу на затримання є недоведеність прокурором:
-обставин, які вказують на наявність підстав для тримання особи під вартою;
-якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений перехову ється від органів досудового розслідування або до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запо біжного заходу і зазначені у ст. 177 КПК.
Окрім загальних вимог до судових рішень (див. статті 371, 372 КПК), у ст. 190 КПК викладені вимоги до ухвал про дозвіл на затримання з метою приводу, які можуть застосовуватись слідчими суддями до підготовки ухвал про відмову у наданні дозво лу на затримання. Отже, порушення цих вимог може бути формальною підставою для
їїоскарження в апеляційному порядку.
Водночас ч. 4 ст. 190 КПК передбачено право прокурора на повторне звернення із клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримі нальному провадженню після винесення слідчим суддею ухвали про відмову у задо воленні цього клопотання.
На відміну від ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.
Пункт 2 ч. 1 коментованої статті передбачає оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.
Оскарження цього виду ухвал слідчого судді може мати місце з підстав недотри мання вимог, передбачених ст. 183 КПК, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У такій ухвалі може бути передбачено застосування застави щодо особи, стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Слідчим суддею має бути дотриманий строк розгляду клопотання про застосуван ня запобіжного заходу, передбачений ст. 186, - невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду такого клопотання.
Розгляд клопотання про застосування взяття під варту здійснюється відповідно до загальних правил розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу. Серед основних вимог - дотримання права підозрюваного на захист та особиста присутність підозрюваного, окрім випадків оголошення особи у міжнародний розшук.
За загальним правилом (див. ч. 1 ст. 197 КПК) строк дії ухвали про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Частина 2 цієї статті КПК ви значає, що строки обчислюються з моменту взяття під варту або фактичного за тримання.
Питання строків тримання осіб під вартою в Україні неодноразово перебувало в полі зору ЄСПЛ. Недотримання цих строків призводило до встановлення численних
Стаття 309
порушень Україною ст. 5 КЗПЛ, оскільки право особи на свободу і особисту недо торканність ретельно охороняється міжнародними нормативно-правовими актами.
Продовження строку тримання під вартою здійснюється слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, і згідно із ч. З ст. 197 КПК сукупний строк триман ня під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:
шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або се редньої тяжкості;
дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
У випадку оскарження цього виду ухвал слідчого судді також має значення до тримання строків подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою - не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Таке клопотання має бути розглянуто слідчим суддею до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів.
Підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою є недоведення прокурором, слідчим обставин, що виправдовують подальше тримання підозрювано го під вартою.
Пункти 4 та 5 ч. 1 коментованої статті передбачають, що оскарженню підлягають ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні, а також продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні.
Домашній арешт є запобіжним заходом, що полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Важливим є те, що згідно зі ст. 181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про три мання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необ хідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців.
Розгляд клопотань про застосування домашнього арешту відбувається за загаль ними правилами, встановленими ст. 193 КПК, про розгляд клопотань про застосуван ня запобіжного заходу.
Таким чином, порушення вимог статей 181 та 193 КПК можуть бути підставами для оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Пунктами 6 та 7 ч. 1 ст. 309 КПК передбачено, що під час досудового розсліду вання можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про поміщення особи в приймаль- ник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні та продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продов женні.
При оскарженні таких ухвал насамперед слід виходити з того, що КПК передба чено особливий порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх. Затриман-
Глава 26. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування
ня та тримання під вартою можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запо бігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК (див. ч. 2 ст. 492). Максимальний строк для тримання під вартою неповнолітнього цим Кодексом не визначений, отже, необ хідно дотримуватись строків тримання під вартою, зазначених у ст. 197 КПК: шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяж кості, дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Пунктом 8 ч. 1 коментованої статті передбачено, що ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Підстави проведення експертизи визначені КПК(див. ст. 242 КПК). Пунктом 3 ч. 2 цієї статті передбачено, що слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи для визначення психічного стану підозрюваного за наявнос ті відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.
Проте цей вид експертизи не відноситься до обов'язкових, а повинен проводитись у разі необхідності, коли є припущення, що особа у зв'язку із її психічними вадами не здатна правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання. її призначення залежатиме від рішення слідчого, прокурора. У разі незгоди особи на проведення цієї експертизи ч. З ст. 242 КПК передбачене примусове залучення особи для її проведення за ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до ст. 243 КПК сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання сторона захисту має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді у ви падках та в порядку, передбачених ст. 244 КПК.
Отже, під час досудового провадження ухвали слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову
втакому направленні можуть мати місце у разі:
1)необхідності примусового залучення особи для проведення психіатричної екс пертизи;
2)відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта або доручення експертній установі провести експертизу.
Пунктами 9-11 ч. 1 коментованої статті передбачено оскарження ухвал слідчого судді про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження: аре шту майна, тимчасового доступу до речей і документів та відсторонення від посади. Інститут тимчасового доступу речей і документів є новим за своєю суттю у кримі нальному процесуальному праві, в той час як арешт майна та відсторонення від по сади набули нового оформлення порівняно з КПК 1960 р.
Основна відмінність полягає в тому, що перелічені заходи забезпечення кримі нального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК. Водночас оскарженню підлягають лише ухвали, перелічені в коментованій статті.
