20. Напрямки здійснення корекційного впливу на розвиток особистості з порушеним зором.

В тифлопедагогіці корекційно-виховна робота передбачає здійснення позитивних впливів на весь процес протікання розвитку сліпої чи слабозорої дитини. Так, одні якості, які вже сформувались невірно, з недоліками, треба виправляти, а інші якості які ще не сформовані, вимагають цілеспрямованого виховного впливу на хід їх розвитку.

Корекції в процесі розвитку сліпої чи слабозорої дитини підлягають:

— пізнавальна сфера (відчуття та сприймання, пам’ять, мислення, мова, уявлення, уява, специфіка розвитку яких опосередкована якістю зорового сприймання);

— якості особистості, а саме стійка сукупність її властивостей та рис;

— фізичний розвиток .(за даними Єрмакова В.П., у слабозорих хлопчиків в 59,2% випадків зустрічаються порушення постави; у дівчаток в 58%, в той час коли у дітей, які бачать нормально, відповідно 20% і 14%; значно частіше у перших зустрічається нежить).

Корекційна робота пронизує всю систему діяльності спеціальних закладів для дітей з глибокими порушеннями зору.

21. Дайте визначення понять “адаптація”, “реабілітація”, “соціалізація”.

Термін “адаптація” походить від лат. “adaptio”, і означає пристосування до умов існування у навколишньому середовищі.

У визначенні поняття “реабілітація” стосовно осіб з психофізичними вадами розвитку існують багато варіантів, але в цілому вони досить подібні. Т.С. Алферова, О.А. Потехіна визначають реабілітацію як процес здійснення взаємопов’язаного комплексу медичних, професійних, трудових і соціальних заходів різними способами і методами, спрямованими на збереження і відновлення здоров’я людини та її життєзабезпечення за принципом мінімакса.

Медична реабілітація — максимально можливе відновлення зорової функції, профілактика залишкового зору.

Психологічна реабілітація — формування психологічної готовності особистості до повноцінного життя.

Елементарна реабілітація — поновлення і формування елементарних навичок самообслуговування, орієнтування в малому і великому просторі, організація спілкування в колективі, фізичний розвиток, оволодіння системою письма та читання за Л. Брайлем, використання залишкового зору.

Професійна реабілітація — професійна підготовка й раціональне працевлаштування.

Технічна реабілітація — навчання користуванню побутовими, навчальними та виробничими тифлотехнічними засобами.

Культурна реабілітація — розвиток інтересів, захоплень, естетичної творчості, підвищення загальнокультурного рівня особистості в умовах зорової депривації.

Процес реабілітації здійснюється, як у спеціалізованих закладах, так і у сім’ї.

Соціалізація є найсуттєвішим джерелом процесу розвитку особистості і включає, як відомо, оволодіння індивідом цінностями, нормами, установками, зразками поведінки, що притаманні даному суспільству. Вона може відбуватись як в умовах виховання, так і в умовах стихійного впливу на особистість. При глибоких порушеннях зору, як вже зазначалося, виникає своєрідність в процесі соціалізації, оскільки розвиток особистості в умовах сенсорної депривації (в нашому випадку, пов’язаний зі зменшенням кількості та якісною своєрідністю зорових сприймань) вимагає посиленого застосування спеціальних методів та прийомів психолого-педагогічного впливу.

В соціальній психології визначається шість фаз соціалізації, які відповідають віковим періодам життя людини, умовам середовища в яких вона соціалізується та психологічній установці особистості, її спрямованості на досягнення певного рівня соціалізації.

На І фазі, у ранньому віці, у розвитку дитини з порушеним зором спостерігається значна своєрідність. У неї вчасно не встановлюється контакт з членами сім’ї, пізніше розвивається мова як засіб спілкування, порушуються предметні сприймання та предметні дії.

Змістом II фази соціалізації є встановлення початкових соціальних зв’язків поза межами родинних стосунків, в групах дошкільників. Колективна ігрова діяльність, у якій ці стосунки розвиваються самостійно не виникає або має своєрідності, трудова діяльність обмежується елементарними навичками самообслуговування, сліпа дитина позбавлена можливості роздивлятись картинки, а слабозора дитина мало ними цікавиться, часто неправильно використовує іграшки, не розглядає їх. Спостерігаються особливості при встановленні міжособових стосунків у грі. Сліпі діти в колективній грі участі не беруть, вони лише присутні при грі зрячих дітей, слабозорі більш охоче виконують підкорені ролі, ніж лідерські. Гра як провідний вид діяльності в дошкільному віці, в таких випадках не забезпечує дитині потрібної основи для переходу до навчальної діяльності. Створення такої основи гальмується і у дітей з порушеннями зору, які виховуються у домашніх умовах, оскільки не використовуються можливості компенсації та корекції розвитку в провідній діяльності — колективній грі. В цей же період у психічному стані дитини з порушеним зором дошкільного віку часто виникають псевдокомпенсаторні утворення, які провокують афективну поведінку дитини за типом демонстративності, агресії чи тривожності.

На III фазі — оволодіння основами знань і суспільним досвідом, проходить переважно в спеціальних школах-інтернатах під впливом компетентних педагогів, з урахуванням принципу компенсаторно-корекційного впливу на розвиток особистості.

Дуже важливим для реабілітації особистості є післяшкільний період — IV фаза, оскільки виникають проблеми у виборі доступних та реальних професій і працевлаштуванні. Через своєрідність попереднього розвитку сліпих та слабозорих дітей виникають певні соціальні ускладнення, пов’язані зі вступом у вузи та навчанням в них. Соціалізація на V фазі в період самостійного існування — викликає значні ускладнення у інвалідів І та II груп по зору. Вони досить часто вимушені вести духовно та матеріально збіднілий, порівняно з нормально зрячими, спосіб життя, що пов’язане зі своєрідним протіканням процесу соціалізації на попередніх етапах та соціально-економічною перебудовою суспільства.

Значно раніше, ніж у людей з нормальним зором, для сліпих з дитинства наступає VI фаза соціалізації — інволюційний період, пов’язаний з послабленням соціальних зв’язків та відносин.