14. Взаємозв’язок первинних і вторинних відхилень в структурі дефекту при порушеннях зору.

Перш за все треба враховувати те, що пристосування дитини із зоровою недостатністю до дійсності проходить за рахунок спирання на більш збережені функції. Інтенсивно включаються в процес пізнання, встановлення зв’язків з оточуючим світом збережені аналізатори: слухові, дотикові, нюхові, смакові. За допомогою цих відчуттів дитина отримує різну інформацію, орієнтується у просторі. Педагогічний процес має створювати спеціальні умови для найбільш сприятливого використання збережених аналізаторів.

В процесі пристосування дитини до дійсності важливу роль відіграє мова оточуючих людей. Сліпим та слабозорим дітям за допомогою мови повідомляють ті відомості, які вони не можуть отримати за допомогою дотику.

Від ступеня вираженості та якості первинного дефекту залежать кількісна і якісна своєрідності розвитку дитини.

Специфічні якісні особливості розвитку дитини з порушеним зором охарактеризував Л.С. Виготський в роботі “Про психологічні системи”. Він відмічав, що в процесі розвитку змінюються “…не стільки функції, не стільки їх структура, не стільки система рухів, скільки змінюються і модифікуються відносини, зв’язки функцій поміж собою, виникають нові угрупування, які були невідомими на попередній стадії розвитку.”(6).

Важливим фактором, який впливає на своєрідність розвитку дитини, є часовий фактор виникнення порушення зору, тобто вік, в якому воно виникло. Так, сліпі від народження діти відрізняються від осліплих тим, що у них не сформовані адекватні зорові уявлення про предмети та явища оточуючого. Діти, які втратили зір в більш пізньому віці, можуть використовувати наявні у них образи уявлень для розвитку уяви та для формування понять про оточуюче.

15. Дайте визначення поняття "компенсація"при сліпоті та слабозорості.

Своєрідність розвитку дітей з порушеннями зору визначається у двох напрямках: з одного боку, відмічаються негативні наслідки порушеного психічного розвитку; з іншого — виникають риси позитивної спрямованості, які в ході навчання і виховання викликають компенсаторні пристосування. Мобілізуються різні захисні засоби, які протидіють порушеному ходу розвитку і сприяють нормалізації діяльності центральної нервової системи і усього організму. Це — процеси компенсації. Термін “компенсація” походить від латинського “compensatio” — поновлення, урівноваження і в загальнобіологічному його значенні означає одну з форм пристосування організму до умов існування при випаданні чи порушенні якоїсь функції.

Компенсація — складний багатогранний процес перебудови функцій організму, що виникає внаслідок перенесених захворювань або травматичних ушкоджень. Компенсаційна перебудова включає відновлення та заміщення втрачених або порушених функцій, а також їх зміну.

В дефектології компенсація розглядається як процес поновлення суспільно-людських функцій, а не функції окремого органу. В процесі компенсації виникають нові способи отримання інформації, діяльності, поведінки в умовах порушеного функціонування або повного випадіння функції.

Найбільш відомою з історії тифлопсихології була концепція про “вікаріат відчуттів”, згідно з якою, випадання однієї з функцій сприймання, недолік одного органу компенсується підвищеним функціонуванням і розвитком інших органів, як у випадку відсутності чи хвороби одного з парних органів — наприклад, нирки або легені — інший, здоровий орган компенсаційно розвивається, збільшується і бере на себе частину функцій хворого. Так само і дефект зору викликає підвищений розвиток слуху, дотику та інших відчуттів.

Представники протилежної думки стверджували, що при дефекті одного органу відчуття страждають усі інші. А дослідження К. Бюрклена показали, що витонченого слуху чи дотику у сліпих людей не спостерігається, а навпаки ці функції у сліпих бувають розвинені менше, ніж у зрячих. Підвищений розвиток зазначених функцій скоріше пов’язаний із особливостями соціального впливу на розвиток цієї людини, і є наслідком розвитку, а не його причиною.

Дослідження початку ХХ століття підійшли ближче до сучасного розуміння процесу компенсації сліпоти. Велике значення для цього мали дослідження віденського психіатра А. Адлера, який довів вплив органічного ушкодження на процес формування особистості. За його положенням, у зв’язку з тим, що ушкоджений орган не виконує свого призначення, центральна нервова система бере на себе завдання компенсувати ускладнене функціонування цього органу. Вона створює над ушкодженим органом ніби психічну надбудову, яка заповнює прогалини в розвитку. У людини з порушеним зором при взаємодії із середовищем виникає конфлікт, викликаний невідповідністю функціонування органу з його завданнями. Цей конфлікт дає стимули до надкомпенсації. Таким чином дефект стає рушійною силою психічного розвитку особистості. Якщо ця боротьба закінчується перемогою організму, особистість не лише справляється з життєвими ускладненнями, але і піднімається у своєму розвиткові на вищий рівень, “створюючи із недостатності — обдарованість, із дефекту — здібності, із слабкості — силу, із малоцінності — надцінність.” А. Адлер, як приклад, наводить той факт, що в школах живопису він зустрів 70% учнів з аномаліями зору і стільки ж учнів з дефектами мови — в школах драматичного мистецтва.

Але позитивний результат при компенсації сліпоти не завжди можливий, бувають і невдачі. В таких випадках виникає асоціальна поведінка, невроз, заглиблення в хворобу, або навпаки — псевдокомпенсація. (Псевдокомпенсація — удавано пристосувальні, шкідливі утворення, як реакція на небажані взаємостосунки з реальністю. Наприклад, завищена самооцінка у сліпої людини, яка майже нічого не вміє робити самостійно.) Проте теорія А. Адлера була недостатньою для наукового розуміння процесів компенсації, оскільки вже давно було помічено, що сліпа від народження людина своєї темряви не переживає і не прагне до світла.

Фізіологічний механізм компенсації заснований на нормальному функціонуванні збережених систем та на рефлекторній діяльності організму. Саме включення механізмів компенсації проходить безумовно-рефлекторним шляхом, автоматично, а подальший розвиток компенсаційних пристосувань є умовно-рефлекторною діяльністю.