30. Поясніть залежність виникнення особливостей самоусвідомлення від порушення зору.

Основою особистості є діяльність, яка реалізується у сукупності її суспільних за своєю природою ставлень до світу.

Ставлення як психологічна категорія виражає особистий досвід людини і внутрішньо визначає її особисті дії і переживання.

Саме ставлення до всіх боків дійсності, характерне для свідомої особистості і формується в онтогенезі під впливом зовнішніх подразників, які надходять до неї через систему аналізаторів.

Ставлення відображаються в характері поведінки людини. Виділяють ставлення до праці, навчання, колективу, до вчинків, до себе.

Самоусвідомлення лежить в основі самоставлення особистості, включає образ “Я” та поведінкову реакцію, викликану цим образом.        

Тоді, коли індивіду внаслідок певних причин не вдається реалізувати себе у зазначених напрямах самоусвідомлення, спостерігається так звана дифузність ідентичності (за Е. Еріксоном). Тобто людина прагне якомога триваліше залишатися у тому стані, в якому відчуває себе найкомфортніше, тому що вона не підготовлена до нових випробовувань життя. Саме такі явища дуже часто спостерігаються у випускників шкіл-інтернатів.

Структуру людської самосвідомості утворюють власне ім’я, самооцінка, уявлення про себе як представника певного кола, очікування визнання оточуюченням, уявлення про себе у часі (в минулому, тепер та в майбутньому), ставлення до себе.

Самоставлення як провідний компонент спрямованості особистості, досягає апогею свого розвитку в підлітковому віці. Саме в цей період у самосвідомості виникають протиріччя, особливо загострені зоровою депривацією. В цілому ряді випадків вони провокують приховані та явні конфлікти у спілкуванні, сприяють зростанню занепокоєння, напруги, відчуття непотрібності, відчаю, засвоєння інвалідами неадекватного ставлення до порушення зору, а у поведінці ведуть до агресивності, відмови від діяльності.

В тифлопсихології дослідження, проведені В.М.Сорокіним, В.М.Лук’яновою при вивченні особливостей виникнення “образу- Я” у слабозорих підлітків, привели до висновків про необхідність його паралельного розгляду з внутрішньою картиною дефекту (ВКД) та супроводжуючої поведінкової реакції. ВКД веде до серйозних наслідків в формуванні особистості підлітків із зоровою депривацією, а саме, установки на інвалідність, акцентуацій, дисморфофобії.

Дослідження, санкт-петербурзькиих вчених  під час вивчення особливостей ставлення до себе і свого дефекту зору в осіб, які втратили зір в дорослому віці показали декілька таких типів. Спостерігається пряма залежність виникнення типів ставлення до власного дефекту від виникнення після втрати зору ВКД. Автори, характеризуючи ці типи використали психіатричну термінологію, відмічають їх подібність до акцентуацій, що пояснюють наявністю застрівання особистості на власній проблемі, але дають їм відмінну від акцентуацій характеристику і зауважують, що визначені ними типи не означають наявності якоїсь хвороби. Це суто умовні назви.

1. Гармонійний тип. Твереза оцінка свого стану і своїх можливостей без схильності перебільшувати їх тяжкість і без підстав все бачити в похмурому вигляді, але водночас інвалід не демонструє і не недооцінює свого становища. Виявляються прагнення в усьому сприяти реабілітологу або психологу. Небажання обтяжувати інших проблемами догляду за собою, прагнення до самостійності, вміння переключити свої інтереси на доступні сфери життя. Інвалід не знімає з себе турботи і відповідальності за своїх близьких.

2. Тривожний тип. Постійні занепокоєння і навіюваність про погіршення свого стану, особливо, якщо є залишковий зір (боязнь осліпнути). Спостерігаються постійний пошук нових способів лікування, прагнення додаткової інформації про своє захворювання, можливі ускладнення. Особам цього типу більше подобається слухати інших, ніж розповідати про свої негаразди. Фон настрою постійно тривожний і пригнічений.

3. Іпохондричний тип. Зосередження на неприємних переживаннях. Прагнення постійно розповідати про них оточенню з тенденцією до перебільшення справжніх труднощів. Сліпота у свідомості таких інвалідів асоціюється зі станом загальної недуги, здатної виявлятись в усіх сферах.  Спостерігається поєднання бажання пройти курс реабілітації з невірою в успіх. Упевненість в тому, що він (інвалід) тяжко хворий, примушує витрачати багато часу на відвідування лікарів різного профілю.

4. Меланхолійний тип. Надзвичайна пригніченість, невіра в можливість що-небудь зробити. Депресивні висловлювання і суїцідальні думки. Песимістичний погляд на все навколо. Невіра у свої сили навіть за досить сприятливих умов.

5. Апатичний тип. Повна байдужість до своєї долі, до результатів реабілітації. Пасивне підкорення. Втрата інтересу до всього, що раніше хвилювало.

6. Неврастенічний тип. Поведінка за типом "дратівливої слабкості". Часті спалахи гніву, особливо за невдач, які відбиваються на близьких. Подібні спалахи емоцій здебільшого закінчуються каяттям і слізьми. Непереносимість больових відчуттів. Нетерпимість.

7. Обесивно-фобічний тип. Тривожна навіюваність перш за все стосується побоювань нереальних, маловірогідних невдач у житті, на роботі, в сімейних стосунках. Удавані побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від занепокоєння стають прикмети і ритуали.

8. Сенситивний тип. Надзвичайна стурбованість можливим несприятливим враженням, яке інвалід може справити на оточення. Побоювання, що оточення почне його уникати, вважати неповноцінним, зневажливо ставитись, поширювати плітки і несприятливі відомості. Побоювання стати тягарем для близьких.

9. Егоцентричний тип. Прагнення виставити напоказ близьким і оточенню свої ускладнення та переживання з метою повністю оволодіти їх увагою. Вимога виняткової турботи – всі повинні покинути свої справи і займатись лише ним. Розмови оточення швидко переводять на себе. В інших людях, які перебувають в подібному становищі вбачають лише конкурентів, стосунки з ними мають напружений характер. Постійне бажання демонструвати своє особисте становище в плані власного дефекту.

10. Ейфоричний тип. Необґрунтовано підвищений настрій, переважно награний. Зневажливе, легковажне ставлення до свого стану. Надія, що все саме по собі обійдеться. Бажання отримувати від життя "все", незважаючи на інвалідність. Легкість порушення режиму і дисципліни.

11. Агнозичний тип. Активне відкидання думок про сліпоту та її наслідки. Відмова від реабілітації, використання тростини, влаштування на роботу, спілкування з іншими інвалідами за зором. Бажання обійтись власними силами і засобами.

12. Ергопатичний тип. "Заглиблення в роботу". Навіть при тяжкій хворобі та стражданнях прагнуть продовжувати роботу. Працюють з озлобленням, з ще більшою запопадливістю, ніж до інвалідності, роботі віддають весь час. Саме в ній ніби забуваючи свої переживання. Найчастіше замкнуті, не люблять говорити про свої почуття, не проявляють особливого інтересу до переживань інших.

13. Паранояльний тип. Впевненість, що інвалідність – результат чийогось злого наміру. Вкрай підозрілі до оточення, особливо лікарів, персоналу школи або реабілітаційного центру. Висловлюють постійні обвинувачення на їх адресу, у зв’язку з чим спостерігаються часті конфлікти з оточенням. Саме цьому типу властива оцінка сліпоти перш за все як несправедливості з одночасним жорстким поділом людей на "МИ" – незрячі і "ВОНИ" – зрячі. Прагнення обстоювати ідею принципової неможливості розуміння зрячими інвалідів, про зневажливе ставлення  зрячих до сліпих. Вони вкрай нелагідні, внаслідок постійної боротьби "за справедливість".

Визначені типи ставлення до свого дефекту описані в загальному вигляді. В реальному житті може йтися про поєднання окремих типів з переважанням одних над іншими.

Наведені вище дані, свідчать про наявність значних психологічних  своєрідностей виникнення та сформованості "образу Я", пов'язаних із зоровою депривацією.

Сліпота та слабозорість як психологічне явище багаторівневі. В тифлопсихології виокремлюють діляють фізіологічний, психологічний та соціально-психологічний рівні впливу порушень зору на особистість.

Фізіологічний рівень становить зміни в будові та функціонуванні зорового аналізатора, своєрідність протікання нервових процесів у корі великих півкуль мозку. Психологічний рівень встановлює вплив сліпоти на протікання психічних процесів, станів та властивостей особистості. Соціально-психологічний рівень сліпоти включає характер змін відносин у мікро- та макросередовищі.