Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТИФЛОПСИХОЛОГІЯ.doc
Скачиваний:
102
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
327 Кб
Скачать
☆
  1. Охарактеризуйте контингент учнів шкіл для дітей з порушеннями зору за станом протікання очного захворювання.

Для практики тифлопедагогіки важливо розрізнювати прогресуючі та стаціонарні порушення зорового аналізатора.

При прогресуючих дефектах зору спостерігається поступове погіршення його функцій, пов’язане з протіканням патологічного процесу.

Це такі важкі захворювання як глаукома, для якої характерне підвищення внутрішньоочного тиску та зміни в тканинах ока, незакінчена атрофія зорового нерву, пігментна дистрофія сітківки, що також є природженими захворюваннями і можуть проявитись у будь якому віці.

Прогресуючі зорові порушення можуть бути пов’язані з розташованими в межах мозочка мозковими пухлинами, які у дітей найчастіше бувають вродженими, доброякісними. Тривалий час вони можуть не проявлятись, але на якомусь етапі розвитку дитини починають викликати поступове зниження зору до зовсім низького, що супроводжується нерідко головними болями, порушенням розумової працездатності. У таких випадках важливо вчасно поставити діагноз і провести хірургічне втручання. В іншому випадку прогноз щодо подальшого психічного розвитку в цілому та збереження зору, зокрема, вкрай песимістичний.

До прогресуючих захворювань очей також відносяться такі аномалії рефракції (переломлюючої функції ока) як короткозорість та далекозорість. При порушеннях санітарно-гігієнічних умов діяльності дитини, пов’язаної із зором (неправильне освітлення, надмірні навантаження зору та ін.), захворювання можуть прогресувати. Тому дуже важливо систематично перевіряти стан зору дітей і виконувати поради лікаря (а саме, коли це необхідно, дитина повинна обов’язково носити корегуючі окуляри, дотримуватись режиму зорових навантажень тощо).

До стаціонарних захворювань зорового аналізатора відносяться, перш за все, природжені його вади: мікрофтальм — природжена аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей в різній мірі вираженості; колобома — дефект райдужної оболонки або судинної оболонки очного яблука; астигматизм — поєднання в одному і тому ж оці різних видів рефракції, катаракта — помутніння кришталика ока. Причиною стаціонарних захворювань очей може бути перенесена хвороба, яка призвела до зниження зору і процес припинився, до подальшого зниження зору не призводить.

  1. Принципи тифлопсихології.

Одним з основних принципів як загальної, так і спеціальної психології є принцип детермінізму, який дозволяє зрозуміти причинну обумовленість особливостей розвитку психіки при дефектах зору, дати наукове пояснення компенсаторних пристосувань в процесі аномального розвитку. Так, серед детермінант психічного розвитку при глибоких порушеннях зору, поряд з біологічними та соціальними факторами, виділяються специфічні, так звані аномальні, фактори до яких відносяться, в першу чергу, зниження гостроти зору і характер захворювання. Необхідність виділення аномальних факторів в особливу групу пов’язана з тим, що вони вклинюються в дію зовнішніх причин через посередництво внутрішніх умов, тобто вклинюються у взаємодію соціального і біологічного, причому аномальні фактори часто змінюють їх прояви.

Таким чином психічний розвиток сліпих та слабозорих детермінується сукупністю біологічних, соціальних та аномальних факторів, які знаходяться у складних взаємовідношеннях. З’ясування цих взаємовідношень, виявлення сили впливу аномальних факторів на взаємодію біологічних та соціальних набуває великого теоретичного і практичного значення, оскільки сприяє розробці загально психологічної проблеми співвідношення біологічного і соціального в розвитку людини з одного боку, та розвитку дефектологічної теорії компенсації, з іншого.

О.Г. Литвак визначив аномальні фактори як своєрідні зовнішні по відношенню до біологічних і психофізіологічних — детермінанти, які при певних умовах можуть стати джерелом виникнення своєрідності внутрішніх факторів (наприклад, встановлено, що хронічні дефекти зору можуть викликати певні особливості вищої нервової діяльності, відбиватися на динаміці потреб, розвитку інтересів та на інших компонентах психіки), і тим самим стають внутрішніми умовами, здатними самостійно переломлювати зовнішні впливи.

Принцип порівняльного дослідження, який розроблявся В.М. Бехтеревим, Л.С. Виготським та ін., набуває особливого значення в тифлопсихології, оскільки дані, отримані при вивченні психіки сліпої людини, не можуть бути зрозумілими без їх розглядання у світлі розвитку людини з нормальним зором.

Суттєвим для тифлопсихології є принцип комплексного підходу. Відомо, що порушення зорових функцій мають вплив не лише на різні психічні процеси і функції. Так, цілісна картина взаємодії соціальних, біологічних та аномальних факторів, які визначають психічний розвиток аномальної дитини, може бути створеною лише в результаті комплексного вивчення психічної діяльності, в її різних проявах, при різній глибині порушення зору із застосуванням комплексу дослідницьких методів, без чого неможливе коректне теоретичне узагальнення.

Використання в тифлопсихології принципу особистісного підходу підвищує об’єктивність досліджень психіки сліпих та слабозорих, оскільки розглядає особистість людини як цілісну систему.

У реалізації принципів розвитку психіки, єдності психіки і діяльності у тифлопсихологічних дослідженнях О.Г. Литвак підкреслює роль каузально-генетичного методу як такого, що розкриває у динаміці умови і закономірності формування психіки особистості з порушеним зором.

Таким чином, методологічне значення для тифлопсихології мають такі принципи: детермінації психічного розвитку (при введенні ще одного фактору — аномального, який впливає на взаємодію біологічного та соціального), порівняльно-комплексного вивчення психіки; особистісного підходу та вивчення розвитку психіки у її єдності з діяльністю (з використанням каузально-генетичного методу).