Приклад опрацювання електрофореграм за допомогою комп'ютера

Херсонський діагностичний центр.

Пацієнт: 370

Test: SPE Gel 1-4 20.05.92.

Total: G/L 87.20 A/G 0.76

Comments:

Deference Ranges:

Fraction	Rel %	G/L
Albumin	58.8 – 69.6	35.0 – 50.0
Alpha 1	1.8  – 3.8	1.17 – 3.23
Alpha 2	3.7  – 13.1	2.40 – 11.10
Beta	8.9  – 13.6	5.78 – 11.56
Gamma	8.4  – 18.3	5.46 – 15.55

Контрольні питання до розділу 3

1. Класифікація білків, навести приклади.

2. Рівні структурної організації білкової молекули. Записати поліпептидний ланцюг у загальному вигляді, вказати пептидні групи.

3. Охарактеризувати фізико-хімічні властивості білків.

4. Біологічні функції білків в організмі. Навести прик­лади.

5. Розпад білків у шлунково-кишковому тракті.

6. Охарактеризувати методи виділення та визначення білків. Які з них найчастіше застосовують у клініко-діагностичних лабораторіях?

7. Охарактеризувати електрофоретичні методи аналізу білків. Наведіть переваги та недоліки цих методів.

8. Характеристика та фізіологічна роль білків плазми крові: альбуміну та гетерогенної фракції глобулінів.

9. Чому в альбумінові фракції при елюції електрофоре­грам додають у 3 рази більше лугу?

10. Охарактеризувати патологію обміну білків плазми крові: диспротеїнемію, дефектпротеїнемію, парапротеїнемію.

11. Значення та механізм дії кольорових реакцій на білки. Навести приклади.

12. Який з методів аналізу загального білка найбільш точний та специфічний?

13. Дайте визначення поняттям: ”стандартний розчин”, “досліджуваний розчин”. Чому поняття “досліджуваний розчин” і ”досліджувана сироватка або сеча” не ідентичні?

14. Чому у роботі “Проба Гелера” застосовують реактив Ларіонової замість концентрованої нітратної кислоти?

Розділ 4. Небілкові нітрогенвмісні (Азотисті) сполуки

Фракцію небілкових нітрогенвмісних компонентів крові складають такі речовини як: сечовина, креатин, креатинін, сечова кислота, індикан, амоніак, глутамін, окремі амінокислоти. Ці речовини є продуктами розпаду білків в організмі. Нітроген перерахованих нітрогенвмісних речовин називається залишковим нітрогеном крові (ЗН). 50 % усього ЗН припадає на частку сечовини. Нітроген нітроген­вмісних речовин крові, крім Нітрогену білків і сечовини, називається резидуальним Нітрогеном (РН). У нормі вміст ЗН крові людини коливається в межах 14,2 – 28,5 ммоль/л.

Методи дослідження вмісту сечовини, креатину, креатиніну та сечової кислоти в біологічних рідинах

Сечовина (NH₂–CO–NH₂) – синтезується в печінці з амоніаку. Існують такі методи визначення концентрації сечовини: гіпобромітні або газометричні; ксантгідролові; уреазні; діацетилмонооксимні; гіпохлоритні.

Найбільш чутливими і точними методами визначення сечовини є уреазний (ферментативний) і діацетилмонооксимний.

Принцип уреазного методу: сечовина під дією уреази розкладається на вуглекислий газ і амоніак. Амоніак визначають колориметрично по утворенню забарвлених продуктів з реактивом Неслера.

Діацетилмонооксимний метод заснований на реакції взаємодії сечовини та діацетилмонооксиму з утворенням забарвлених продуктів. Метод описаний у теоретичній частині до лабораторної роботи № 6.

Креатин надходить в організм із м'ясом або син­тезується в нирках і печінці. У нормі вміст креатину в сироватці крові складає 76 – 114 мкмоль/л, в сечі креатин відсутній. Підвищені розміри вмісту креатину в сироватці виявляються у хворих із м'язовою дистрофією, не прохід­ністю кишечнику, декомпенсацією серця, нефритом та ін. Поява його в сечі називається креатинурією. Підвищені розміри вмісту креатину в сечі виявляються також при деяких захворюваннях, пов'язаних із порушеннями в обміні креатину (при авітомінозі Е, діабеті, голодуванні), при посиленому розпаді тканин. Паралельне визначення в того самого хворого концентрації креатиніну (або сечовини) у крові та сечі одержали назву – геморенальні проби.

В організмі креатин, з'єднуючись із залишками орто­фосфатної кислоти, утворює креатинфосфат, що є джерелом енергії для м'язових тканин. Наступна дегідратація призводить до утворення креатиніну, похідного креатину і кінцевого продукту його метаболізму. Вміст креатиніну в сироватці крові здорових людей складає 44 – 115 мкмоль/л. У добовій сечі концентрація креатиніну коливається в межах 4,4 – 17,6 ммоль/доб. (0,5 – 2,0 г). Дослід­ження креатиніну широко використовується у клінічній практиці як:

1) один з біохімічних показників гіперазотемій,

2) кліренсовий показник – показник фільтраційної спроможності нирок.

Існує 2 методи дослідження вмісту креатиніну (креатину) у сироватці крові та сечі:

• Колориметричні методи засновані на реакції Яффе і відрізняються між собою за засобом осадження білків плазми або сироватки.

• Ферментативні – засновані на визначенні креатиніну за допомогою ґрунтових бактерій, що розкладають креатинін, або з ферментом – креатинфосфокіназою.

Найбільш точними і специфічними є ферментативні методи дослідження вмісту креатиніну. Проте усі вони складні, їхнє впровадження в клінічну практику потребує великої кількості дорогих реактивів і спеціальної апаратури. Велике поширення одержала реакція Яффе, яка була відкрита у 1886 році. Суть її зводиться до того, що при додаванні до креатиніну кислоти в лужному середовищі з'являється оранжево-червоне забарвлення, обумовлене утворенням таутомеру – пікрата креатиніну.

Сечова кислота синтезується у печінці, як кінцевий продукт обміну пуринових основ. Сечова кислота малорозчинна у воді. У крові міститься у вигляді натрієвої солі, яка зв'язана з білком. Цей комплекс стабілізує сечову кислоту, однак він дуже чутливий до зміни рН середовища. У кислому середовищі зв'язок з білком руйнується і сечова кислота випадає у вигляді кристалів у тканини. У цьому випадку виникає захворювання – подагра.

Багато методів визначення сечової кислоти базуються на відновленні фосфорно-вольфрамової кислоти (реактив Фоліна). Найбільш точним і специфічним методом визначення сечової кислоти є ферментативний метод, в якому використовується фермент уріказа (КФ. 1.7.3.3), що окиснює сечову кислоту.