Лабораторна робота № 9 Кількісне визначення сечової кислоти в сечі

Мета: Опанувати титриметричний метод визначення сечової кислоти в сечі та зробити клініко-діагностичний висновок (стор. 73).

Принцип методу: Метод ґрунтується на здатності сечової кислоти відновлювати фосфорно-вольфрамовий реактив, внаслідок чого утворюються оксиди вольфраму нижчої валентності синього кольору, інтенсивність забарв­лення яких пропорційна вмісту сечової кислоти й визначається шляхом титрування червоною кров'яною сіллю. Ця сіль окиснює оксиди вольфраму й синій колір розчину зникає.

Матеріали та реактиви:

1. Фосфорно-вольфрамовий реактив: до 100 г натрій вольфрамату додають 80 мл розчину з масовою часткою ортофосфатної кислоти 85 %, 900 мл води, кип'ятять протягом 2 годин у колбі зі зворотним холодильником і після охолодження доводять об'єм до 1 л.

2. Розчин калій гексоціаноферату (ІІІ) (К₃[Fe(CN)₆]): до 3,292 г К₃[Fe(CN)₆] додають 2 г калій гідроксиду (КОН) і розчиняють у 1 л води.

3. Стандартний розчин сечової кислоти – 0,5 мг у 1 мл: до 0,5 г висушеної сечової кислоти додають 0,5 г літій карбонату (Li₂CO₃), 25 мл води, нагрівають при температурі 50 – 60 ^оС до розчинення, охолоджують і розводять водою до об'єму 1 л.

4. Розчин з масовою часткою натрій карбонату (Na₂CO₃) 20 %.

5. Досліджувана сеча.

Хід визначення

До 1,5 мл сечі додають 1 мл фосфорно-вольфрамового реактиву, 1 мл розчину натрій карбонату, перемішують і титрують розчином К₃[Fe(CN)₆] до зникнення синього забарвлення.

Для визначення вмісту сечової кислоти в сечі необхідно знати, яка кількість її відповідає 1 мл К₃[Fe(CN)₆]. Наприклад, на титрування стандартної проби, яка містить 0,25 мг сечової кислоти у 0,5 мл, витрачено 0,34 мл К₃[Fe(CN)₆]. У цьому випадку 1 мл реактиву відповідає 0,73 мг сечової кислоти (0,25 : 0,34).

Масу сечової кислоти в сечі за добу (m) вираховують за формулою:

(мг),

де n – кількість сечової кислоти, яка відповідає 1 мл калій гексоціаноферату (ІІІ) (мг/мл); N – об'єм К₃[Fe(CN)₆], який витрачено на титрування проби (мл); д – об'єм сечі за добу (мл); V – об'єм сечі, взятої для аналізу (мл).

У нормі концентрація сечової кислоти у добовій кількості сечі складає 1,6 – 4,8 ммоль/доб (270 – 600 мг).

Клініко-діагностичне значення дослідження вмісту сечової кислоти у біологічних рідинах

Значення сечової кислоти у патології зв'язано з низькою її розчинністю. При концентраціях, перевищуючих нормальні значення для біологічних рідин, сечова кислота осаджується у вигляді кристалів натрієвої солі (скупчення цих кристалів називають тофусами). У патології вмісту сечової кислоти в крові виділяють такі стани:

гіперурікемія – підвищення вмісту сечової кислоти в крові (в сечі вміст сечової кислоти при цьому може бути у нормі);

гіпоурікемія – зниження вмісту сечової кислоти в крові.

Гіперурікемія виникає або при підвищеному утворенні сечової кислоти, або при зменшенні її виведення з орга­нізму (табл. 12). Гіперурікемія супроводжує всі форми ниркової недостатності, але для характеристики ниркової патології досліджують сечову кислоту тільки тоді, коли визначення сечовини і креатиніну дає суперечливі результати.

Підвищується вміст сечової кислоти в крові при по­даг­рі, гострому та хронічному нефриті, лейкозах, мієломній хворобі, гемолітичній жовтяниці, інфаркті міокарду, діабеті, голодуванні, псоріазі, отруєнні свинцем, від приймання сечогінних ліків.

Таблиця 12

Причини гіперурікемії

Підвищене утворення сечової кислоти	Зниження ниркової екскреції сечової кислоти
Збільшення синтезу пуринів	Хронічна ниркова недостатність
Надлишкове надходження пуринів з їжею	Підвищена ниркова реабсорбція (зниження секреції): саліцилати (низькі дози); органічні кислоти (наприклад, молочна кислота) та внаслідок прийому алкоголю
Порушення метаболізму АТФ: алкоголь, гіпоксія тканин
Підвищений оборот нуклеїнових кислот: злоякісні новоутворення, псоріаз, цитотоксичні препарати

Гіпоурікемія зустрічається дуже рідко і не має клінічних наслідків. Знижується вміст сечової кислоти у крові після прийому піперазину, атофану, антикоагулянтів, інсуліну та ін.