2.2. Характер

Характер (грец. charakter — риса, особливість) — сукупність стій­ких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

Людина не народжується з характером, він форму­ється в процесі її активної діяльності у системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облуд­ність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (від­повідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниже­ність тощо).

Тип характеру. Поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афек­тивний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетво­рювальний, сенсорний) компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологіч­ний тип працівника.

«Мислитель» більше орієнтова­ний на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку това­риськість,

Таблиця 2.2.

Зовнішні та суб'єктивні прояви поведінки різних соціальних типів

Зовнішні вияви і суб'єктивні переживання			Розумовий тип («мислитель»)	Емоційно –комуніка-тивний тип («співрозмовник»)		Практичний тип («практик»)
Пізнавальна сфера особистості
Джерело відчуття			Його внутріш­ній світ		Сфера спілкування	Практичні дії
Тип розв'язання проблем			Необхідні дані бере з письмових джерел		Дані здобуває в спілкуванні з іншими людьми	Воліє орга­нізувати інших людей на розв'язання завдання
Особливості мислення			Сувора логіка і дока-зовість розумових конструкцій		Відсутність суворої логіки у мисленні, опора на думку інших	Сувора логіка з орієнтацією на думку інших
4. Особливості ухвалення рішення			Важко переконати, змінити вже вироблену думку		Легко змінює свою ідею на користь групи	Будь-яке прийняте рішення обстоює до кінця
Емоційно-потребова сфера особистості
1. Емоційна потреба		Потреба в усамітненні у важку хвилину			Потреба в людях у важку хвилину	Потреба в діях у важку хвилину
Прогноз переживань		Непередбачуваність і нерівність емоційних реакцій			Емоційна рівність і передбачуваність	Середній ступінь рівності та перед-бачу­ваності
Прояв переживань		Приховування почуттів			Емоційна виразність і відкритість	Емоційна нестрима­ність
Особливості мови		Слабка виразність і сповільненість мови, тихий голос			Легка, м'яка манера спілкування	Різкі та чіткі фрази і голос
Зовнішні вияви поведінки
Ходьба	Незграбність рухів, млявість ходи			Плавна		Енергійна, упевнена
Поза	Незграбність, неприродність постави			Розслабленість пози		Впевненість постави
Жестикуляція	Або не виражена, стри-мується, або незвичайна			Багата, різноманітна		Рішучі заходи
Міміка	Невиразність і бідність міміки, високий її самоконтроль			Часто відображує внутрішнім переживанням		Виразна, артистична

невміння розв'язувати організаційні зав­дання.

«Співрозмовник» товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці.

«Практик» є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих мірку­вань. Як доброму організатору, йому подобаються зав­дання, що вимагають рішучих і негайних дій.

Загальноприйнятої, єдиної класифікації характе­рів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдало­ся, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Усе це, однак, не применшує значення обізнаності з основ­ними рисами людини, що відіграє суттєву роль у різних вимірах управлінської діяльності.

Ефективна діяльність кожного окремого працівника — умова ефективності виробництва. Ви­окремлюють такі складові ефективної діяльності під­леглого: сміливість у розв'язанні проблеми; друже­любність; уміння слухати інших; концентрацію на можливостях і рішеннях; уміння знаходити в інших позитивні якості; концентрацію на справі, а не на обі­цянці; здатність переборювати труднощі, помилки, учитися в інших.

Надмірне захоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимально­го рівня управління організацією. Адже в кожної люди­ни в певних ситуаціях можуть виявлятися риси майже всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого ро­зуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в організації.