7.2. Історичний ракурс розвитку теорії лідерства

Розвиток теоретичних положень, присвячених питанням управління та лідерства, має вікову історію.

Вчення про лідерство та управління періоду до н.е.:

• Повчання Птаххотепа (4 тис. років тому) – праця «Трактат про управління».

• Теорія влади (Сократ, Платон, Ксенофонт, Аристотель; 470-322 рр.) – роздуми про тих, хто здатний вести за собою, досліджен-ня питання природи лідерства.

• Концепція шляху (Лао-цзи; 4 ст. до н.е.) – констатація відповідності управління механізмам самоорганізації системи, досліджується значення духовності в управлінні.

• Гуманне управління (Конфуцій, Мен-цзи; 551-479 рр. до н.е.) – запропоновані принципи «гуманного управління».

На жаль, людству відома незначна кількість джерел періоду до нашої ери, присвячених проблемам управління. Характер відомих джерел носить яскраво виражену специфіку філософського спрямування. Іншими словами, дослідження даного періоду в основному були спрямовані на розкриття світоглядної природи процесу управління.

Незважаючи на багатовікову історію формування і розвитку, наука управління набуває свого системного бачення лише у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

Теорії лідерства та управління кінця ХІХ – перша половина ХХ ст.:

• Науковий менеджмент (Г.Емерсон, Ф.Тейлор, Г.Форд, Л.Гілбрети, Г.Гант, М.Кук, Ф.Кларк, Ф.Джилберти, Л.Джилберти, Л.Штейн; 1885-1950- і рр.) – наявна діяльність низки наукових шкіл, розроблені методи організації ефективної колективної праці.

• Адміністративний менеджмент (А.Файоль, Л.Урвік, Д.Муні, А.Рейлі, Ч.Барнард; 1890-1920-і рр.) – виділено 5 ключових функцій та 14 принципів управління.

• Теорія бюрократії (М.Вебер; 1920 р.) – управління розглядається в ракурсі правил і регуляторів діяльності, ієрархії посад, централізації рішень.

• Концепція людських відносин (Е.Мейо, Ф.Ретлісбергер, М.Фоллет, К.Левін, Р.Лайкерт. Р.Блейк, Дж.Моутон. А.Маслоу, М.Мескон. І.Альберт, Ф.Хедоурі, Р.Манн, Дж.Адер, К.Арджіріс. Р.Лайкер, Д.Мак-Грегор. Ф.Герцберг, Дж.Каузес, Б.Познер, У.Бенніс, Дж.Хант; 1920-1960-і рр.) – людський фактор в управлінні, констатація соціального змісту управління, домінування соціального контексту над економічним.

• Концепція «характеристик лідерства» (Ф.Гальтон, К.Берд, Е.Богардус, Р.Стогділл, Г.Мінцберг, Манег, О.Тід, К.Юнг; 1940-1960-і) – визначення характеристик особистості лідера.

• Концепція кількісного менеджменту (В.Вайдліх,У.Лютербарх, К.Ішакава; 1950-і рр.) – дослідження та моделювання операцій управлінського процесу, пошук рішень.

• Системний підхід в управлінні (Л.Берталанфі, К.Кофер, Д.Шендель, Т.Парсон, Р.Мертон, Дж.Форестер, Л.Гьювік, Н.Месарович, Д.Мако, І.Такахарі; 1950-і рр.) – застосування теорії систем до управління.

Зміст кожної із теорій управління та напрацьований досвід свідчить, що період кінця ХІХ – перша половина ХХ століття характеризувався значним науковим інтересом до феномену управління. Результати здійснених наукових досліджень створили потужне підґрунтя для науково-практичного розвитку управлінської діяльності. Домінуючим у цей період був погляд на управління як процедуру адміністрування, що призвело до розвитку відповідних інструментів, принципів побудови людських стосунків та управлінської культури.

Теорії лідерства та управління кінця ХХ століття :

• Концепція ситуаційного лідерства (А.Голднер, Дж.Інгер, Е.Фідлер, А.Рейлі. Д.Томпсон, Д.Міллер, П.Фрізен, Г.Герт, С.Мілз, Д.Вудворд, Ф.Лутанс, П.Лоуренс, Е.Хартен. У.Реддін, В.Врум, Ф.Йєттон, П.Херсі, К.Бланшар, Р.Хауз; 1960-і рр.) – характеристики лідера змінюються в залежності від ситуації, в основі теорії – аналіз певних ситуацій і відповідних їм стилів управління.

• Теорія обміну та трансформаційного лідерства (Дж.Грен. Дж.М.Бернс, Г.Юкл; 1970-і рр.) – лідерство розглядається як функція групи та процес організації міжособистісних відношень у групі.

• Лідерство-служіння (Р.Грінліф; 1970-і рр.) – в основі управління має бути бажання керівників служити людям.

• Теорія емоційного лідерства (Д.Гоулман; 1995 р.) – в умовах змінного середовища для реалізації та розвитку лідерської ролі необхідно володіти емоційним інтелектом.

• Теорія «двигуна лідерства» (Н.Тичи; 1997 р.) – досліджує питання довгострокового лідерства.

• Концепція об’єднуючого лідерства (Дж.Ліпман-Блюмен; 1997 р.) - стверджується, що сучасний лідер повинен вміти встановлю-вати зв’язки між своїми бажаннями та цілями, а також бажаннями та цілями інших.

• Теорія опосередкованого лідерства (Р.Фішер, А.Шарп; 1998 р.) – аналізується проблема мотивації до лідерської поведінки та визначається перелік необхідних якостей.

• Теорія розподіленого лідерства (Д.Бредфорд, А.Коен; 1998 р.) – розглянуто процес «естафетної» передачі лідерства від одного члена команди до іншого в залежності від домінуючої компетенції.

Отже, лідерство досліджується через широку призму підходів, що закладає потужний науково-практичний фундамент для дослідження змісту лідерства в управлінні. У спектрі уваги дослідників всі три аспекти управління – людські відносини, інструменти та світоглядні принципи, – які сучасниками переосмислюються на новому еволюційному рівні управлінської діяльності.

Теорії лідерства та управління початку ХХІ століття:

• Теорія внутрішнього стимулювання лідерства (К.Кешман; 2001 р.) - удосконалення лідерства шляхом розвитку самопізнання, цілепокладання, управління змінами, міжособистісних відносин, буття, знаходження рівноваги, вміння діяти.

• Концепція «первинного» лідерства (Д.Гоулман, Р.Бояцис; 2002 р.) – виявлена сильна залежність ефективності підлеглих від емоційного стану керівника.

• Теорія лідерства як управління парадоксами (Ф.Тромпенаарс, Ч.Хемпден-Тернер; 2002 р.) – для реалізації своєї діяльності лідер балансує між полюсами пар - парадоксів: універсалізм – специфічність, індивідуалізм – колективізм, жорсткі стандарти – «м’які» процеси, врівноваженість – емоційність, набутий статус – визначений статус, самоконтроль – зовнішній контроль, лінійне ставлення до часу – циклічне ставлення до часу.

Зазначений перелік дозволяє нам констатувати, що початок ХХІ століття характеризується продовженням наукових досліджень природи лідерства. Виявити надійні та методологічно ефективні основи теорії лідерства до цього часу не вдалося, тому в цілому дисципліна, що досліджує лідерство, являє собою сукупність концепцій, підходів, гіпотез і методів, яким з більшим чи меншим успіхом вдається пояснити окремі сторони цього багатостороннього явища.

У ракурсі історичного аналізу Р.Дафт виділяє 7 етапів у становленні сучасного погляду на лідерство, поділяючи їх наступним чином [9, с. 35-36]:

1. Теорії великої людини: найдавніші погляди на лідера, яким вважалась визначна особистість, здатна поєднати людей та вплинути на них засобами своїх власних здібностей.

2. Теорії особистих якостей: починаючи з 1920-х років здійснювалися дослідження, присвячені пошуку якостей, які творять лідера. Виділення таких якостей розглядалась як орієнтир їх виховання. Серед науковців цього етапу, які досягли найбільш значущих результатів,: Р.Стогділл, С.Кіркпатрік, Е.Лок, Дж.Нефф, Дж.Сітрін.

3. Поведінкові теорії: на початку 1950-х років увага вчених сконцентрувалась на діях лідерів, їх функціях і ролях. До вчених, заклавших фундамент цього етапу, слід віднести: К.Левіна, Р.Тенненбаума, У.Шмідта, Р.Блейка, Дж.Моунтон.

4. Ситуаційні теорії: акцент досліджень – характеристики групи і ситуації, де проявляється лідерство. Серед видатних науковців цього етапу: Ф.Фідлер, П.Херсі, К.Бланшар.

5. Теорії впливу: увага дослідників спрямована на вплив лідера і групи один на одного.

6. Теорії взаємовідносин: з кінця 1970-х років ідеї лідерства почали пов’язувати з процесом побудови взаємовідносин.

7. Сучасні теорії лідерства: початок ХХі століття особливе значення приділяється дослідженню умов для змін, лідерам, які творять саморозвивальні організації. Фундатори цього етапу: П.Сенге, Р.Грінфілд, Д.Гоулман.

Дослідження у сфері лідерства останнім часом значно розширюються. В силу багатозв’язності лідерства воно синтезувало в собі практично всі зміни, що відбуваються як на рівні особистості, так і на рівні суспільства. Результатом цього є практична імплементація засад лідерства через людські відносини, інструменти та світоглядні принципи в умовах сучасності.

7.3. Особистісні якості, навички і задатки лідерства

Міркування над феноменом лідерства не дає права залишити поза увагою дослідження психоаналітичної та гуманістичної шкіл психології щодо поєднання та протистояння у структурі особистості свідомого, підсвідомого та позасвідомого, здатності кожного індивіда до самоактуалізації та самоствердження, самокерування та саморозвитку. Серед досліджень феномену лідерства суттєву нішу займають роботи щодо пізнання особистісних рис та характеристик успішних людей, що досягли визнання, поваги успішного керівника-лідера.

Уоррен Бенніс - почесний професор з управління у Південнокаліфорнийському університеті, автор бестселера «On Becoming a Leader» («Про становлення лідера») і безлічі інших робіт із проблеми лідерства сформулював перелік рис лідера (табл. 7.1).

Таблиця 7.1.