4. Національне законодавство як джерело мПрП

Національне законодавство є основним джерелом міжнародного приватного права. Національне законодавство виділяє чотири системи правових норм:

- Цивільні Кодекси держави (там, де вони є);

- Спеціальні закони про міжнародне приватне право

- Окремі закони, або ін. нормативно-правові акти, де є положення приватного права;

- Першою системою розташування норм МПрП є вміщення їх у цивільні кодекси держав як певною мірою автономну частину цих кодексів (Вводний закон 1896 р. до Германського цивільного уложення ФРН, Кодекс Бустаманте (1928), який діє у незмінному вигляді більш ніж 70 років у 15 країнах Латинської Америки).

- З розвитком кодифікац. процесів законодавці багатьох держав пішли шляхом створ. спец. нац. законів про МПрП. Їх тексти складаються із загальної частини, де викладено основні положення про МПрП (умови дії колізійних норм, застосування іноземного права тощо), і особливої частини, яка містить конкретні колізійні приписи. Деякі з цих законів містять окремий розділ, що встановлює певні положення, які стосуються сфери міжнародного цивільного процесу. Серед останніх найкращих таких законів про - Швейцарський Федеральний закон 1987 р. та Венесуельський закон 1998 р.

- Третій різновид розташування норм МПрП використовується або як самостійний (коли у державі відсутня одна з попередніх форм кодифікацій МПрП), або як додатковий до однієї із зазначених типів кодифікації.

5. Судова та арбітражна практика як джерело мПрП

Вся судова і арбітражна практика не можуть бути джерелом МПрП. Таким джерелом може бути лише прецеденті рішення судів і арбітражів (в якому формулюється загальне правило для вирішення множинності подібних життєвих ситуацій).

Судовий прецедент - рішення судді яке прийняте за відсутності закону чи звичаю на підставі такого правила, яке він встановив би, якби був законодавцем, дотримуючись при цьому традиції та судової практики.

Дія судового прецедента може бути скасована або спеціально прийнятим законом, або згідно з рішенням більш високої за рівнем судової інстанції.

Судова практика головне джерело МПрП в Великобританії і Франції.

Для того, щоб судді мали змогу ознайомитись з прецедентною практикою, вона вивчається, узагальнюється, систематизується та видається у вигляді спеціальних зібрань, які і стають дж. як нац. права так і МПрП.

Під арбітражною практикою розуміються рішення арбітражів як різновиду державних господарських або комерційних судів, що існують у деяких державах світу, а не рішення міжнародного комерційного арбітражу.

В Україні "de jure” судова практика не є дж. права, а "de facto” – залишається під питанням.

Оскільки в Україні вітчизняне цивільне законодавство дозволяє застосовувати аналогію. І у чинному Цивільно-процесуальному кодексі України міститься правило, за яким, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Західна доктрина вважає аналогію різновидом прецедентного регулювання.