62.Особливості міжнар.Розрахунків.

Головною особливістю розрахунків саме у МПрП є те, що експортери та імпортери або інші відповідні суб'єкти транснаціональних комерційних відносин вступають у розрахункові стосунки на безготівкових засадах, використовуючи для цього банки або інші фінансові установи, що вимагає здійснення спеціальних, певною мірою відокремлених від зовнішньоекономічних контрактів, відносин, сутність яких зводиться до належного оформлення, пересилання, оброблення товаророзпорядчих документів та здійснення платежів. Зміст прав та зобов'язань, що в таких випадках виникають між сторонами розрахункових відносин, та розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків, що використовується.

Взагалі під формою розрахунку у міжнародній комерційній практиці, розуміється умова платежу, що регулюється нормами МПрП та має певні особливості стосовно порядку зарахування коштів на рахунок кредитора, видів використовуємих платіжних документів, а також процедури документообороту. Вибір сторонами міжнародного комерційного контракту тієї чи іншої форми розрахунків впливає як на процес реалізації товару, так і на оборотність грошових коштів, а тому, кінець кінцем, обумовлює ефективність самої комерційної угоди'.

основною для міжнародних розрахунків є договір доручення у різновиді вчинення однією особою (зазвичай банком) від імені та за рахунок іншої (принципала) певних юридичних дій, тобто - агентський договір. Агент, в свою чергу, для виконання такого доручення може користуватися послугами інших банків (фінансових установ). При цьому, за угодою, банк може надавати принципалові певні додаткові послуги, такі, як кредитування, надання гарантій платежу і т. ін.

Для мінімізації таких ризиків або їх усунення в процесі міжнародних розрахунків практикою вироблено цілий ряд правил стосовно конкретних процедур виконання міжнародних платежів та створення гарантій їх отримання заінтересованими контрагентами.

Слід зауважити й на те, що зобов'язання, які виникають при здійсненні міжнародних платежів, рідко регулюються міжнародними угодами. Внаслідок цього зазначені платежі регулюються або правом, обраним сторонами, або відповідним національним правом. Проте, міжнародний обіг коштів створив, все ж, деякі загальні правила, що стали звичаєвими нормами, які знайшли своє закріплення у документах Міжнародної торгової палати, а тому застосовуються, як правило, у багатьох країнах.

63.Міжнар переказ коштів і його правове регулювання.

1. Це найпростіша форма міжнародних розрахунків. Вона застосовується, переважно у випадках разових платежів за контрактом, платежів у зв'язку із задоволенням претензій щодо якості, вимог стосовно неустойки, відсотків річних тощо.

Міжнародний (або міжнародний банківський - remittance) переказ, який ще нерідко позначають як міжнародний кредитний переказ, являє собою таку форму розрахунків, за якою банк (банк пере-казника) виконує, згідно з договором та за обумовлену винагороду, від імені та за дорученням особи, рахунок якої є у даному банку, переказ грошових коштів в інший банк (банк бенефіціара) на користь особи, зазначеної у дорученні (бенефіціара).

З правової точки зору міжнародний переказ складається з трьох, певною мірою самостійних, етапів, а саме:

• доручення переказника своєму банку (договір доручення);

• доручення банку-переказника банку бенефіціара, яке супроводжується власне переказом коштів. За своєю суттю це доручення є наказом банку-переказника своєму контрагентові здійснити платіж;

• виконання доручення банком бенефіціара шляхом зарахування коштів на рахунок бенефіціара чи в іншій обумовлений спосіб та повідомлення заінтересованих осіб про зазначене виконання.

2. Як вже зазначалось, міжнародні розрахунки нерідко супроводжуються різними ризиками. У випадках застосування даної форми розрахунків цими ризиками можуть бути:

а) ризик неплатежу покупця, який обумовлюється, головним чином, його відмовою сплатити борг або неплатоспроможністю;

б) ризик держави покупця виникає як наслідок можливого введення в його державі обмежень валютного характеру.

Відомими засобами попередження цих двох видів ризиків, які зазвичай обумовлюються у тексті відповідного договору, є:

• отримання достовірної інформації про особу покупця та стан його комерційної діяльності;

• попередня оплата поставок (хоча вона, в свою чергу, може інколи призвести до ризику непостачання цього товару);

• постачання товару партіями та

• страхування на випадок неплатежу;

в) транзитний ризик, тобто ризик втрати чи пошкодження товару в процесі його доставлення покупцеві.

Засобами попередження цього ризику є:

• використання спеціалізованих експедиційних контор і

• страхування вантажу;

г) курсові ризики, що виникають внаслідок падіння курсу валюти договору (валюти ціни).

Єдиним засобом для уникнення таких ризиків є обрання стійкої валюти платежу, коли ціна договору (контракту) вираховується і сплачується в цій стійкій валюті за її курсом у відношенні до валюти контракту за реально існуючим на момент здійснення платежу курсом (див. гл. 12.4.6).

3. Взагалі будь-які форми розрахунків, у тому числі розрахунки за допомогою міжнародного переказу коштів, здійснюються, перш за все, з урахуванням застосовуваних норм національного законодавства та згідно з розробленими банками правилами та звичаями. Проте, певні рекомендаційні акти в цій сфері все ж існують. Це, перш за все:

• Правове «Руководство» ЮНСІТРАЛ про електронний переказ коштів (1987);

• «Руководство» Міжнародної торгової палати стосовно міжнародного міжбанківського переказу коштів та компенсації (1990);

• Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази (1992).