56.Правове регулюв. Агентських угод.

1. Женевська конвенція про представництво в міжнародній купівлі-прояажу товарів від 17.02.1983 р. Конвенція набуде чинності після отримання депозитарієм документів, які свідчать про надання згоди на її обов'язковість для десяти держав. Однак поки що таких держав тільки п'ять і з 1997 р. кількість їх не збільшується. Україна до Конвенції не приєдналася. Конвенцією закріплено також правило про можливість, на розсуд принципала, розкрити себе і втрутитися у справу в тих випадках, коли уповноважений ним агент укладає з третьою особою договір від свого власного імені.

2. Гаазька конвенція про право, застосовне до договорів про представництво та договорів з посередниками від 14.03.1978 р. Хоча дана Конвенція не зібрала великої кількості учасників (її членами є Аргентина, Нідерланди, Португалія та Франція), вона все ж 1.05.1992 р. набула загальної чинності. Україна в даній Конвенції участі також не бере.

Ця Конвенція застосовується до широкого кола агентських угод, проте тільки тих, які належать до сфери комерційного представництва. Вона віддає перевагу праву, обраному сторонами, навіть якщо воно точно не визначено.

3. Можна зазначити й на те, що стосовно агентських угод існують і рекомендаційні норми, які були розроблені під егідою Міжнародної торгової палати:

• Типовий комерційний агентський контракт (публікація МТП №496, 1991 р.);

• «Руководство» по укладанню комерційних агентських контрактів (публікація № 410, 1983 р.);

• Коментар до Типового комерційного агентського контракту (публікація МТП № 512).

4. У зв'язку з курсом України на інтеграцію до ЄС доречно зауважити, що в праві ЄС існує своя регламентація агентських відносин. Це, перш за все, Конвенція про закон, застосовний до договірних зобов'язань, що укладена в межах ЄС (Рим, 19.06.1980 р.). Далі йдуть директива Ради ЄС від 18.12.1986 р. №86/653 та ще раніше видане Повідомлення Комісії ЄС від 24.12.1962 р., в яких вирішується ряд питань, пов'язаних з можливим обмеженням агентськими угодами конкуренції на Спільному ринку. Нарешті, існують ще Директива ЄС № 1983/83 про договори ексклюзивного дистриб'юторства, та Директива № 123/85 стосовно договорів з дистриб'юторства автомобілів.

5. Не стоїть осторонь від намагань вирішити проблеми, пов'язані з комерційним посередництвом, і Україна. Зокрема, у новому ГК України існує глава 31, що має назву «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання». В ній визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, яка полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійснення ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

57. Особливості та види міжнародних перевезень.

Міжнародне перевезення - перевезення вантажу, пасажирів або їх багажу, що здійснюється між двома чи більше державами на умовах, встановлених укладеними між цими державами міжнародними договорами.

Споч. міжнар. перевез. підкор. націонал. праву (в першу чергу морські і автомобільним транспортом), але згодом виявилось, що колізійний метод не здатний вирішити всіх питань, які виникають у випадку перевезень. Тому держ. почали укладати між собою спочатку відповідні двохсторонні договори, а згодом більш зручні багатосторонні договори (так звані транспортні конвенції) головною метою яких було створення єдиних умов перевезення вантажу територіями країн учасників договорів. Таким чином поступово знижується сферу застосування національного права і колізійного методу регулювання стосовно міжнародних перевезень.

Сьогодні на всіх видах транспорту діють ті чи інші багатосторонні угоди, які, разом з відповідними двосторонніми домовленостями держав, регулюють процес організації та здійснення міжнародних перевезень. Ці угоди в багатьох випадках застосовуються і тими державами, які формально в цих угодах участі не беруть, проте вимушені з тих чи інших причин імплементувати їх положення в національне законодавство.

Зазвичай міжнародне перевезення пов'язане з переміщенням вантажу, пасажира або багажу з території однієї держави на територію іншої (перетинання державних кордонів). Проте ця вимога сьогодні не обов’язковою. Оскільки, якщо таке переміщення здійснюється на умовах транспортної конвенції, проте вантаж було втрачено до початку перевезення або наслідком перевезення стало спричинення тілесного ушкодження пасажиру ще на території держави відправлення, ці перевезення не втрачають характеру міжнародних, хоча фактично перетинання вантажем або пасажиром державного кордону ще не мало місця.

Діюча система транспортних конвенцій, що регулюють міжнародні перевезення будь-яким з існуючих видів транспорту, включає міжнародні угоди 3 типів:

1) про загальні принципи та організацію відповідних міжнародних сполучень;

2) про встановлення єдиних умов (протягом всього перевезення) переміщення вантажів, пасажирів та їх багажу;

3) про полегшення транспортних зв'язків між державами (стосовно порядку користування та повернення залізничних вагонів або контейнерів, щодо уніфікації митних процедур, податкового режиму і т. ін.).

Ці угоди зазвичай розробляються під егідою відповідних спеціалізованих установ ООН, таких, як Міжнародна організація цивільної організації (ІСАО), Міжнародна морська організація (ІМО) і ін.

В угодах 1-го і 2-го типу, як правило, містяться однакові (уніфіковані) матеріально-правові норми, що визначають порядок організації та здійснення відповідних міжнародних сполучень, головні умови перевезень на всьому шляху прямування вантажу, пасажирів чи їх багажу. Вони включають:

- загальні вимоги щодо перевізної документації;

- правила стосовно порядку прийому та видачі вантажів або багажу;

- умови відповідальності перевізника та

- норми щодо процедур пред'явлення до перевізника претензій та позовів.

Ці угоди як правило є міждержавними або міжурядовими, тоді як деякі з угод 2-го типу та майже всі – 3-го укладаються, як правило, на міжвідомчому рівні.

Особливість транспортних конвенцій - встановлене ними правове регулювання перевезень має імперативний характер. При цьому в конвенціях дуже рідко передбачаються спеціальні вказівки про застосовні колізійні норми. Тому у випадках відсутності конвенційного регулювання застосовне право визначається переважно у такі способи:

- у спорах, пов'язаних з відправленням вантажу або пасажира, застосовується право держави відправлення;

- у справах, пов'язаних з отриманням вантажу у кінцевому пункті чи прибуттям пасажира - право держави призначення;

- у всіх інших випадках - право держави перевізника або закон прапору (lexflagi).

Класифікація міжнародних перевезень: міжнародні перевезення мають певні відмінності залежно від того, що перевозиться за - вантаж, пасажир чи його багаж. Окрім цієї класифікації, у МПрП використовуються і деякі інші, бо вони теж впливають на зміст договору перевезення.

1) Перевезення може здійснюватись лише одним перевізником, а може бути здійсненим декількома перевізниками. В останньому випадку розрізняють перевезення:

- у прямому сполученні (укладається один договір, який є обов’язковим для усіх співпервізників, видається один транспортний документ, умови перевезення залишаються незмінними);

- у непрямому сполученні (з кожним із співперевізників укладається окрема угода, застосовується своя транспортна документація й свої умови перевезення. Укладення подальших договорів між співперевізників здійснює перший перевізник або всі угоди укладає сторона (пасажир, або особа яка відправляє вантаж) у договорі перевезення.

- декількома послідовними перевізниками (хоча кожен із співпервізників застосовує свою транспортну документацію і встановлює свої умови перевезення, все ж це робиться в межах «генеральної» угоди перевезення в цілому в результаті чого деякі важливі умови перевезення залишаються незмінними (відповідальність сторін).

2) Деякі особливості властиві міжнародним перевезенням:

- у сусідському сполученні, тобто у сполученнях між державами, що мають спільні кордони;

- у транзитному сполученні (коли частина сполучення здійснюється територією однієї чи більше третіх країн);

- у наскрізному сполученні, тобто коли хоча і має місце перетинання території третьої країни, пункти відправлення та призначення знаходяться, все ж, на території однієї і тієї самої держави.

Певне значення має розподіл перевезень на безпересадочні (безперевантажувальні) і такі, за якими на кордоні держави відправлення чи призначення мають місце пересадка пасажира або перевантаження вантажу чи багажу.