59. Міжнародні автомобільні перевезення.

Значення автомобільних перевезень на ринку транспортних послуг постійно збільшується.

Особливістю міжнародних автомобільних перевезень є те, що транспортний засіб однієї держави перетинає кордон своєї держави й прямує шляхом ін. держави. У зв’язку треба вирішити такі питання:

1) Встановити єдині правила дорожнього руху між цими державами;

Правила дорожнього руху встановленні Конвенцією про дорожні знаки та сигнали й Протоколом до неї (1948). В 1968 році ці два документи були переглянуті й діють у новій редакції під назвою – Конвенція про шляховий рух - набула чинності 1977 року. Ратифікована Україною 25 квітня 1974 року, 21 травня 1977 року набула чинності для України. (конвенція присвячена правилам дорожнього руху, щодо яких держави зобов’язались привести свої національні законодавства у відповідність із правилами цієї Конвенції).

У 1968 році у Відні підписана Конвенція про дорожні знаки й сигнали, з 6 лютого 1978 року є чиною для України. У 1971 році прийнято аналогічну європейську Конвенцію, до якої Україна приєдналась 16 лютого 1973 року.

1 березня 1973 року прийнято спеціальний Протокол про розмітку доріг, Україна ратифікувала 15 березня 1984 року. Існує спеціальна європейська угода про міжнародні автомобільні магістралі від 15 листопада 1975 року. Україна приєдналася до неї 9 листопада 1982 року.

2) Полегшити митні процедури;

Митну конвенцію про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки НДП (міжнародне дорожне перевезення – TIR) (17 листопада 1975 року). Набула чинності 20 березня 1978 року, 15 липня 1979 року ратифікована Україною, чинна для України від 8 грудня 1982 року. Конвенція передбачає складання у державі відправлення вантажу особливого митного документа – книжки НДП. Наявність такої книжки звільняє перевізників від перевірок, митного нагляду й оплати мит (але не більш ніж у 4-х державах).

3) Створити гарантії на випадок спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки іншим особам.

Створення таких гарантый здійснюється шляхом введення обов’язкового страхування цивільної відповідальності за перевезення автомобільним транспортом. У більшості країн Європи та Північної Африки для цього застосовується введена за угодою 1953 р. система система міжнародної автомобільної страховох картки (так звана зелена карта). На підставі двосторонніх домовленостей страхових установ держав-учасниць ці установи приймають на себе зобов’язання щодо іноземних автотранспортних засобів, водії яких мають зелену картку й опинилися на території їх держави.

У випадку ДТП держава, де відбулась пригода з транспортним засобом, відшкодовує усі витрати, пов’язані з пригодою, а потім звертається до держави-страхувальника транспортного засобу з вимогою відшкодувати витрати.

Змістовні вимоги до автомобільних перевезень певною мірою вирішуються в міжнародно-правових угодах, учасником яких Україна не є.

Під егідою ООН прийнята Конвенція про міжнародні перевезення пасажирів й багажу (1973) – не набула чинності. В Європі діє Європейська конвенція про договори міжнародного дорожнього перевезення вантажів (19 травня 1957; Україна член з 1983, набула чинності 1986, але після проголошення незалежності Укр. правонаступництва щодо цієї конвенції не підтвердила), де визначаються реквізити автомобільної накладної, порядок прийому вантажу до перевезення й порядок видачі вантажу у пункті призначення, права та зобов’язання власника вантажу й перевізника.

Перевізник відповідає за втрату вантажу або несвоєчасну доставку вантажу, якщо не доведе свою непричетність до цього. Конвенція містить імперативні норми. Колізійна норма, закріплена у статті 32 Конвенції – зупинення й перерва строків позовної давності визначається за законом суду.