§ 3. Оспорювання батьківства, материнства

Положення, пов'язані з оспорюванням батьківства і мате­ринства, закріплені у статтях 136—140 СК. Причому у статтях, що регламентують питання оспорювання батьківства, можли­вість цього не пов'язується зі смертю матері дитини або з позбавленням її батьківських прав. При оспорюванні батьківс­тва або материнства треба довести, що особа, записана батьком чи матір'ю дитини, насправді не є її біологічним батьком або матір'ю (ст. 30 ЦПК). При цьому тягар доказування лягає на особу, яка оспорює своє батьківство чи материнство.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 СК особа, яка записана батьком дитини, у разі зачаття та (або) народження її у шлюбі (ст. 122 СК) після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою (ст. 124), у разі подання до органу РАЦСу спільної заяви жінкою та чоловіком, які не перебувають у шлюбі між собою, про визнання чоловіка батьком дитини (ст. 126), по­дання до цього органу чоловіком, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, заяви про визнання себе її батьком (ст. 127 СК) має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про цю особу як батька дитини з актового запису про її народження (ч. 2 ст. 136 СК). Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Уявляється, що при пред'явленні позову, пов'язаного з оспо­рюванням батьківства, особа, записана батьком дитини, вима­гає, щоб суд визнав відсутність сімейних відносин між нею та дитиною, батьком якої вона записана. Отже, у такому разі має місце позов про визнання. А оскільки позивач просить суд визнати відсутність між ним та дитиною сімейних правовідно­син, такий позов, як зазначають деякі автори, є негативним¹. Відповідачем за цим позовом є дитина, батьком якої записа­ний позивач, а не орган РАЦСу. Інтереси дитини, до якої

Д ив.: Гражданский процесе. — Харьков, 2001. — С. 261.

233

пред'явлено позов, від її імені мають представляти мати, опікун, піклувальник дитини (ст. 101 ЦПК).

У разі задоволення позову про оспорювання батьківства або материнства на підставі рішення суду з актового запису про народження дитини має бути виключений запис про її батька чи матір.

3. Ромовська вважає, що оспорювання батьківства не може бути позовною вимогою¹. На наш погляд, з цим твердженням не можна погодитись. Адже у ч. 1 ст. 136 СК, однією з авто­рок якого є 3. Ромовська, зазначено, що особа, яка оспорює своє батьківство, має право пред'явити позов про виключення запису про неї як батька з актового запису про народження дитини. А у ст. 140 СК таке ж право закріплено і за особою, записаною матір'ю дитини. Отже, у зазначених статтях ви­мога, пов'язана з оспорюванням батьківства або материнства, іменується позовом.

У цивільному процесі є три види провадження: позовне, провадження у справах, які виникають з адміністративних пра­вовідносин, і окреме провадження.

Для позовного провадження характерна наявність спору щодо цивільного права. Причому він розуміється у широкому зна­ченні цього слова. Тому у порядку позовного провадження розглядаються спори, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, екологічних правовідносин (ст. 1 ЦПК). При здійсненні провадження у справах, що виникають з адмі­ністративних правовідносин, розглядаються спори про закон­ність адміністративних актів, дій або бездіяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, а також їх поса­дових і службових осіб. При цьому суб'єкти матеріальних право­відносин, спір між якими розглядає суд, знаходяться, як пра­вило, у відносинах влади та підпорядкування. А при розгляді справ у порядку окремого провадження відсутній спір про пра­во. Метою такого розгляду є встановлення певних юридичних фактів.

При пред'явленні вимоги щодо оспорювання батьківства, материнства наявний спір, що виникає з сімейних відносин. При цьому особа, записана батьком, матір'ю дитини, вимагає, щоб суд визнав відсутність таких відносин між нею та дити­ною. Тому у такому разі, як вже зазначалося, наявний нега­тивний позов про визнання.

¹ Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє // Право України. — 2001. — № 2. - С 66-67.

234

Як зазначено у ч. 4 ст. 136 СК, оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. А згідно з ч. 5 цієї статті не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком ди­тини, якщо у момент реєстрації себе її батьком вона знала, що не є ним, а також особа, яка дала згоду на штучне запліднення своєї дружини. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК).

Стаття 137 СК передбачає можливість оспорювання бать­ківства після смерті особи, яка записана батьком дитини. Так, відповідно до неї спадкоємці особи, яка була записана батьком дитини, мають право оспорити в суді її батьківство, якщо вона:

1. померла до народження дитини, але за свого життя подала до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства щодо неї;

2. померла після пред'явлення нею позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини;

3. через поважні причини не знала, що вона записана батьком дитини. Отже, ст. 137 СК допускає процесуальну правонас- тупність, передбачену ст. 106 ЦПК. При цьому до вимоги про виключення запису про особу як батька з актового запису про народження дитини позовна давність також не застосовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 СК жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка. У такому разі, як й при пред'явленні вимоги про оспорювання свого батьківства особою, записаною батьком дитини, позов про визнання є негативним. Частина 2 цієї статті передбачає, що вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Уявляється, що таке обмеження не відповідає положенню СК, згідно з яким підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК. Тому якщо мати дитини зможе надати докази, які дадуть суду підставу дійти висновку, що її чоловік не є батьком дитини, зазначений позов має бути задоволений незалежно від подання іншою особою заяви про своє батьківство.

До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Згідно зі ст. 139 СК жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство, а жінка, яка вважає себе

235

матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Уяв­ляється, що у другому випадку позов може бути задоволений, якщо жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, будуть надані достатні докази того, що дитина походить від неї. Відповідно до ст. 57 ЦПК суд може призначити експертизу для встанов­лення материнства.

У ч. 2 ст. 139 СК закріплено положення про те, що оспо­рювання материнства не допускається у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, і якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та ін­шою жінкою, імплантовано в організм його дружини. Адже у таких випадках особа, яка записана матір'ю дитини, сама ви­являє бажання, щоб такий запис було вчинено в органі РАЦСу, хоч і знає, що вона не є матір'ю дитини. А оскільки при цьому її права не порушуються, вона не може посилатись на відсутність у неї генетичного зв'язку з дитиною як на підставу позову.

Водночас положення ч. 2 ст. 139 СК видаються не зовсім точними. Адже якщо позов жінки, яка вважає себе матір'ю дитини, буде задоволено, сімейні відносини виникнуть між нею та дитиною, матір'ю якої вона буде визнана. Тому відпо­відачем за цим позовом, як й у разі пред'явлення позову про визнання материнства, буде дитина. Від імені ж дитини, яка не досягла повноліття, брати участь у справі як її законний пред­ставник має особа, записана матір'ю дитини. Частина 3 ст. 139 СК передбачає, що до вимоги про визнання материнства вста­новлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що вона є ма­тір'ю дитини.

Відповідно до ст. 140 СК стягнення з особи, яка записана батьком, матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою до звернення до суду з позовом про виключення відомості про неї як батька, матері дитини з актового запису про її народ­ження. Уявляється, що у разі задоволення позову рішення суду про стягнення з зазначеної особи аліментів на дитину підляга­тиме перегляду за нововиявленими обставинами (ч. 4 ст. 347-2 ЦПК). Це пояснюється тим, що на підставі рішення суду до актового запису про народження дитини буде внесено виправ­лення (виключено запис про батька або матір дитини), на під­ставі якого було прийняте рішення суду про стягнення алімен­тів на дитину з її батька або матері.

236