§ 4. Виникнення, зміна і припинення сімейних правовідносин

Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних право­відносин. Підставами виникнення, зміни і припинення сімей­них, як й будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фак­тів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин².

У сімейному та цивільному праві юридичні факти (народ­ження, смерть, досягнення певного віку, рішення суду про визнання особи недієздатною) породжують виникнення і при­пинення, а також зміну обсягу право- та дієздатності.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії відбуваються з волі, а події — незалежно від волі учасників певних правовідносин. Є. Ворожейкін поряд з діями та подіями виділяє строки³.

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М, 1999. — С 209.

² Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 37.

³ Див.: Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. - С 82-84, 86, 87, 89-91.

78

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. - С 306.

² Див.: Данилин В.И., Реутов СИ. Юридические факты в советском семейном праве. — Свердловск, 1989. — С. 9—10.

³ Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М., 1972. - С. 72.

79

Залежно від відповідності приписам правових норм розрізня­ють правомірні та неправомірні дії. Правомірні дії поділяють на юридичні факти і юридичні вчинки. Юридичний факт — це правомірна дія суб'єкта або суб'єктів права, спрямована на до­сягнення юридичних наслідків. Юридичний вчинок — це право­мірна дія, яка породжує юридичні наслідки незалежно від того, на що спрямована воля особи, яка вчиняє цю дію. Юридичні вчинки, наприклад, знайдення скарбу, створення творів науки, літератури, мистецтва, можуть бути підставами виникнення правовідносин у цивільному праві. У сімейному праві такі ви­падки є поодинокими. Так, якщо один з подружжя вклав від­повідні кошти або працю у майно, яке належить другому з подружжя, і воно істотно збільшилося у своїй вартості внаслі­док спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, це майно у разі спору може бути визнане за рішен­ням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 62 СК).

За правовими наслідками юридичні факти в сімейному праві, як й в інших правових галузях, поділяють на правопород-жуючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правовідновлюючі¹. Правовідновлюючими фактами є, наприклад, рішення суду про поновленння батьківських прав (ст. 169 СК), санація (оздоров­лення) шлюбу. Під санацією, на погляд В. Рясенцева, треба розуміти набуття шлюбом, укладеним з порушенням вимог за­кону, правомірного характеру². Вона здійснюється на підставі рішення суду (ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК). З правопороджуючи-ми юридичними фактами закон пов'язує виникнення сімейних правовідносин (наприклад, народження дитини, усиновлення останньої, укладення шлюбу), а з правозмінюючими — їх зміну. Правоприпиняючими є юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення сімейних правовідносин (наприклад, розірвання шлюбу, смерть особи, скасування усиновлення).

Як зазначає А. Сергеев, один і той самий юридичний факт може приводити до появи одних правовідносин і припинення інших. Так, усиновлення дитини породжує правовідносини між нею та її усиновлювачем і припиняє правовідносини між дити­ною та її батьками, а також іншими родичами за походженням (ч. 1 ст. 232 СК)³. Скасування ж усиновлення є одночасно правоприпиняючим і правовідновлюючим юридичним фактом,

оскільки при цьому відновлюються батьківські права та обов'яз­ки, а також правовідносини між дитиною та іншими родичами за походженням (ч. 2 ст. 239 СК).

Підставою виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин у багатьох випадках є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідне волевиявлення осіб, які одружують­ся, і реєстрація шлюбу в органі РАЦСу.

У літературі немає єдиної думки щодо видової належності сімейно-правових актів. Одні автори вважають їх самостійним видом юридичних актів, що істотно відрізняються від ци-вільноправових актів¹, а інші (наприклад, М. Антокольська² та А. Сергеев³) — різновидом останніх. З думкою М. Антоколь-ської навряд чи можна погодитись. Проте цивільно-правовими актами є, наприклад, правочини, під якими треба розуміти дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК). Правочини вчиняють суб'єкти цивільного права. А сімейно-правові акти спрямовані на виникнення, зміну та припинення сімейних правовідносин. їх вчиняють суб'єкти сімейного права (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені та інші особи, зазначені у частинах 1, 2 і 3 ст. 2 СК).

Водночас, як слушно зазначено в літературі, необхідно роз­різняти адміністративно-, цивільно- та сімейно-правові акти. Перші виходять від органів державної влади й управління та органів місцевого самоврядування. Як правило, вони породжу­ють адміністративно-правові, а у випадках, передбачених за­коном, цивільно- та сімейно-правові відносини. Крім того, адмі­ністративно-правові акти можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для виникнення сімейних правовідносин. Так, у цивільному праві адміністративні акти можуть пород­жувати цивільні правовідносини (видача ордера на житлове приміщення, відведення земельної ділянки), а у сімейному — сімейні. Так, відповідно до ч. З ст. 243 СК опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (орган опіки та піклування є адміністративним органом).

¹ Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. 1972. - С. 72-74.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 152.

³ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 299.

80

М.

¹ Див.: Рясенцев В.А. Юридические акты в семейном праве // Пробле­ мы охраны граждан и организаций в свете Конституции СССР. — М., 1980. - С. 117-118.

² Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М, 1999. — С. 92—93.

³ Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 294.

81

Як вже зазначалось, адміністративно-правові акти можуть бути елементами юридичного складу, необхідного для появи сімейних правовідносин. Так, для виникнення шлюбних право­відносин необхідні, як підкреслюється у літературі, взаємна згода осіб, які вступають у шлюб, та акт його державної реєст­рації'. Останній є адміністративно-правовим актом. Відносини між особами, які бажають укласти шлюб, і органом РАЦСу, як зазначає 3. Ромовська, є адміністративно-правовими і публічни­ми². Орган РАЦСу не є учасником сімейних правовідносин.

Навряд чи можна повністю погодитись з В. Рясенцевим, який стверджує, що сімейно-правові акти можуть виходити як від учасників сімейних відносин, так і від компетентних дер­жавних органів, які не стають при цьому суб'єктами сімейного права³. Справді, компетентні державні органи, приймаючи адмі­ністративно-правові акти, які у випадках, передбачених законом, породжують сімейні правовідносини або є елементами юри­дичного складу, необхідного для виникнення останніх, не стають суб'єктами сімейного права. Ці акти не є актами сімейного права, оскільки їх вчиняють суб'єкти не сімейного, а адмініст­ративного права, і вони породжують не тільки сімейні, а на­самперед адміністративні правовідносини.

Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин. Найважливішою підставою виникнення останніх є договір. Сімейні ж правовідносини, як вже зазначалось, вини­кають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Як правило, договір не може бути самостій­ною підставою їх виникнення. Як вже зазначалось, це має місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст. 252 СК). В інших же випадках договір може бути підставою зміни сімейних правовідносин, але не їх виникнення. Так, не можуть бути самостійними підставами виникнення сімейних правовід­носин шлюбний договір, а також угода суб'єктів сімейних пра­вовідносин.

Специфічною підставою виникнення сімейних правовідно­син є стан. Як слушно зазначає М. Антокольська, це юридич­ний факт, що існує тривалий час, безперервно або періодично породжуючи юридичні наслідки⁴.

¹ Див.: Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. - С 60-61.

² Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — К., 2003. — С 13.

³ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 117—118.

⁴ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 88.

82

Стан відображає певні суспільні зв'язки між суб'єктами сімейного права (шлюб, кровне споріднення, свояцтво, вагіт­ність, непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі тощо). Варто погодитися з М. Антокольською, яка підкреслює, що стан в одних випадках може бути віднесений до подій, а в інших — до дій'. Так, шлюб — це стан, який виникає з волі осіб, які його укладають, а кровне споріднення, свояцтво, непра­цездатність, потреба у матеріальній допомозі — події. Стан має триваючий характер. Деякі з видів стану безстрокові (наприк­лад, кровне споріднення, шлюб), інші обмежені певним строком (наприклад, вагітність).

Навряд чи можна погодитися з А. Сергєєвим, який стверд­жує, що сам по собі стан не породжує юридичних наслідків, якщо не брати до уваги правоперешкоджаючоі дії деяких його видів (наприклад, перебування у шлюбі є перешкодою до укла­дення іншого шлюбу)². Адже шлюб породжує сімейні право­відносини між подружжям, а кровне споріднення — між бать­ками й дітьми, іншими членами сім'ї та родичами.

Стан може бути як правопороджуючим (шлюб, кровне спорід­нення), так і правоперешкоджаючим фактом, а також елемен­том юридичного складу, необхідного для виникнення сімейних правовідносин. Так, для виникнення аліментних правовідно­син між подружжям необхідна наявність шлюбу, непрацездат­ності та потреби у матеріальній допомозі у того з подружжя, хто вимагає аліменти, й матеріальної можливості у другого з подружжя сплачувати їх.

Окремі види стану, як зазначає М. Антокольська, у більшості випадків самі є правовідносинами³. Так, правовідносинами є перебування осіб у шлюбі, кровне споріднення близьких родичів. Більш віддалені ступені споріднення не породжують правовід­носин. Однак у поєднанні з іншими юридичними фактами вони можуть бути елементами юридичного складу, необхід­ного для виникнення правовідносин. Так, відповідно до ч. 1 ст. 267 СК повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують ма­теріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. і

² Див.: Гражданское право. — Т. 3. - М., 1999. - С 298-299.

³ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С <

Особливим видом юридичних фактів у сімейному праві є строки, які визначаються по-різному: 1) в імперативному поряд­ку (моменти досягнення особою шлюбного віку і виникнення у неї права на шлюб — статті 22 і 23 СК; на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу — ч. 1 ст. 18 СК; період існування обов'язку батьків утримувати свою дитину — ст. 180, ч. 1 ст. 199 СК); 2) рішенням суду. Так, за наявності умов, зазначених у ч. 1 ст. 83 СК, суд може позба­вити одного з подружжя права на утримання або обмежити його певним строком; 3) угодою сторін. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 96 СК у шлюбному договорі може бути встановлено за­гальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 99 СК, у шлюб­ному договорі дружина і чоловік можуть передбачити строки виплати аліментів одним з подружжя другому.

Встановлені в імперативному порядку строки і строки, визна­чені рішенням суду, мають об'єктивний характер і закінчення. їх встановлення не залежить від волі учасників сімейних право­відносин. А строки, визначені угодою останніх, мають суб'єк­тивно-об'єктивний характер. Визначення їх меж залежить від волі учасників сімейних правовідносин, а закінчення — ні. В СК питання обчислення строків урегульоване ст. 12, яка має відсильний характер. Адже згідно з нею строки, встановлені в СК, обчислюються відповідно до ЦК.

Обчислення строків передбачене главою 18 ЦК. Відповідно до ч. 1 ст. 251 цього Кодексу строк — це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Водночас у ч. 2 цієї статті закріплене поняття "тер­мін", тобто певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, що має юридичне значення.

У ст. 252 ЦК зазначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін — календар­ною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Згідно зі ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Ст. 254 ЦК встановлює, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число його останнього року, а строк, визначений місяцями, — у від­повідне число його останнього місяця. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому не­має відповідного числа (наприклад, на ЗО лютого), строк спливає в останній день цього місяця. Коли ж останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день,

84

визначений згідно з законом у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Треба зазначити, що не всі наведені вище положення ЦК можуть застосовуватися до обчислення строків, закріплених у СК. Так, в останньому відсутні строки, які обчислюються днями, тижнями, кварталами. В СК строки обчислюються місяцями, наприклад, строк реєстрації шлюбу (ст. 32) та його розірвання органом РАЦСу (ч. 2 ст. 106), і роками (ч. 4 ст. 76; статті 84 і 86, ч. 2 ст. ПО; статті 129 і 139). Крім того, в СК зафіксовані строки, пов'язані з досягненням особою певного віку. Так, відпо­відно до ст. 180 батьки зобов'язані утримувати дитину до до­сягнення нею повноліття, тобто 18 років, а згідно з ч. 1 ст. 199 якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, — до досягнення ними 23 років.

На зазначені вище строки не поширюється положення ст. 253 СК про початок перебігу строку. Ці строки почина­ють спливати з моменту виникнення в особи відповідного суб'єктивного права, яке припиняється в момент досягнення нею певного віку, тобто вони є правоприпиняючими.

Треба зазначити, що у цивільному праві також існують такі строки, наприклад, ті, які встановлені для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Існує кілька особливостей припинення сімейних правовідно­син. Ці правовідносини є триваючими, у зв'язку з чим вони, як зазначено в літературі, не припиняються виконанням обов'яз­ків¹. Сімейні правовідносини передбачають неодноразову реалі­зацію прав та обов'язків їх учасників. Так, згідно з ч. 4 ст. 55 СК дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про мате­ріальне забезпечення сім'ї. Причому цей обов'язок подружжя має виконувати постійно, а не одноразово. Обов'язок сплати аліментів є обов'язком, пов'язаним з виплатою періодичних платежів. Тому періодичні виплати аліментів зобов'язаною особою і одержання їх правомочною особою не є підставою для припинення аліментних зобов'язань.

Сімейні правовідносини, що мають строковий характер (наприклад, аліментні зобов'язання батьків щодо утримання неповнолітніх дітей — ст. 180 СК), припиняються з настанням визначеного строку.

Оскільки, як вже зазначалося, сімейні правовідносини мають відносний і особисто-довірчий характер, відповідні права та

¹ Див.: Рясенцев В.А. Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 307.

85

обов'язки не передаються і не відчужуються, не можуть бути об'єктом правонаступництва. Тому вони припиняються внас­лідок смерті будь-кого з учасників сімейних правовідносин.

Треба зазначити, що право кожного з подружжя на набуте за час шлюбу майно, яке є спільною сумісною власністю дружи­ни та чоловіка (ст. 60 СК), переходить у спадок у разі смерті будь-кого з подружжя. Однак це особливий вид правонаступ­ництва, оскільки при цьому сімейні правовідносини трансфор­муються у цивільні. У такому разі правовідносини, пов'язані зі спільною сумісною власністю подружжя, припиняються.

Сімейні правовідносини припиняються також, якщо перестає існувати один з елементів юридичного складу, необхідного для їх виникнення. Так, аліментні зобов'язання дружини і чоловіка припиняються, якщо перестає існувати один з елементів юри­дичного складу, необхідного для виникнення аліментних право­відносин між подружжям, тобто якщо одержувач аліментів став працездатним або перестав потребувати матеріальної допомоги чи якщо платник аліментів став неспроможним надавати мате­ріальну допомогу (ст. 82 СК).

Сімейні правовідносини можуть бути припинені також на підставі рішення суду про розірвання шлюбу (ст. 109 СК), скасування усиновлення (ст. 238) або постанови органу РАЦСу про розірвання шлюбу (ст. 106 СК), а також на підставі рішення органу опіки та піклування про звільнення опікуна або піклу­вальника дитини від їх повноважень (ст. 75 ЦК). В останньому випадку припиняються й адміністративно-правові відносини між опікуном або піклувальником й органом опіки та піклу­вання.

Однією з особливостей сімейних правовідносин, як неодно­разово зазначалось у літературі, є те, що під час їх здійснення суб'єктивні права правомочних осіб у багатьох випадках водно­час є їх обов'язками щодо інших учасників. Невиконання обов'язків може бути підставою для припинення останніх. Так, батьки, які ухиляються від виконання своїх обов'язків по ви­хованню дитини, можуть бути позбавлені судом батьківських прав (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК). А згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 СК усиновлення може бути скасоване на підставі рішення суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сі­мейного виховання. Таким чином, специфічною підставою при­пинення сімейних правовідносин у тих випадках, коли суб'єк­тивні права правомочних суб'єктів водночас є їх обов'язками щодо інших учасників є нездійснення цих суб'єктивних прав.

86