§ 6. Таємниця усиновлення

Право на таємницю усиновлення тісно пов'язане з проголо­шеним у ч. 1 ст. 32 Конституції правом людини на таємницю її особистого та сімейного життя. Усиновлювач приймає уси­новлену дитину у свою сім'ю на правах дочки або сина. Тому він, як правило, намагається, щоб коло осіб, поінформованих про усиновлення, було якомога більш обмеженим. З огляду на це закон закріплює право на таємницю усиновлення й перед­бачає певні заходи для її забезпечення.

Відповідно до ст. 226 СК право на таємницю усиновлення має як усиновлювач, так і усиновлена дитина. Згідно з ч. 1 цієї статті особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усинов­лення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Тому кожен, кому якимось чином стало відомо про це, має утримуватись від розголошення інформації.

Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі й від неї самої, факту її усиновлення (ч. 2 ст. 226 СК). Зазначене право встановлене законом з метою створення най­сприятливіших умов для проживання дитини у сім'ї усинов­лювача. Адже розголошення факту усиновлення, у тому числі й повідомлення про це усиновленій дитині, може завдати їй тяжкої душевної травми, значно ускладнити стосунки дитини з усиновлювачем, її виховання і навіть позбавити сенсу подальше збереження усиновлення.

Водночас у ст. 7 Конвенції про права дитини передбачене право дитини, наскільки це можливо, знати своїх батьків. Тому відповідно до ч. З ст. 226 СК усиновлена дитина після досяг­нення нею 14 років має право на одержання інформації щодо свого усиновлення. Звідси випливає, що якщо усиновлюється дитина віком 14 і більше років, правило ч. 2 ст. 226 на неї не поширюється. У такої дитини є суб'єктивне право на таємни­цю усиновлення, але не від неї самої.

Згідно з ч. З ст. 227 СК якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від неї самої. А відповідно до ч. 2 цієї статті усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може зашкодити її інтересам. Водночас згідно з ч. 1 ст. 227 СК він вправі вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною

352

353

повноліття. Отже, у сімейному законодавстві існує два види таємниці усиновлення: від самої дитини і від інших осіб.

Закон встановлює певні заходи забезпечення таємниці уси­новлення. Так, ч. 1 ст. 228 СК передбачає обов'язок осіб, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна ін­формація щодо усиновлення, не розголошувати її, зокрема й тоді, коли це не є таємницею для самої дитини, який безпосе­редньо випливає з конституційного положення про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя (ч. 1 ст. 32 Конституції).

До осіб, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація про усиновлення, належать: службові особи відділів освіти, на які покладено обов'язок ведення справ з питань усиновлення; службові особи органів опіки та піклу­вання Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управ­лінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центру з усиновлення дітей; службові особи державних дитячих закладів, у яких перебуває, утримується чи виховується дитина.

Крім того, до зазначених осіб належать службові особи міс­цевих судів, яким доступна зазначена інформація у зв'язку з порушенням, розглядом і вирішенням справ про усиновлення дітей; службові особи органів РАЦСу, яким ця інформація доступна у зв'язку з внесенням змін до актових записів про народження усиновлених дітей, анулюванням свідоцтв про їх народження і видачею нових свідоцтв.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 СК відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача. Водночас це положення не поширюється на ті випадки, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, судам у зв'язку зі здійснен­ням провадження у цивільних або кримінальних справах. Проте і службові особи цих органів та судів зобов'язані не розголо­шувати їх.

Розголошення таємниці усиновлення у багатьох випадках призводить до тяжких сімейних і особистих трагедій та конфлік­тів, розриву сімейних відносин і до інших негативних наслід­ків. Тому закон не тільки забороняє розголошувати таємницю усиновлення, а й встановлює кримінальну відповідальність за це. Так, згідно з ч. 1 ст. 168 КК розголошення таємниці уси­новлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ними роботами на строк до двох років.

Заходи, пов'язані із забезпеченням таємниці усиновлення, передбачені також статтями 229—231 СК. Так, особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записа­ною у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи (ч. 1 ст. 229 СК). Вирішення ж питання про те, чи варто вчиняти такий запис, залежить від суду, який при його вирішенні повинен керуватись інтересами дитини. Уявляється, що зазначене положення спрямоване насамперед на забезпечення таємниці усиновлення і має застосовуватись судом у тих випадках, коли вирішується питання про усинов­лення дитини раннього віку.

Як відомо, усиновлювачами можуть бути й родичі дитини. Однак наявність між усиновлювачем й дитиною відносин споріднення (наприклад, при її усиновленні дядьком, тіткою тощо) сама по собі не може бути підставою для того, щоб він не був записаний батьком, матір'ю дитини.

Усиновлення дитини допускається законом виключно в її інтересах. Тому важливе значення має ставлення дитини не тільки до факту її усиновлення, а й до того, що усиновлювач буде записаний її матір'ю, батьком. За загальним правилом суд не повинен виявляти згоду усиновлюваної дитини, яка не до­сягла семи років, на те, щоб усиновлювач був записаний у Книзі реєстрації народжень її матір'ю, батьком. Однак згода на це дитини, яка досягла семи років, потрібна, за винятком випадків, коли така дитина проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Законодавець не зазначає, в якій формі має бути виявлена згода дитини, яка досягла семи років, на те, щоб усиновлювач був записаний у Книзі реєстрації народжень її матір'ю, батьком. Уявляється, що форма вияву такої згоди, як це передбачене ч. 1 ст. 218 СК, має відповідати вікові дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 СК, як вже зазначалося, у винятко­вих випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбав­лена їх піклування. Уявляється, що для вчинення запису у Книзі реєстрації народжень про визнання усиновлювача матір'ю, батьком повнолітньої особи потрібна згода останньої. Закон не визначає, в якій формі ця особа має виявляти згоду. Очевидно, це має бути встановлене судом у процесі розгляду й вирішення справи про усиновлення. Можлива й письмова згода повноліт­ньої особи, що має додаватися до матеріалів справи.

Задоволення судом висловленого у заяві усиновлювача ба­жання бути записаним у Книзі реєстрації народжень матір'ю,

354

355

батьком дитини або повнолітньої особи повинно бути відобра­жене у рішенні суду (ч. З ст. 265-5 ЦПК). Це рішення після набрання ним чинності стає підставою для внесення органом РАЦСу змін до актового запису про народження усиновлених дитини, повнолітньої особи.

Суд може й відмовити особам, які подали заяву про усинов­лення, у задоволенні їх бажання бути записаними у Книзі ре­єстрації народжень батьками дитини, якщо у процесі розгляду і вирішення справи він встановить, наприклад, що дитині відомо, що усиновлювачі не є її рідними батьками і що в інтересах дитини треба зберегти у Книзі реєстрації народжень відомості про її кровних батьків.

Якщо за допомогою інших гарантованих законом заходів таємницю усиновлення забезпечити неможливо, вона забезпе­чується шляхом внесення органом РАЦСу змін до відомостей про місце і дату народження дитини (ст. 230 СК). Законодавче встановлення цього положення пояснюється тим, що реаліза­ція закріпленого у ст. 229 СК права усиновлювача бути запи­саним матір'ю, батьком дитини не завжди гарантує таємницю усиновлення. У деяких випадках зі змісту відповідних доку­ментів не можна було б зрозуміти, що усиновлена дитина не є рідною дитиною усиновлювача. Свідченням цього, наприклад, може бути запис про те, що вона народилась у тій місцевості, де усиновлювач ніколи не проживав.

У зв'язку з цим закон встановлює правило, згідно з яким особа у поданій до суду заяві про усиновлення може вислов­лювати клопотання змінити не тільки прізвище, ім'я та по батькові дитини і актовий запис про батьків, а й відомості про місце і дату її народження (ст. 265-2 ЦПК).

Це клопотання розглядається судом одночасно з розглядом питання про усиновлення дитини. У разі його задоволення суд зазначає про це у своєму рішенні (ч. З ст. 265-5 ЦПК).

Після набрання зазначеним рішенням чинності воно стає підставою для внесення органом РАЦСу змін до актового за­пису про народження дитини або повнолітньої особи і видачі нового Свідоцтва про народження. При цьому Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється (ст. 233 СК). Водночас треба зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 230 СК дата народження усиновленої дитини може бути змінена судом не більш як на шість місяців. Отже, запис у Книзі реєстрації народжень може відображати у межах шестимісячного строку більш ранню або більш пізню, ніж насправді, дату народження усиновленої дитини.

356

Суд може й відмовити особі, яка виявила бажання усинови­ти дитину, у задоволенні клопотання про зміну відомостей про місце і дату її народження, якщо у процесі розгляду заяви про усиновлення він встановить, що це не відповідатиме інтересам дитини.

Як вже зазначалося, внаслідок усиновлення дитина стає сином або дочкою усиновлювачів і передається в їх сім'ю. Тому цілком зрозумілим є бажання цих осіб, щоб така дитина мала їх прізвище (або одного з них, якщо вони мають різні прізвища), а також по батькові за ім'ям усиновлювача. Така зміна, в принципі, здійснюється і у тих випадках, коли уси­новлювачі не записані батьками дитини. Однак зміна прізви­ща і по батькові усиновленої дитини практично неминуча тоді, коли усиновлювачі записані її батьками. Адже у противному разі розбіжність між прізвищем і по батькові дитини та пріз­вищем і ім'ям усиновлювача призведе до розкриття таємниці усиновлення¹.

Тому у ст. 231 СК закріплене правило, згідно з яким якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, змінюються її прізвище та по батькові, а якщо усиновлювач записується батьком дитини, змінюється її по батькові. Передбачена й можливість зміни за заявою усиновлювачів імені дитини. Крім прагнення усиновлю­вачів зберегти таємницю усиновлення, це може бути зумовлене їх бажанням дати дитині ім'я на честь шанованого родича або таке, що є традиційним для представників тієї національності, до якої належать усиновлювачі або один з них. Для зміни імені потрібна згода дитини, виявлена у формі, яка відповідає її віку. Проте якщо дитина живе у сім'ї усиновлювачів і звикла до свого нового імені, така згода не потрібна. Відповідно до ст. 265-2 ЦПК клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові дитини, яка усиновлюється, має бути висловлена у заяві про усиновлення, що подається до суду особами, які ба­жають усиновити дитину.

Зміна прізвища, імені та по батькові повнолітньої особи у зв'язку з її усиновленням можлива лише за заявою усиновлю­вача та усиновленої особи. Про зміну прізвища, імені та по батькові дитини або повнолітньої особи суд зазначає у рішенні про усиновлення (частини 3 і 4 ст. 231 СК).

При зміні прізвища, імені та по батькові зазначених осіб, а також якщо усиновлювач записаний їх матір'ю, батьком, орган

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С 322—323.

357

РАЦСу вносить до актового запису про народження дитини, повнолітньої особи відповідні зміни. З цією метою копія рі­шення суду після набрання ним чинності надсилається органу РАЦСу за місцем постановления рішення. Згідно з п. 2.9 Поло­ження про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулю­вання актових записів цивільного стану рішення суду є підста­вою для внесення до них змін.

У п. 2.12 цього Положення міститься вказівка на те, що при внесенні змін до актового запису про народження дитини змі­нюються відомості про її батьків, саму дитину, про місце й дату її народження, а у разі потреби — й про дату реєстрації народження (якщо це передбачено рішенням суду).

Якщо мати перебуває у шлюбі з особою, яка усиновила її дитину, і взяла прізвище усиновлювача, в актовому записі виправляється прізвище матері. Треба звернути увагу на те, що у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" наголошено на тому, що зміни вносяться не до Сві­доцтва про народження, а до актового запису про народження усиновленої дитини.