44. Припинення зобов’язань.

Зобов’язання за своєю суттю має тимчасовий характер. Воно ви¬никає з огляду на свою природну тенденцію для того, щоб припини¬тися, з’являється з метою зникнути1.

Припинення зобов’язання — це припинення правового зв’язку між його учасниками (сторонами).

Зобов’язання може припинятися (погашатися) різними способами. Як уже зазначалося, нормальним, а отже й головним, способом припи¬нення будь-якого зобов’язання є його належне виконання.

Зобов’язання припиняється головним чином виконанням (платежем) того, що нале¬жить

Новація (лат. novatio — оновлення) — це такий спосіб припинен¬ня зобов’язання, за яким існуюче зобов’язання погашалося шляхом встановлення замість нього нового зобов’язання.

Шляхом новації могли припинятися будь-які дійсні зобов’язання, у тому числі й натуральні (naturales). Новація здійснювалася у формі стипуляції (stipulatio).

Залік (лат. compensatio — вирівнювання, компенсація) — припи¬нення зобов’язання шляхом зарахування його як зустрічної вимоги.

Залік як спосіб припинення зобов’язання міг застосовуватися, якщо між двома особами існувало два або більше зобов’язань

При цьому, якщо за одним зобов’язанням особа була кредитором, то за іншим вона мала бути боржником. Вимоги за зустрічними зобов’язаннями зарахо¬вувалися тільки, якщо вони були однорідними, тобто предметом зобов’язання є гроші або речі, визначені родовими ознаками. У цей спосіб не могли припинитися, наприклад, зустрічні зобов’язання з на¬дання послуг і передачі речі, тому що вони не є однорідними та не мо¬жуть бути компенсовані одна одною.

Поєднання (лат. confucio — збіг) кредитора і боржника в одній особі припиняло зобов’язання автоматично, адже виконання на свою користь втрачало сенс. Якщо хтось став спадкоємцем свого боржника, то на підставі збігу він перестає бути кредитором

Смерть кредитора або боржника, як правило, не припиняла зобов’язання, оскільки з найдавніших часів при спадкуванні мало місце універсальне наступництво2. Отже, права та обов’язки (борги), що становили зміст зобов’язання, переходили до спадкоємців, відповід¬но — кредитора або боржника.

Неможливість виконання (impossibilium). Зобов’язання припи¬нялося, якщо його виконання ставало неможливим. При цьому неможливість виконання могла бути фізичною (загибель індивідуально визначеної речі, яка була предметом зобов’язання) або юридичною (вилучення предмета зобов’язання із обороту). Зобов’язання припиня¬лося в разі неможливості виконання за умов, якщо вона була випадко¬вою (відсутня вина боржника в неможливості виконати зобов’язання) та настала після виникнення зобов’язання

Звільнення від боргу (remissio debiti) — це одностороння відмова кредитора від стягнення за зобов’язанням.

45. Поняття та класифікація юридичних фактів.

юридичний факт — це явище (життєва обставина), з якою норма права пов’язує настання певних правових наслідків (виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків учасників цих відносин).

Отже, юридичний факт характеризується двома моментами: ма¬теріальним (наявність певного конкретного явища) і юридичним (на¬явність норми, що пов’язує з настанням цього явища певні правові наслідки).

За вольовою ознакою юридичні факти прийнято поділяти на події, що настають незалежно від волі та бажання людей (народження дити¬ни стихійне явище тощо), та дії, що породжують, змінюють чи при¬пиняють правовідносин на основі волевиявлення людей (правочини, у тому числі договори). У свою чергу, дії можуть бути як правомірні (ті, що здійснюються відповідно до вимог закону), так і неправомірні (ті, що порушують закон).

Для виникнення (зміни, припинення) окремих прав і обов’язків мають бути наявними декілька юридичних фактів (юридичний склад). Наприклад, для виникнення права на спадкування за заповітом є необ¬хідними наявність заповіту і смерть заповідача.