59. Квазіделікти.

Квазіделікти (quasi ex delicto) не підпадали під ознаки делікту. Але оскільки в преторській практиці траплялися випадки завдання квазіделіктами шкоди, претори припускали гіпотези винної поведінки, яка переслідувалася преторським правом.

Серед досить широкого переліку дій, що охоплювались поняттям «квазіделікт», найпоширенішими є такі: квазіделікт, за який встанов¬лювалась відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження.

Другим різновидом визнавався квазіделікт, унаслідок якого наста¬вала відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на вулицю, унаслідок чого завдається шкода людям, які цією вулицею користуються.

Передбачався також квазіделікт, яким охоплювались випадки від¬повідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, яке в разі свого падіння загрожувало оточуючим завданням шкоди. У таких випадках законом передбачався штраф у розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки.

Серед квазіделіктів окремий різновид становили ті, якими охоплю¬валась відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судново¬лодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів. Розмір такої відповідальності дорівнював подвійній сумі завданої шкоди.

Крім зазначених квазіделіктів, можна назвати менш значні право¬порушення: а) правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; б) поховання в чужу могилу; в) надання допомоги рабу під час втечі тощо.

60. Основні поняття спадкового права.

стрижнева суть завжди залишалася незмінною — майнове правонаступництво, яке становить зміст інституту спадкового права.

Майнові відносини, які виникли до смерті особи — спадкодавця, зберігалися у всій цілісності, поки не з’являвся наступ¬ник, представник покійного — спадкоємець (heres).

Основним інститутом спадкового права є спадкування (hereditas). Спадкування (hereditas) — це перехід майна померлої особи до іншої особи (осіб). За допомогою цього інституту забезпечується збережен¬ня в цілісності майна померлого і перехід цього майна до правонас-тупника. Цим самим спадковим правом забезпечується загальне (уні¬версальне) майнове наступництво після смерті особи. Універсальне правонаступництво (sucessio universitas, universales) має місце в разі, якщо одна особа бере на себе майнові права і обов’язки другої як одне юридичне ціле (universitas).

Спадщина — це сукупність прав і обов’язків спадкодавця, яка пе¬реходила в порядку правонаступництва до його спадкоємців. Спадщи¬на існує і тоді, коли у її складі немає майна (речей) взагалі, а також коли борги померлої особи перевищують її права і вимоги.

61. Спадкування універсальне та сингулярне. Етапи розвитку римського спадкового права.

Універсальне правонаступництво (sucessio universitas, universales) має місце в разі, якщо одна особа бере на себе майнові права і обов’язки другої як одне юридичне ціле (universitas)

Поряд із універсальним правонаступництвом, римське право виділяло і так зване сингулярне (successio singularis), сутність якого полягає в наданні особі окремих прав без покладення на неї обов’язків. Це правонаступництво відбувалося у двох історичних формах: цивіль¬на форма сингулярного наступництва, яка називалася легат (legatum), і загальнонародна форма — фідеїкоміс (fideicommissum). Сутність обох цих форм становить розпорядження спадкодавця, яке вигідне для тре¬тьої особи і має бути обов’язково виконане спадкоємцем. У праві Юстиніана ці форми були об’єднані в окремий інститут.