- •2. Поняття та види джерел римського приватного права.
- •3. Кодифікація Юстініана. Corpus iuris civilis.
- •4. Правове положення римських громадян.
- •5. Поняття правоздатності та дієздатності римських громадян.
- •8. Правове положення рабів.
- •9. Юридичні особи у римському приватному праві.
- •10. Загальна характеристика сім’ї у Стародавньому Римі.
- •11. Загальне вчення про римський шлюб. Правове положення подружжя.
- •13. Узаконення та усиновлення.
- •14. Характеристика та види позовів у римському приватному праві.
- •12. Правовідносини батьків і дітей.
- •15. Загальна характеристика легісакційного, формулярного та екстраордінарного процесів.
- •17. Позовна давність.
- •20. Поняття та підстави володіння.
- •21. Види володіння. Держання.
- •22. Поняття та зміст права власності.
- •25. Види права власності.
- •26. Спільна власність.
- •27. Віндикаційний позов.
- •28. Негаторний позов.
- •29. Поняття та види прав на чужі речі.
- •30. Земельні сервітути.
- •31. Особисті сервітути.
- •34. Суперфіцій.
- •35. Застава. Види застави.
- •36. Поняття зобов’язання.
- •37. Підстави виникнення зобов’язань.
- •38. Суб’єкти в зобов’язанні.
- •39. Виконання зобов’язань.
- •40. Місце та строк виконання зобов’язань.
- •41. Способи забезпечення зобов’язань.
- •42. Заміна осіб у зобов’язаннях.
- •43. Наслідки невиконання зобов’язань.
- •44. Припинення зобов’язань.
- •45. Поняття та класифікація юридичних фактів.
- •46. Поняття та види римських договорів.
- •47. Укладення договору.
- •48. Зміст договору
- •49. Умови та строки в договорах.
- •50. Пороки згоди сторін при укладенні договорів (обман, погроза, насильство).
- •51. Вербальні контракти.
- •52. Літеральні контракти.
- •53. Реальні контракти.
- •54. Консенсуальні контракти.
- •57. Пакти.
- •59. Квазіделікти.
- •60. Основні поняття спадкового права.
- •61. Спадкування універсальне та сингулярне. Етапи розвитку римського спадкового права.
- •62. Спадкування за законом.
- •63. Спадкування за заповітом.
- •64. Поняття обов’язкової частки у спадщині.
- •65. Прийняття спадщини.
- •66. Заповідальний відказ (легат). Фідеїкоміси.
59. Квазіделікти.
Квазіделікти (quasi ex delicto) не підпадали під ознаки делікту. Але оскільки в преторській практиці траплялися випадки завдання квазіделіктами шкоди, претори припускали гіпотези винної поведінки, яка переслідувалася преторським правом.
Серед досить широкого переліку дій, що охоплювались поняттям «квазіделікт», найпоширенішими є такі: квазіделікт, за який встанов¬лювалась відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження.
Другим різновидом визнавався квазіделікт, унаслідок якого наста¬вала відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на вулицю, унаслідок чого завдається шкода людям, які цією вулицею користуються.
Передбачався також квазіделікт, яким охоплювались випадки від¬повідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, яке в разі свого падіння загрожувало оточуючим завданням шкоди. У таких випадках законом передбачався штраф у розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки.
Серед квазіделіктів окремий різновид становили ті, якими охоплю¬валась відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судново¬лодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів. Розмір такої відповідальності дорівнював подвійній сумі завданої шкоди.
Крім зазначених квазіделіктів, можна назвати менш значні право¬порушення: а) правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; б) поховання в чужу могилу; в) надання допомоги рабу під час втечі тощо.
60. Основні поняття спадкового права.
стрижнева суть завжди залишалася незмінною — майнове правонаступництво, яке становить зміст інституту спадкового права.
Майнові відносини, які виникли до смерті особи — спадкодавця, зберігалися у всій цілісності, поки не з’являвся наступ¬ник, представник покійного — спадкоємець (heres).
Основним інститутом спадкового права є спадкування (hereditas). Спадкування (hereditas) — це перехід майна померлої особи до іншої особи (осіб). За допомогою цього інституту забезпечується збережен¬ня в цілісності майна померлого і перехід цього майна до правонас-тупника. Цим самим спадковим правом забезпечується загальне (уні¬версальне) майнове наступництво після смерті особи. Універсальне правонаступництво (sucessio universitas, universales) має місце в разі, якщо одна особа бере на себе майнові права і обов’язки другої як одне юридичне ціле (universitas).
Спадщина — це сукупність прав і обов’язків спадкодавця, яка пе¬реходила в порядку правонаступництва до його спадкоємців. Спадщи¬на існує і тоді, коли у її складі немає майна (речей) взагалі, а також коли борги померлої особи перевищують її права і вимоги.
61. Спадкування універсальне та сингулярне. Етапи розвитку римського спадкового права.
Універсальне правонаступництво (sucessio universitas, universales) має місце в разі, якщо одна особа бере на себе майнові права і обов’язки другої як одне юридичне ціле (universitas)
Поряд із універсальним правонаступництвом, римське право виділяло і так зване сингулярне (successio singularis), сутність якого полягає в наданні особі окремих прав без покладення на неї обов’язків. Це правонаступництво відбувалося у двох історичних формах: цивіль¬на форма сингулярного наступництва, яка називалася легат (legatum), і загальнонародна форма — фідеїкоміс (fideicommissum). Сутність обох цих форм становить розпорядження спадкодавця, яке вигідне для тре¬тьої особи і має бути обов’язково виконане спадкоємцем. У праві Юстиніана ці форми були об’єднані в окремий інститут.
