52. Літеральні контракти.

Розвиток торговельних зв’язків, існування більш-менш система¬тичних відносин по передачі речей між одними і тими ж учасниками зумовили потребу появи літеральних контрактів.

Літеральні контракти (litteris) — це контракти, які породжу¬вали зобов’язання між кредитором і боржником на підставі дотри¬мання письмової форми.

Літеральні контракти укладалися шляхом запису в спеціальних книгах або в інших відповідних актах (лат. littera — буква).

Відомі два типи книг: журнал (adversaria) і книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi). Журнал (adversaria) мав значення пам’ятної книги і заводився на кожен місяць, по закінченні якого втрачав значення і міг бути знищений. До нього заносилися найрізноманітніші відомості, які мали певне значення і про які не можна було забути.

Постійною книгою, в якій записувалися грошові надходження і видатки, була книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi). У ній висвітлювалася кожна господарська операція. Одну і ту ж суму кредитор фіксував у своїй книзі у графі «Видатки», а боржник — у графі «Прибутки».

Отже, записи у книгах не були первісною підставою виникнення договірних зобов’язань, а свідчили лише про те, що поступало чи віддавалося на виконання укладених договорів (купівлі-продажу, най¬му тощо) або фіксували наслідки заміни сторони в зобов’язанні шляхом переведення боргу

Перегрини користувалися

Синграф (лат. syngrapha — боргова розписка, платіжне зобов’язання) — це документ, написаний в присутності свідків, від імені третьої особи, який засвідчував факт передачі кредитором певної грошової суми боржнику, скріплювався підписами сторін та свідків.

Хірограф (лат. chirographum — власноручний підпис) — це од¬носторонній документ, виданий і підписаний боржником від влас¬ного імені, який засвідчував факт отримання ним від кредитора певної грошової суми

53. Реальні контракти.

Для того щоб реальний контракт породжував правові наслідки, недостатньо було лише згоди сторін. Необхідно було вчинити чітко визначені дії.

Реальними (re) є контракти, що вважаються укладеними в момент передачі одним контрагентом іншому певної речі (res).

У зв’язку з тим, що зобов’язання виникало лише за умови виконан¬ня однією із сторін обов’язку з передання речі, вимога кредитора за реальним контрактом завжди спрямована на повернення одержаного.

Реальні контракти відрізняються від попередніх простотою поряд¬ку укладення, оскільки виконання формальностей не вимагалося. Достатньо було домовленості та одночасної передачі речі однією осо¬бою іншій

Римське право виділяло чотири види реальних контрактів: позика (mutuum), позичка (commodatum), поклажа (depositum) і застава (pignus).

Договір позики (matuum) — це реальний договір, який виникає внаслідок передачі однією особою (позикодавцем) речей, визначених родовими ознаками, іншій особі (позичальнику) у власність із зобов’язанням останнього повернути їх у тій же кількості, такого ж роду і якості в установлений строк або до вимоги.

Договір позички (commodatum) — це реальний договір, за яким одна особа (комодант) передає іншій особі (комодатарію) якусь певну річ у тимчасове й безоплатне користування на чітко визна¬чений строк.

На відміну від договору позики, майно за договором позички на¬давалося в користування на певний строк, а не у власність.

Договір поклажі (depositum) — це реальний договір, відповідно до якого одна особа (поклажодавець) передає іншій особі (поклажо¬наймачеві) на безоплатне збереження рухому річ із правом повер¬нення за першою вимогою.

Договір застави (contractus pigne raticius) — це договір, за яким одна особа (заставодавець) передає іншій (заставодержателю) річ для за¬безпечення боргу, але з умовою, що заставодержатель поверне ту саму річ у момент сплати боргу або припинення застави (pignus).

Це реальний договір, який виконує допоміжну роль стосовно інших договірних зобов’язань. Він вважався укладеним лише з моменту пе¬редачі майна заставодержателю