Історія філософії

І.В. Киреєвський сприймає релігію на філософській основі, містицизм поєднує з палкою любов'ю до Росії та вірою в її велике призначення. Акцентуючи увагу на моралі, він вважає, що на високій стадії розвитку розум піднімається до рівня «духовного бачення», без якого неможливо осягнути істину божественну. Якщо об'єднати в одне гармонійне ціле всі духовні сили (розум, почуття, естетичний сенс, любов, совість, прагнення до істини), людина набуває здатності до містич­ної інтуїції та споглядання, які роблять доступною для неї ірраціональну істину про Бога та його ставлення до світу. Джерела такої філософії Киреєвський знаходить у творах отців церкви.

Для КС. Аксакова характерна надмірна ідеалізація російської історії. Росій­ський народ він вважає вищим від усіх інших народів саме тому, що в ньому найбільше розвинуті загальнолюдські принципи та «дух християнської гуман­ності». Західні народи страждають національною винятковістю або її проти­лежністю — космополітизмом, тобто запереченням національного принципу; і те, і друге неправдиве.

Вважаючи, що саме селяни володіють релігійно-моральним світоглядом завдяки православній вірі, Аксаков пише, що у вирішенні соціальних питань вони керуються справедливістю та бережуть інтереси всієї общини загалом і кожного її окремого члена.

«Слов'янофіли» визнавали важливу роль філософських пошуків у житті розсудливих людей, закликаючи до створення самобутньої російської філо­софії як загальної основи всіх наук і духовного досвіду російського народу. Ця філософія покликана служити поглибленню соборного начала. Виходячи з вирішальної ролі соборного начала, «слов'янофіли», немовби відстороню­ючись від історичних реалій, розглядали народ як набір постійних ідеальних якостей, тобто виділяли в ньому певну незмінну «духовну сутність», субстан­цією якої виступає православ'я й общинність. Видатні особистості — пред­ставники народного духу та їхня велич залежать від того, наскільки вони зуміли виразити прагнення народу.

«Слов'янофіли» акцентують увагу на специфічній соціальній організації — сільській общині. Діяльність общини вони ідеалізують, оскільки всі її члени висту­пають «товаришами та пайщиками». «Слов'янофіли» вимагають зробити об­щинний принцип загальним, перенести у сферу міського життя, промисло­вості. Провідним принципом соціальних відносин стане «самозречення кожного задля вигоди всіх». Такі ідеї та роздуми «слов'янофілів» наприкінці XIX ст. — початку XX ст. трансформувалися в соціалістичні теорії народовольців, тео­рію комуни, яка ґрунтується на принципах общинності.

«Західники» займали іншу позицію, їхні погляди були пов'язані з інтегра­цією Росії в Європу. «Західників» мало цікавила релігія. Одні з них високо ці­нували політичну свободу, а інші були прибічниками соціалізму в тій чи іншій формі.

Провідна роль серед «західників» належить П.Я. Чаадаєву (1794-1856 pp.). Особливе місце у світогляді Чаадаєва займає його різко критичне ставлення до Росії. Пізніше він приходить до висновку, що безплідність історичного ми-

192