Систематичний курс філософії

через рівняння, тотожність, еквівалентність — потужний евристичний захід, який доповнює ресурси теоретичного розуму.

Інтертеорія. Невідомий для класики тип побудови знання, що радикально виокремлює «монополізм» із концептуальної сфери. Застосовується каскад­ний принцип організації, який приводить плюралістичну установку: теорія розгортається як пучок, серіал щодо самостійних моделей-описів предметної галузі. Акцент робиться не на конфронтації, а на координації підходів, які забез­печують об'ємне об'єктивне бачення за рахунок можливих альтернатив.

Неонекласика (Сучасність). У ситуації перетворення знання на знаряддя, ру­котворну планетарну силу виникає питання ціни, життєзабезпечення істи­ни. Людина підходить до перехрестя, вирішуючи, що важливіше: знання про світ чи знання діяльності у світі. Некласичний ланцюжок «знання-реаль-ність» трансформується в неонекласичне кільце «реальне знання та його люд­ський потенціал у реальності, яка онауковлюється». Натуралістичні гео- і геліо-центризації поступаються місцем аксіологічній антропоцентризації; вищим кредо осягнення світу постає не епістемологічний (знання — мета), а антроп­ний принцип: знання — засіб, і за будь-яких обставин пізнавальна експансія повинна отримати гуманітарне впровадження.

Класика та некласика функціонували як знання-відображення, орієнто­вані на осягнення властивостей світу. Неонекласика, біля витоків якої ми перебуваємо, повинна функціонувати як знання-інструмент, орієнтований на утвердження людини у світі. Раніше бажанням пізнання було знання бут­тя, а відтепер і надалі радикалізується знання перспектив творення буття, яке відповідає нашим запитам. Через ці орієнтації в знання «вбудовуються» нові актуальні тенденції.

Синкретизм. З принципових глобальних рухів людства зі зміцнення перс­пектив роду, одержання чітких гарантій виживання ставиться завдання сві­домого творення буття, яке буде забезпечувати майбутню історію. У такому ракурсі спрямованість фундаментальної науки на отримання достовірного знання поєднується із спрямованістю прикладної науки на одержання со­ціальне «працездатного» знання. У процесі проектування буття в творчій діяльності з наміром отримати оптимальні результати немає іншого шляху, як співвіднестися з гуманітарно високими зразками, що узгоджують знання і цінності, істину й ідеали, етику і технологію.

Телеономія. Класика і некласика розрізняли механіку і цільові причини. Звідси протиставлення: фізика — метафізика, знання — етика, світ природи — світ свободи, природознавство — культурологія, пояснення — розуміння, іс­тина — цінності. У неонекласичній фазі науки знання і цінності перестають протистояти одне одному. Звершення науки є не мета, а засіб самоутвер­дження людства. Звідси правильним буде відвести науці гідне місце, вміщуючи її в самодостатній ціннісний контекст. Ось чому необхідна ієрархія ціннос­тей, яка розставляє пріоритети з позицій урахування корінних цілей людства як роду.

388