Розділ 15 • Філософія Росії

від тіла, а друга — у відокремленні душі від духу, у відокремленні єства, яке стає сатанинським на відміну від самої людини.

Заслуга Флоренського полягає в тому, що він відстоює думку про онто­логічний внутрішній зв'язок усіх істот, що дозволяє вирішити багато питань (розуміння природи істини, тлумачення світу як органічного цілого, обґрунтування існування абсолютних цінностей тощо). Ідеал християнського життя Флоренський вбачає не в суворому відчуженні від світу, а в радісному світосприйнятті, яке робить світ багатшим і піднімає на новий, вищий ступінь. Умовою цього є християнська філософія, тобто філософія ідеї та розуму, філософія особистості та творчого подвигу.

Значне місце в православній філософії займає С.М. Булгаков (1871-1944 pp.). Він виходить з того, що існує особлива, позалогічна здатність осягнення люд­ського буття. На його думку, логічне мислення відповідає лише сучасній, гріховній людині, воно є хвороба, породження недосконалості. Безгрішній людині властиве металогічне мислення, свого роду проникливість, і тому най­вище завдання для людства — піднятися над розумом, стати вище розуму. Значну роль в обґрунтуванні методології релігійної філософії відіграє принцип антиномізму. Як відомо, антиномії — це суперечності між двома судженнями, умовиводами, законами, однаково обґрунтованими, які можуть бути логічно доведені. С.М. Булгаков (як і Флоренський) застосовує кантівську методо­логію для обґрунтування положення про нездатність людини раціональним шляхом осягнути трансцендентне начало, кінцеві таємниці буття. Людина «засуджена» на постійну ситуацію антиномізму. Антиномізм, на думку Булга­кова, виявляє недостатність сил людського розуму, який у певний момент «зупиняється», стає пасивним.

Один із головних принципів християнського ірраціоналізму — неможливість пізнати природу Бога, існування божественного таїнства. Специфіка підходу до вирішення цієї проблеми з позицій антиномізму полягає не в тому, що цей принцип лише зовнішньо пов'язаний із утвердженням для людського розуму трансцендентної реальності. Головна мета — довести, що ця нездатність вира­ження не просто слабкості й обмеженості людського розуму, а його принци­пової недосконалості, гріховності. Разом із тим обмеженому, гріховному логічному мисленню православні філософи протиставляють особливу духовну здатність бачення світу — віру, любов, релігійний досвід. Це не пізнання в точному значенні цього слова, а безпосередній зв'язок людини з Богом, внутрішнє почуття, яке виникає з потреби, в трансцендентному. Такий погляд на віру дає можливість розглядати її як живий зв'язок з Ісусом Христом, який постійно оновлюється. За допомогою релігійного досвіду, як єдиної форми проникнення людини до кінцевих таємниць буття, релігійні філософи прагнуть захистити віро­вчення від критичної думки з позицій даних наукового пізнання.

Найбільш відомий серед російських філософів М.О. Бердяєв (1874-1948 pp.). Головною проблемою, на думку мислителя, є суперечність між духом і при­родою, а не між психічним і фізичним. Дух є суб'єкт життя, свобода, вогонь, творча діяльність; природа — об'єкт, річ, необхідність, визначеність, пасивність,

197