Історія філософії

пільства про справедливість; формування соціальних, духовних і моральних якостей, які дозволяють особистості самореалізуватись.

1.10.Філософія як історія філософії

Вивчення філософії не може бути повноцінним без її історії. Звернення до першоджерела дає унікальний досвід безпосереднього спілкування з вели­кими мислителями і дотичності до «лабораторії» народження великих ідей.

Первинною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення — система певних, логічно пов'язаних між собою поглядів. Створене окремим філософом, воно знаходить своїх послідовників. Прибічники Пла­тона — платоніки, Толстого — толстовці, Маркса — марксисти та ін. Філо­софські школи — це сукупність філософських учень, об'єднаних певними базовими ідейними принципами. Філософська течія — це сукупність різних модифікацій тих самих ідейних принципів, які розвиваються різними, часто кон­куруючими школами. Наприклад, у сучасній філософії такими течіями є неопо­зитивізм, екзистенціалізм, персоналізм тощо. Найбільш значні утворення в історико-філософському процесі називаються філософськими напрямами. Вони є сукупністю філософських течій (вчень, шкіл), які, маючи значні роз­біжності, відстоюють деякі спільні принципові положення. Філософські на­прями існують протягом досить тривалого історичного періоду (наприклад, матеріалізм та ідеалізм, раціоналізм і емпіризм тощо).

Розвиток пізнання, особливо філософського, яке характеризується тим, що кожний предмет дослідження розглядається повністю, а не в його окремих аспектах, різновидах, відношеннях, не завжди є прямолінійним процесом сходження. Це далеко не безпосередній перехід від незнання до знання, від помилок до істини, від істини відносної до абсолютної. Отже, розвиток філо­софії є органічним процесом на власній теоретичній основі Він передбачає збага­чення наявного змісту новими положеннями, заперечення висновків, які виявилися невірними, недостатніми, односторонніми, і заміну їх досконалішими.

Існування різноманітних філософських учень, шкіл, течій, напрямів ха­рактеризує історико-філософський процес з боку його внутрішньої дифе­ренціації і поляризації. Розвиток філософії — це суперечливість підходів, боротьба ідей, принципів і особистостей. Отже, розуміння того, що є філософією, перед­бачає усвідомлення, що філософи як такої немає. Реально існували та існують різні вчення, школи, течії і напрями, які в чомусь солідарні між собою, а в чомусь суперечать, борються, заперечують одні одних. При цьому з розвитком істо­рико-філософського процесу змінюється предмет філософських роздумів, спосіб вирішення філософських проблем.

34

Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

Німецький філософ Г.В.Ф. Гегель зауважив, що багатогранність філософії обумовлена багатогранністю дійсності. Філософські теорії, незважаючи на постійну конфронтацію, взаємне заперечення і несумісність, є необхідними ланками єдиного суперечливого процесу прогресивного розвитку знання. Об'єктивний зміст філософських учень суттєво відрізняється від суб'єктив­ної форми їх вираження. Різноманітність не зумовлює, а, навпаки, передбачає єдність. Абсолютним у філософській системі є її принцип (як момент розгор­тання «абсолютної ідеї»), а тимчасовим, відносним — абсолютизація цього принципу, що і протиставляє дану систему всім іншим.

Диференціація є закріпленням суттєвих відмінностей, особливо якщо вона стосується інтерпретації відправного положення філософського вчення. Наприк­лад, французькі матеріалісти XVIII ст. виступали як єдина течія, спілка одно­думців, але в її рамках існувала суттєва диференціація. Д. Дідро і К. Гельвецій заперечували тезу Ж. Ламетрі, що людина є машиною. Разом із тим Д. Дідро критикував положення К. Гельвеція про те, що теоретичні висновки залежать від гостроти чуттєвого сприйняття. Ці суперечності в рамках матеріалістич­ного сенсуалізму сприяли подоланню одностороннього протиставлення емпі­ризму раціоналізмові, передбачали діалектичне розуміння єдності чуттєвого та раціонального.

Диференціація філософських поглядів — це дослідницький пошук, у процесі якого зіставляються подібні погляди, виявляються й обґрунтовуються розбіж­ності, а сама постановка проблеми наповнюється новим змістом.

Поряд із диференціацією важливе значення займає дивергенція філософ­ських шкіл. Дивергенція — багатогранний процес. Це зв 'язок із попередніми тео­ріями і водночас взаємодія з незалежними вченнями, які формуються в спільних історичних умовах, але по-різному вирішують загальні спрямування епохи. Наприк­лад, емпіризм і раціоналізм — протилежні системи поглядів, але вони лише частково виключають одна одну. У деяких положеннях вони, навпаки, дотри­муються загальних ідей, взаємодоповнюються. Не тільки раціоналізм XVII ст., але й сучасні їм емпірики розуміють мислення як найвищий ступінь пізна­вальної діяльності. Д. Локк, наприклад, як і раціоналісти, визнає інтелек­туальну інтуїцію, солідаризуючись з декартівським розумінням істини.

Необхідним результатом історично-прогресуючої дивергенції є думка про поляризацію філософії — створення принципово несумісних філософій. Тенденція до поляризації прослідковується в кожній філософській системі. Відомо, як зневажливо Г. Гегель ставився до матеріалістично-сенсуалістичної думки філософії XVII-XVIII ст. Ф. Ніцше заявляв, що «його філософія — не для всіх». Разом із тим радикальна поляризація веде до збіднення історико-філо-софського процесу, абсолютизує, а, отже, і догматизує той чи інший напрям у філософії. Так було з марксистсько-ленінською філософією, в якій ра­дикально поляризувалася протилежність між матеріалізмом та ідеалізмом, великого значення надавалося соціально-класовій обумовленості розвитку філософських учень, підкреслювалась ідеологічна функція філософії.

35